IV Загальноосвітній Ліцей в Легниці з українською мовою навчання є найстаршою польською середньою школою у своєму роді.

Опубліковано в Українці в світі

Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд вважає, що Україна зобов’язана забезпечити представників нацменшин правом та можливістю використовувати рідну мову, при цьому вони повинні вільно володіти українською.

Опубліковано в Освіта

За даними українського міністерства освіти, наразі в Україні працюють 581 російська, 75 румунських і 71 угорська школи, де викладання з першого по 11 клас ведеться мовами цих нацменшин. Утім, і українська діаспора у цих країнах посідає не останнє місце серед інших національних меншин.

DW з'ясувала, чи дотримуються Росія, Румунія та Угорщина принципу дзеркальності, забезпечуючи освітні потреби тамтешніх українців.

Виявляється, українських шкіл у Росії немає зовсім

Найбільше закордонних українців проживає у Російській Федерації. За офіційною статистикою МЗС України, у Росії проживає 1,93 мільйона осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці. Згідно з неофіційною статистикою - їх близько 10 мільйонів. У 2001 році Росія підписала, але поки що не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, проте Москва визнала, що українська мова має входити до переліку мов, на які поширюється державний захист. Оскільки РФ не ратифікувала Хартії, то формально російська влада не зобов'язана звітувати перед Радою Європи, яким чином вона захищає мовні права нацменшин. 

На запит DW до МЗС Росії про статистику щодо кількості українських шкіл відповіді не надійшло. Проте, як заявив віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко, на сьогодні жодної школи, де всі предмети викладалися б української мовою, у Росії не існує.

У Москві, де проживає найбільша кількість українців - понад 200 тисяч, - при Національному культурному центрі України діє недільна школа імені Павла Поповича, яку відвідують близько 30-ти дітей. Про це DW розповів голова Всесвітньої української координаційної ради Михайло Ратушний. Три недільні українські школи функціонують також на території Башкортостану. Українська мова як предмет вивчається у кількох школах в Уфі, Воркуті, Краснодарі, Мурманську та Пензі.

Тема відсутності українських шкіл у Росії була каменем спотикання і тоді, коли українсько-російські відносини мали ліпші часи. Кілька років тому російське МЗС вже виправдовувалося з приводу цього, стверджуючи, що попри велику кількість українців, які проживають на території РФ, "запитів на створення повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій у федеральні та регіональні органи управління освіти практично не надходить".

Проте Михайло Ратушний запевняє, що ці аргументи Москви не відповідають дійсності, російська влада ігнорує потреби української нацменшини, а занадто активних просто залякує. Він розповів, "що ще до війни на Донбасі група батьків у Санкт-Петербурзі намагалася ініціювати відкриття української школи". Проте цього так і не відбулося, бо "до них приходили співробітники ФСБ, проводили "виховні" розмови і натякали на можливі проблеми". 

Один  на всіх

У Румунії, згідно з переписом населення за 2011 рік, проживає близько 51 тисячі етнічних українців, з яких майже 49 тисяч назвали українську мову рідною. Як повідомили DW у Раді Європи,  щодо української  румунська влада взяла на себе зобов'язання надавати освіту цією мовою для представників нацменшини без попереднього запиту від батьків. 

Але, як з'ясувала DW у МЗС України, на сьогодні у Румунії відсутні початкові і восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету Мармацієй.

Ліцей імені Шевченка - це візитівка, про яку представники румунської влади постійно згадують під час двосторонніх і міжнародних зустрічей, розповів у розмові з DW український дипломат, який кілька років тому працював у посольстві України у Бухаресті. За його словами, під час його відрядження до Румунії у ліцеї навчалося більше 200 учнів, зараз - лише 160, "бо з кожним роком учнів у ньому меншає". "Місцеве румунська влада веде негласну, але активну роботу серед батьків українців, правдами і неправдами відмовляючи їх вчити своїх дітей українською мовою", - розповів дипломат.

Немає попиту, немає проблеми

Угорщина також підписала, проте не ратифікувала Європейську Хартію щодо регіональних мов та мов нацменшин. Українська діаспора тут малочисельна - 8 тисяч осіб, проте Будапешт офіційно визнав українську як мову національної меншини. Однак, згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає.

Угорська влада пояснює таку ситуацію тим, що від української громади не надходить запиту на відкриття українських шкіл, а серед угорських вчителів мало тих, хто хотів би викладати українською мовою.

Про своїх має дбати материнська держава

Асиміляція закордонних діаспор - процес незворотний, визнають експерти. Але йому можна протидіяти. І цим має займатись не стільки країна, на території якої проживає національна меншина, скільки материнська держава. "Проте протягом останніх років українська влада не вела системної роботи з захисту інтересів своїх співвітчизників закордоном", - запевняє Михайло Ратушний. На його думку, головним недоліком є відсутність урядової програми співпраці із закордонними українцями, подібної тій, яку мають, наприклад, Польща, Росія, Румунія, Угорщина, Казахстан та інші країни.

Функцію роботи з діаспорою в Україні наразі виконує МЗС. Але, вважає Ратушний, це відомство головним чином концентрується на вирішенні консульських питань.

Допомогти ефективно відстоювати права української нацменшини міг би окремий орган державної влади, "адже загалом у світі проживає понад 20 мільйонів українців", вважає голова Всесвітньої української координаційної ради. Він наголошує, що його організація неодноразово намагалась переконати уряд знайти фінансування для такого органу. "Утім українська влада не дослухається до наших рекомендацій", - констатував він.

  • Автор Вікторія Власенко 

  • Джерелоdw.com

Опубліковано в Школа

На польському телеканалі "Superstacja" з 16 вересня почали транслювати щотижневу інформаційну україномовну передачу "На часі UA".

Про це повідомляє PROstir.pl з посиланням на офіційну сторінку телеканалу.

Як пише видання, програма виходить щосуботи о 21.45 та розповідає про найважливіші події з життя української діаспори у Польщі й важливі події з перспективи польсько-українських взаємин. Крім цього, 26-хвилинні випуски передачі також транслюватимуться на YouTube-каналі "TELEWIZJASUPERSTACJA".

У задумці авторів ідеї, телепрограма українською мовою має стати не лише інформаційною платформою, а й майданчиком для консультацій і порад, "які можуть зробити простішим життя українців у Польщі".

Як повідомила на початку першого випуску програми його ведуча Катерина Малафєєва, "програма виходить за підтримки Фонду "Український інформаційний центр". Це - заснована наприкінці 2015 року польська організація з офісом у Варшаві, на чолі якої стоїть журналістка з Чернівців Оксана Денисюк.

Зазначається, що "На часі UA" є першою україномовною програмою в ефірі комерційного польського телеканалу "Superstacja". Досі програми українською мовою існували лише на регіональних каналах Польського громадського телебачення, а також в ефірі загальнонаціонального каналу громадського мовника TVP3. 

"Superstacja" - це польський телеканал, власником якого є компанія "Ster" з групи польського медіа-бізнесмена Зиґмунда Сольожа-Жака.

Опубліковано в Колонка подій

В Стамбульському університеті на кафедрі слов'янських мов відкрита нова спеціальність, за якою готуватимуть фахівців з української мови та літератури.

Опубліковано в Освіта
Вівторок, 19 вересня 2017 18:58

Наймогутніший оберіг нашого народу...

Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев’яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні. Вона з блиску козацької шаблі і весла невольницького човна. Вона з першого щебету немовлят і тяжких похоронних плачів — вся з весен і морозу. Вона з потаємного шепоту і зітхань закоханих. Вона із земних глибин і небесних висот. Вона з колискової матері над первістком, - каже Борис Харчук

Українська мова. Це «сорочка духу» українського народу, його сер­це і душа, кров і плоть. Вона чарівна, мелодійна, співуча, неповторна, солов’їна. 

Мова наша — геніальний життєпис трагічної, але звитяжної долі народу нашого. Мова гартувала народ і сама у великій багатовіковій борні стала «міцніша від броньованої сталі». І доки живе українська мова, житиме й український народ. Зникне мова — і нас не стане, «геть розпорошимося поміж дужчим народом» (І. Огієнко).

Молитвою до мови має починатися кожен наш день. Адже мова для всіх українців — «і мертвих, і живих, і ненароджених», в У країні і не в Україні сущих — була, є і буде на віки вічні «Богом Любов’ю», «Богом Вірою» і «Богом Надією». Рідна мова — найкоштовніший скарб, найцінніший набуток і наймогутніший оберіг. Вона возвеличує людину, рятує її від духовної глухоти — найстрашнішої хвороби, яка не піддається лікуванню, сплоджує перевертнів і яничарів. Материнська мова супроводжує нас від народження і до відходу за вічну межу. Мова для людини — що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.

Не дай, Боже, щоб ми стали безбатченками, щоб топтали могили пращурів своїх, щоб «не своїм, не рідним словом» говорили з Минувшиною і з чужинецькою пам’яттю йшли в Майбуття! Не доведи, Господи, нікому з нас жити «на нашій, не своїй землі»!

М. Степаненко

 

 
Опубліковано в Власна думка

14-го вересня у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулася церемонія нагородження «Найкраща книга форуму – 2017».

Переможці в номінаціях:

1.      У номінації Класична українська література перемогла книжка Івана Франка “Мойсей”, “Видавництво Львівського національного університету імені Івана Франка”

2.       У номінації Сучасна українська проза перемогла книжка Сергія Жадана “Інтернат”, видавництво “Meridian Czernowitz”

3.       У номінації Сучасна українська поезія перемогла книжка “Антологія української поезії XX століття: від Тичини до Жадана” (упорядник Іван Малкович), видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га”

4.       У номінації Класична зарубіжна література перемогла книжка Мацуо Басьо  “Поезії”, видавництво “Веселка”)

5.      У номінації Сучасна зарубіжна література перемогла книжка Хорхе Луїса Борхеса “Книга вигаданих істот”, “Видавництво Старого Лева”

6.    У номінації Місто-Харків перемогла книжка Максима Розенфельда “Фасади. Харків”, видавництво “АССА”

7. Особливу відзнаку Харківського журі отримує книжка Підлужної Алли “Код Володимира Дахна”, видавництво “АВІАЗ”.

8.      У номінації Література для дітей віком від 0 до 9 перемогла книжка Оксани Були “Зубр шукає гніздо”, “Видавництво Старого Лева”

9.    У номінації Література для дітей віком від 10 до 12 перемогла книжка Ульфа Старка “Маленька книжка про любов”, “Видавництво Старого Лева”

10.  У номінації Підліткова література перемогла книжка Яни Подосєльнік. Глосарій моди. Ілюстрації одягу українських дизайнерів, видавництво “Artbooks”

11.      У номінації Біографія перемогла книжка Леоніда Ушкалова. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди, видавництво “Дух і літера”

12. У номінації Історія перемогла книжка Оксани Кісь. Українські жінки у горнилі модернізації, видавництво “Клуб Сімейного Дозвілля”

13.  У номінації Місто-Київ перемогла книжка Владислава Гриневича “Бабин Яр. Історія і пам’ять”, видавництво “Дух і літера”

14.   Особливу відзнаку Київського журі отримує книжка Тараса Лозинського “Рушники Наддніпрянської України”, видавництво “Майстер книг”

15.     У номінації Український non-fiction перемогла книжка Тимура Ворони “Стартап на мільйон. Як українці заробляють на технологіях”, видавництво “Vivat”

16.       У номінації Перекладений non-fiction перемогла книжка Христі Фріланд “Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи”, видавництво “Наш формат”

18. У номінації Навчальна, довідкова, професійна література перемогла книжка Альберто Каїро “Функціональне мистецтво: вступ до інфографіки та візуалізації”, “Видавництво УКУ”

19. У номінації Візуальна книга переміг графічний роман Івана Франка, Міхая Тимошенка, Кирила Горішного “Герой поневолі”, видавництво “Леополь”

20. У номінації Місто-Львів перемогла книжка Катажини Котинської “Львів: перечитування міста”, “Видавництво Старого Лева”

21. Особливу відзнаку Львівського журі отримує книжка Ярини Винницької “Наречена”, видавництво “Terra Incognita”.

Цього року журі вирішило не присуджувати Гран-прі Форуму видавців.

Нагадаємо, найбільший книжковий і літературний захід Центрально-Східної Європи учора, 13-го вересня, відчинив двері для своїх відвідувачів. За 5 днів можна відвідати понад 1000 культурних та освітніх заходів.«Фокусна тема 24-го форуму – Точка творення. Форум видавців у Львові від самого початку був місцем, де творилося щось нове: книги і видавці, тексти і автори, цінності й сенси. Зараз світ дуже змінився, і ми разом спробуємо зрозуміти час, в якому живемо, щоб стати точкою творення для світу майбутнього», – зазначає президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль.
Опубліковано в Література

Добірка найкращих українських мультиків.

Тут є усе – від класики середини минулого століття до всіма улюблених козаків, Енеїди, Капітошки, а також сучасні 3D мультфільми українських авторів.

1. Жив-був пес (1982).

 

 

2. Як козаки сіль купували (1975).

 

3. Як Петрик П’яточкін Слоників Рахував (1984).

 

 

4. Капітошка (1980).

 

5. Повертайся, Капітошко! (1989).

 

6. Івасик-Телесик (1989).

 

7. Безтолковий Вомбат (1990).

 

8. Йшов трамвай дев’ятий номер (2002).

 

9. Злидні (2005).

 

10. П’єса для трьох акторів (2004).

 

11. Чарівний Горох (2008).

 

12. Як козаки наречених визволяли (1973).

 

13. Моя країна Україна (2014).

 

14. Хто боїться дядечка Бабая (2014).

 

15. Як кошеня і песик мили підлогу (1977).


16. Про Всіх На Світі (1984).

 

17. Котик та Півник (1991).

 

18. Колосок (1982).

 

19. Кривенька Качечка (1992).

 

20. Дівчинка та Зайці (1985).

 

21. Сонячний Коровай (1981).

 

22. Черевички (1982).

 

23. Богданчик і барабан (1992).

 

24. Ведмедик і той, що живе в річці (1996).

 

25. Відчайдушний кіт Васька (1985).

 

26. Горщик-сміхотун (1990).

 

27. Дострибни до хмаринки (1988).

 

28. Дощику, Дощику, Припусти! (1982).

 

29. Історія одного поросятка (1994).

 

 

30. Кульбаба – товсті щоки (1971).

 

 

Опубліковано в Казки

Не можна в українців у РФ вимагати зберегти мову, якщо в самій Україні цього нема, — представник діаспори, один з лідерів українського руху в Росії Валерій Семененко

 

«Ми виявилися заручниками при загостренні російсько-українських відносин, тому пішла повна зачистка українського простору, яка продовжується і зараз. Звичайно, нам зараз важко працювати, але ми продовжуємо», — говорить активіст.

Валентина Троян: Відзначають українці в Росії День Незалежності України?

Валерій Семененко: Українці, українські організації в Росії відзначають заходи. Раніше це були відкриті заходи, влаштовували концерти, збори, зібрання. Зараз, здебільшого, це відзначають в душі і серці. Українці в Росії в більшості живуть, думають і мріють та дивляться в майбутнє разом з Україною. Але, на жаль, відкрите відзначення свята сьогодні не таке можливе. 

Валентина Троян: Наприклад, у 2011 році можна було йти російським містом з українським прапором?

Валерій Семененко: Звичайно. Коли були мітинги в 2011-2012 році, був підйом опозиційного руху в Росії, на Болотній площі, були мітинги, туди багато українців приходило зі своїми національними прапорами. Я сам пам’ятаю, після смерті Немцова, коли був мітинг на Слов’янській площі, я прийшов з українським прапором. Прийшов хлопчина з Росії з російським прапором, ми стали поруч, прапори переплелися, багато людей зробили фото, тут же підбігли міліціянти, хотіли мене забрати, а їм по якомусь внутрішньому зв’язку сказали: «Украинский флаг не трогать, пусть будет». І вони розгублені, але мусили відійти. І українські прапори були.

У 2013 році ми влаштували марш вишиванок на Арбаті, вийшли кілька десятків людей, одягли вишиванки. Але без політичних гасел ми пройшли Арбатом. Я бачив розгублені погляди поліції, а ми йдемо у вишиванках і все — нічого не робили і не кричали. Правда, включили музичні пристрої і грали українські мелодії. Це можна було. Але маю великий сумнів, що це можна було би зробити сьогодні. По-перше, чи можна, а по-друге, чи наважаться наші люди піти на це. Наразитися на переслідування з боку правоохоронних органів — це елементарно. Можливо, ти й нічого не робив, але що-небудь знайдуть.

Валентина Троян: Що б ви хотіли сказати важливе, що вам болить в контексті Росії та українців?

Валерій Семененко: Мені болить збереження українства в світі. І в Україні теж. Не можна вимагати в українців Росії зберегти в дітях мову і все таке інше, коли в самій Україні цього нема в широкому розумінні цього слова. Я приїжджаю і мене дуже гнітить, що я не можу купити українську газету в Дніпрі. Я йду на головну пошту і дай Боже, щоб там була «Україна молода», «Газета по-українськи», «День» або львівський «Експрес». Більше нема нічого. Як це так? Та зробіть якусь політику, щоб наші українські газети виходили, доплачуйте їм, а з інших беріть гроші та доплачуйте українським за це. 

 

Опубліковано в Власна думка

Подекуди місцеві назви досить звичних предметів стають повною несподіванкою, однак надають того колориту та смаку мові, завдяки якому вона живе та розвивається. Спробуй, здогадайся, а що воно таке "кремзелики з хремзеликами", але як звучить!

Опубліковано в Цікаво
Сторінка 9 із 12