Таке трапляється у неповторну травневу пору, коли, чи не у всіх без винятку, скупченнях українців у світі відзначають свято вишиванки. Звісно, воно і в рідній Україні набуло велетенського розмаху, проте це зрозуміло, як Божий день. А ось в нашій діаспорі не всюди і не завжди можна таке свято зорганізувати, на що є тьма-тьмуща об’єктивних і суб’єктивних причин. Одначе ті, хто цього дуже прагнуть, то завжди знайдуть вихід із найкритичнішої ситуації. Щоправда, не завжди воно припадає на той день, а саме 17 травня, коли святкує його Україна. Обставини нашого перебування на заробітках змушують переносити цю урочистість на вихідні.

Опубліковано в Українці в світі

Ну, це «десь» із нев’янучої поеми Лесі Українки «Давня казка» можна чітко окреслити конкретною країною: Іспанією. Ще конкретніше: її столицею Мадридом. Саме тут отаборилися українські поети-аматори з числа наших трудових мігрантів, які вирішили відзначити Всесвітній день поезії, що припадає на 21 березня. Проте вони, мабуть, не думали-не гадали, що відзначення цієї дати увінчається не лише їхніми посиденьками, але й ще двома іншими чудовими заходами, які були проведені напередодні дня поезії, а саме в суботу і неділю, 16 і 17 березня.

Про три епізоди, пов’язані між собою поетичною музою, - наша подальша мова.

Опубліковано в Українці в світі

Кілька напрочуд значущих заходів в українському заробітчанському середовищі Мадрида та околиць відбулося впродовж останнього часу. Про них, власне, і хотілося б розказати. А також поділитися деякими «непричесаними» думками, які «чорними круками» витають над головами, намагаючись заслонити собою не лише небо, але й усе світле. Звісно, таке в принципі неможливо, проте елементи неспокою, сумнівів і песимізму в наше повсякдення вони вносять.

Опубліковано в Власна думка
Середа, 21 березня 2018 09:17

Українська бандура в Естонії

У Талліні та Нарві під час Шевченківських днів пройшли концерти-лекції «Українське кобзарство і Шевченко».

Опубліковано в Українці в світі

18 лютого 2018 року на сцені Львіської Національної опери в опері Г.Доніцетті "Любовний напій" виступатиме соліст Національного театру "Естонія" Павло Балакін.

Опубліковано в Колонка подій

Святослав Вакарчук дав невеликий концерт у стінах Стенфордського університету в Каліфорнії (США).

Опубліковано в Світ

Якщо стверджувати, що концертна програма танцювального колективу «Громовиця» та скрипаля Василя Попадюка під оригінальною назвою «Сміливо до мрії» в іспанській столиці в неділю, 11 червня, став надбанням історії, то це – дещо не так. Адже, очевидно, більшість з тих, хто побував на цьому напрочуд феєричному дійстві, ще довго «преретиратимуть» на жорнах своєї свідомості найяскравіші моменти цього унікального концерту, не бажаючи поскладати свої враження на поличку в «коморі» історії. А може я помиляюся і все набагато прозаїчніше?..

Зрештою, свідомо зробила паузу після виступу гостей, щоб дещо вляглися пристрасті, заспокоїлися серця від прискореного ритму, викликаного концертом. Одначе навіть словами важко передати те захоплення, ті напрочуд високі емоції, які переповнюють чи не всіх без винятку глядачів, що удостоїлися великої честі бачити на свої ясні очі виступи таких артистів. Як урешті-решт важко й мені описати ті блискучі танці та неймовірно прекрасний «спів» (інакше це годі назвати) скрипки.

Це треба було бачити та чути, а не переповідати через тиждень після концерту. Тому нехай по-доброму позаздрять тим, хто став свідком цього неперевершеного видовища, ті, хто не побував на ньому. А мені залишається бодай своїми словами передати те, що відбувалося протягом двох з половиною годин на сцені столичного театру «Nuevo Apolo». Не претендую на узагальнення виключно всіх думок, одначе не помилюся, якщо доводитиму, що вони перебували фактично в одному діапазоні позитиву від побаченого та почутого. По-іншому, це ще можна висловити так: ні словами сказати, ні пером описати. Та все ж спробуймо, якою б невдячною не видавалася б ця праця.

Направду, від усієї душі хочу поділитися з вами, дорогі читачі, враженнями від знайомства з танцювальними містеріями українсько-чиказької «Громовиці» та віртуозною грою на скрипці (яку важко відрізнити від номерів циркового музикального ексцентрика) українсько-торонтського музиканта Василя Попадюка. Танцюристи, напевно, ошелешили усіх, «прогуркотівши» так потужно, що не залишили нікого байдужим. А ось у грі маестро Василя, яка перемережувалася танцювальними композиціями, відчувалася  якась особлива харизматична енергія.  Тож спробуймо поринути в атмосферу теплоти і щирості, з якою публіка зустріла артистів.

Молоді танцівники-аматори віком від 15 до 35 років виконували не лише такі колоритні українські народні танці, як «Гуцулка», «Буковинська полька», «Аркан» (хоч і доволі модерний), «Гопак», але й зачарували сучасними танками на зразок композиції «Сміливо до мрій». У самобутнього колективу помітно свій власний почерк, тобто стиль, де тісно переплітаються народні традиції, обряди та фольклор з елементами сучасного балету, джазу, хіп-хопу, свінгу та інші. Живий дух їхніх виступів проявився  у невичерпному гуморі, яким насичені зокрема танцювальні замальовки «Дріянда», «Голубка», «Гуляй, гуляй» та ін. Спробую за допомогою бодай деяких епітетів змалювати своє бачення танцю у виконанні учасників «Громовиці». Як на мій погляд, вони упродовж двох частин програми злітали, дріботіли, вигиналися, тупотіли, вистукували, присідали, підскакували, проносилися, кружляли, виґецували, вшкварювали, витинали, вибивали, давали лиха закаблукам і т.п.

Але  в усьому цьому простежувалася любов до землі своїх предків, без якої творити такі шедеври, які буквально заворожують глядачів, заряджають усіх і кожного надзвичайною енергетикою (що окриляє, змушує просльозитися та радіти, подумки зливатися з танцюристами в шаленому пориві запального танку), – не-мож-ли-во!

Проте, як висловилася мистецький керівник ансамблю Роксана Дика-Пилипчак: «Для нас танок – це не тільки рухи, крок, це частина нашого життя, це частка нашої душі й серця. Бувають такі танцюристи, що вміють робити складні піруети, «щупаки», стрибки, але якщо глядач не бачить спочатку усмішку, щиру душу, то він не буде дивитися на ноги. Для танцю необхідно мати натхнення!» Хто має бодай найменше відношення до танцю на сцені погодиться цілковито зі Сяною (так її кличуть в доволі широкому оточенні): ти можеш не дотягнути технічно, не виконати складний рух чи елемент, як мовиться, на всі сто, але не зіграти роль не маєш права. Вкладати у кожну композицію душу та серце, танцювати з любов’ю, – це часом важливіше, ніж професіоналізм. І вдячні глядачі це відчувають. Як відчули, очевидно, всі, хто прийшов на виступ «Громовиці» в «Nuevo Apolo». Свідченням цьому – запальний гопак, виконаний з таким завзяттям і натхненням, що глядачі у залі аплодували стоячи.

А що ж неперевершений Василь Попадюк? Скрипаль від Бога, він не просто грав, а демонстрував захмарний клас. Кожна наступна мелодія (а деякі навіть знайомі багатьом з дитинства як «Гуцулка Ксеня», «Гуцульська фантазія», чи молдавська сюїта з хори, жоку, молдавеняски), у його виконанні спалахувала несподіваними барвами-самоцвітами. Щоразу це були неначе невеликі спектаклі (в тому числі, Robi song, Sun dance, Cranes, Debora, Real gypsy, Once upon a time in Amerika, Lark), граючи які, Василь дуже вдало – мімікою і жестами – зображав уявних героїв, творив несподівані образи. Він підтанцьовував, підтупцьовував, вихитувався, вигинався луком, підстрибував злегка, пружинився, балансував з однієї ноги на другу, стріпував розкуйовдженою та непокірною шевелюрою, викрешував вогонь, видобував незвичайні звуки, цигикав, пиляв, терликав та ін.

А ось скрипка у віртуозних руках маестро співала, вигравала, заколисувала, будила, ласкала, ніжила, голубила, пестила, оп’яняла, одухотворяла, обнадіювала, звеселяла, розтривожувала, здіймала у височінь, зачаровувала, нашіптувала, дурманила, збурювала, промовляла, леліяла, припрошувала, надихала, зворушувала, бентежила, спокушала, фліртувала, закохувала, вабила, вселяла оптимізм, тьохкала солов’єм, підпадьомкала перепелицею, туркотіла горлицею, кувала зозулею, курликала журавлем, квилила чайкою і т.д.      

Кохання і розлука… Запальний народний танок і сучасна естрадна мелодія… Усе це органічно супроводжувалося театральними ефектами, грою світла й тіні, вдалим музичним супроводом. Варто було хоча б раз у житті побачити і почути таке!!!

А ось думки тих, хто таки переглянув виступи гостей і вирішив поділитися зі мною своїми враженнями. Ярослава Іванюк, керівник танцювального ансамблю української суботньої школи «Квіти України» з Торрехона-де-Ардос: «Концерт «бомбезний»! Хоча мені, як хореографу, все ж більше сподобався неперевершений… Василь Попадюк. Що він витворяв на скрипці? Які мелодії видавав? Я просякла емоціями, які непросто висловити. Це – просто чудо!». Андрій Сухович: «А мені, хоч і не великому, та все ж скрипалеві, припали до душі… танці «Громовиці». Супер!»

Сподіваюся, що світлини та відеоролики, вміщені тут, хоч трохи передадуть атмосферу цього величного мистецького свята.

 

 

 

 

 

Одначе, ми ще не прощатимемося з артистами. Невдовзі запропонуємо вам інтерв’ю і з мистецьким керівником «Громовиці» Роксаною Дикою-Пилипчак, і з Василем Попадюком. Хоча у своєму повідомленні на сторінку в фейсбуці однієї з організаторів концерту в іспанській столиці Лілі Ткачук Роксана написала: «Ми вдячні вам усім за вашу підтримку, за оплески. Ви нас обгорнули, як своїх рідних дітей. Низький вам поклін!.. Приїдемо до вас ще раз! Дякуємо!»

Іспанські новини з погляду МИРСЬКОЇ Калини.

 

 

Опубліковано в Власна думка

Браво, Вікусю! Молодчинка! Ці схвальні відгуки можна поправу віднести до юної співачки Вікторії Гарванко, перший сольний концерт якої відбувся в суботу, 6 травня, в Мадриді. Можливо, це взагалі, такого плану, перша сольна програма на території всієї Іспанії, коли 11-річне дівчисько зібрало стільки глядачів та цінителів української музики.

Опубліковано в Українці в світі

З 24 по 26 березня в Угорщині з великим успіхом пройшли святкування Шевченківських днів. А найбільшою подією свята став концерт Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г.Верьовки.

 

Три дні в Угорщині дивував глядачів піснями і танцями Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки.

Організували заходи Державне самоврядування українців Угорщини, Посольство України в Угорщині та Товариство української культури в Угорщині.

Перший візит — до Посольства України в Угорщині, яке стало першою українською закордонною дипломатичною установою за Незалежності України.

Гостей зустріла й привітала Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Любов Непоп. Вона відзначила, що Угорщина була однією з перших, хто ви­знав Незалежність України, продемонструвавши в такий спосіб добросусідський і партнерський характер.

Посол підкреслила, що партнерство продовжується і сьогодні, коли Будапешт підтримує Київ у протидії російській агресії. 

Юрій Кравченко — очільник Державного самоврядування українців Угорщини — зазначив, що українська громада за кордоном сприяє популяризації України у світі, докладаючи зусиль для її зміцнення і процвітання.

Священик української церкви в Угорщині отець Дам’ян освятив державний прапор. Урочисте його підняття над посольством супроводжувалося Державним Гімном у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки.

За багаторічною традицією українці Угорщини зібралися на площі Тараса Шевченка у Будапешті, біля пам’ятника Тарасу Шевченку для покладання квітів.

«Сьогодні слова великого Кобзаря «борітеся — поборете» є актуальними як ніколи, підкреслила Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Любов Непоп.

На церемонію по­кладання квітів і вінків з’їхалися українці з усіх куточків Будапешта та багатьох міст Угорщини, де діють місцеві осередки українського самоврядування: Сегеда, Комарома, Варпалоти, Веспрема, Вацу, Мішкольця, Ніредьгази. 

До речі, пам’ятник Тарасу Шевченку було відкрито 11 липня 2007 року. Його автором є львівський скульптор Іван Микитюк.

Розпочалася церемонія «Заповітом» Шевченка у виконанні хору імені Григорія Верьовки.

Продовжили захід керівник українського національного театру в Угорщині Олександра Корманьош та угорський актор Роберт Гараї. У їхньому виконанні прозвучав уривок із поеми Тараса Шевченка «Кавказ».

Звучали «Думи мої...», «Реве та стогне Дніпр широкий» — аж до самісінького Дунаю... Та найбільшою подією дня став концерт Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

Нагадаємо, Хор імені Григорія Верьовки було створено в 1943 році.

Відтоді у його програмах — історичні думи, козацькі та чумацькі пісні й танці, жартівливі хорові сценки, родинно-побутова, обрядова лірика — пісні й танці, виконувані на святах врожаю, на весіллях, а також колядки, щедрівки.

Відтворюють фольклор і музику етнічних народів, які проживають в Україні. Органічними для колективу стали й оригінальні композиції, в яких музика, спів і танець виступають триєдиним компонентом. Колектив об’їхав 110 країн світу. 

Сьогодні у знаменитому хорі більше 150 учасників. Із них 120 — творчий склад. Репертуар хору — понад тисяча творів. Більше 50 років колектив очолював Герой України Анатолій Авдієвський.

Уже рік колектив без Маестро. Генеральним директором та художнім керівником хору нині є народний артист України професор Зеновій Корінець.

Привітно зустріло Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки й угорське містечко Ніредьгаза.

З успіхом колектив виступив на сцені зали імені Золтана Кодая ніредьгазького університету.

«Спеціально для цієї поїздки був зроблений «Чардаш» В. Монті, — каже Ігор Курилів, директор-розпорядник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

— Тобто, в яку б країну не їхали, обов’язково готуємо якусь родзинку, щоб здивувати місцевого глядача, щоб у своїй інтерпретації донести те, до чого він звик, але, можливо, це звучатиме трохи в іншому плані». 

«Ще 500 років тому Україна співала пісню «Їхав козак за Дунай», — розповідає Ігор Курилів.

— Я вже не кажу, що й Бетховен використовував теми українських пісень, нашу творчість. Наприклад квартети 6-й, 7-й, 8-й були присвячені графу Розумовському. Він на той час працював послом в Австрії, у Відні, і був прекрасним віолончелістом. Наша пісня знана в Європі. Ми сьогодні як ніколи повинні доносити її до людей, дивувати й утримувати своїм мистецтвом. Це також один із внесків у перемогу нашої держави на світовому рівні. Нації вмирають не від інфаркту, нації вмирають, коли у них забирають мову».

«До цього концерту ми готувалися, як до великого свята, — ділиться враженнями Марія Станко, українка, яка вже давно волею долі живе в Угорщині. — Для нас українська пісня — як порятунок.

Душа відпочиває. Серцем линеш до рідних країв. Хочеться слухати й слухати. А яке різнобарв’я костюмів! Вражають танці! Високе мистецтво!».

Аплодували, голосно коментували, щиро всміхалися й підскакували з місць, готові увійти в танок на концерті члени угорського аматорського хору, любителі української пісні.

Це угорці, які зовсім не володіють українською мовою, а ось пісні співають!

Допомагає їм правильно вимовляти слова й ставити наголоси Юдіт Софілканич, голова Самоврядування українців Ніредьгази, викладач української мови.

Керівник хору Тіціана Козар — надзвичайно обдарована енергійна жінка-професіонал. У хорі співає сто охочих! У репертуарі — десять українських пісень. Зараз вчать одинадцяту. 

«Нам є чим пишатися, — сказав Аркадій Гупало, консул-керівник Консульства України в Ніредьгазі. — Нам є що пропагувати. Наша пісня не вмре, не загине, допоки є такі колективи». 

 

Джерело: umoloda.kiev.ua

Опубліковано в Творчість
Сторінка 2 із 2