Я взагалі щаслива.
Життя колотить, б’є. а я щаслива. Щаслива зустрічами з Людьми. Спілкуваннями з ними. Щаслива Їх дружбою.
Читачі «Стожар» мали щастя читати чудове Слово Поета, Українки, Патріотки, Волонтерки Дарії Склярик з Лондона.
А вже як нас всіх заворожила своїм Словом Токмань Ганна Леонідівна, доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор, вчитель-методист Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, що за кілька днів її стаття набрала більше 3000 прочитань.
Мініатюрна жіночка з серцем більшим за неї. Невтомний Борець за нашу Українську Мову, культуру, за нашу Україну.
20 лютого вся Україна з’їзджається до Києва, щоб вшанувати пам’ять перших ластівок з «Небесної сотні». Це коли всіх «генералів» Майдану враз поконтузило, снайперами поцілило, хворобами до ліжок прикувало, і тільки Євген Нищук залишився Полководцем та Стратегом тої кривавої ночі, ночі з 18 на 19 лютого. Тої ночі, коли зі Львова та з Тернополя було ближче та легше через міліцейські заслони прорватись до Києва ніж в Києві на власному авто доїхати до Майдану.
А Ганна Леонідівна була на Майдані і в ту ніч теж…
Сьогодні Ви, читачі «Стожар» відкриєте для себе ще одну талановиту, невтомну, бурхливу та непересічну Жінку, Наталю Литвиненко-Орлову.
Вісімнадцять років очолювала в Мурманську українську громаду. І не просто очолювала, а підняла її на державний рівень.
А в далекому 2004 вийшла з ще трьома друзями посеред Мурманська і стали Майданом, з українським Прапором…
Ці три Жінки - Жінки державного розуму, державного значення, і вже точно ці жінки мають свій стиль, свій крок, свій слід в Українському світовому просторі і в українській історії.
А я щаслива, щаслива без міри, що знаю Їх, що читаю Їх гучне й сильне Слово, що живу в один час з ними.
І що 20 лютого знову зможу зустрітись на Майдані з Ганною Токмань…
Ділюсь з Вами своїм щастям, будьте і Ви щасливі від зустрічі на сторінках «Стожар» з Людьми, які зараз, поряд з нами, щоденно творять нашу з Вами Українську історію.
Слово від Наталі Литвиненко-Орлової
Від яблук з медом до космічних обріїв
Саме під такою дещо дивакуватою і в той же час промовистою названою 9 лютого 2017 р. Б. відбулася зустріч сумських просвітян в приміщенні Сумської художньої галереї.
Матеріал про цю зустріч мушу писати від першої особи, оскільки такий задум оселився в моїй свідомості ще давно, ще у ті часи, коли я мешкала в місті Мурманську та протягом 18 років очолювала в тому заполярному місті українську громаду «Лелеки». Але там це зробити не вдалося, бо на перешкоді стояли не тільки чужі, але й свої яничари, чи то пак – «харошие украінци»
Тут, в Сумах, проведення цієї зустрічі радо підтримав голова Сумського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» , Олексій Григорович Шевченко, адміністрація Сумської художньої галереї, та й зрештою всі просвітяни. Музичні родзинки для всіх присутніх забезпечила хорова академічна капела «Гармонія» на чолі з керівником - Олександрою Василівною Біловол.
Отже, а про що власне йшлося? Саме так, про мед, яблука та Космос. Вірніше сказати, йшлося про вагомий поклад наших українських науковців та винахідників в розвиток світового прогресу, - в розквіт помології, бджолярської справи і вершинних царин космічного простору.
Петро Іванович Прокопович (1775 - 1850), - за висловом його сучасників був закоханим у бджіл раз і назавжди.
Саме він першим у Світі став винахідником такого вулику, завдяки якому людство стало вилучати добутий бджолами мед, не знищуючі і цих невтомних комах. Про цього нашого славетного земляка дуже цікаво розповів Юрій Михайлович Тищук.
Цю частину пізнавальної зустрічі вірогідно варто було б назвати – Бджоли і люди з вулика на ім‘я Україна.
День пасічника (19 серпня) в Україні почали відзначати 1997 року. Хоча можна було започаткувати це свято значно раніше, адже перші і кращі бджолярі жили та працювали в Україні. Відтак і не диво, що кожна сьома тонна світового меду – українська. На пасіках країни сьогодні «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей. Аби зібрати 1 кг меду, бджілці треба зробити 50 000 вильотів. При цьому комаха пролітає близько 300 000 км і «відвідує» близько 10 млн. квіток.
Отже, варто пам‘ятати і нашого земляка з Чернігівщини, Петра Івановича Прокоповича. У світовій історії немає людини, яка зробила б у розвиток бджільництва більш вагомий внесок. Він зробив справжню революцію у цій галузі народного господарства.
Не менш цікавою була і оповідка і про велику родину Симиренків – родину клопітких трударів, які були носіями вдалого українського прогресу. Симиренки - це рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури. Хто з нас сьогодні не знає, чи не полюбляє винно-солодке на смак симиренківське яблуко «Ренет Симиренко»? Це відоме яблуко побувало навіть у Космосі та радісно потішило космонавта Георгія Гречко. Тому, що це найкраще яблуко у світі, яке випестили у клопітких трудах наші українські вчені-помологи Лев, Платон та Володимир Симиренки. Живучи ще в Мурманську, яповсякчас тримала в кишені чорний маркер, бо не мала сил спостерігати в овочевих крамничках оті цінові папірки. Як тільки не коверзують прізвище наших Великих Українців?! Завжди наполягала, аби виправили, а часто робила це сама, маючи свій маркер, і пояснювала, що це прізвище великих українських садівників - винахідників. Зверніть увагу, як підписані цінники на оте запашне яблуко на прилавках овочевих базарів України? Не дивуйтесь, - так само зневажливо, як і в Росії. Як тільки не перекручене прізвище цих високо-достойних людей, що жили до нас і залишили нам у спадок не тільки яблуко, якому немає рівні, але й яскравий приклад жертовності – як бути українцями до глибини кишені.
Матеріал про цю славетну Родину підготувала - Лариса Вікторовна Леонідова.
Дуже захоплюючою видалася розмова і про здобутки наших вчених в царині Космосу. Як же нам українцям має бути гірко і прикро, що всі наші вершинні здобутки, та й будь якій галузі прогресу, - завжди нахабно прицуплювалися нашим імперським зверхником. В моїй особистій свідомості (і так собі гадаю, що не тільки в моїй) образ Юрія Гагаріна безперечно в світлому ореолі завдячливої пам’яті… Але, правди нікуди діти, – космос таки розкололи українці… Однак, вершок проковтнула Росія, бо першим полетів Юрій Гагарін - «простой русский парень со Смоленщины». Так, в інших випадках, частіше наголошувалося на характеристиці, «советский», та тільки не в питанні з космосом. І де ж ту правду діти, що й телебачення придумав також українець Борис Грабовський, син Павла Грабовського?! Ні ж бо! Я не проти того, що першу електрострумну лампочку винайшов російський вчений Андрій Ладигін, що неперевершене відкриття в царині хімії, тобто таблиця елементів, належить Дмитру Мендєлєєву, чи може я замахнулася на труди Михайла Ломоносова? Боронь, Боже! Безперечно, тут йдеться про наукові здобутки світлих умів російських мужів. І ми, українці, це свято шануємо. Бо нас так навчали «чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь…» Отож і я, хіба ж я проти творців наукових відкриттів - росіян? Та ні! Я вперто торочу лишень про те, що космос таки здобували українці, а от з вершком вийшло так, як це завжди буває, коли ти товчешся у спілці з отим нахабнуватим імперським «старшим братом»
Сьогодні, нам, українцям, доводиться лише важити на непересічні докази, бо космос, це винаходи і їх автори. Це незаперечно! Це не те спірне питання, де можна дискутувати. Тут факти, за якими реальні люди з їх реальними історично-технічними відкриттями. Хіба це я придумала, що космос, і авіація взагалі, - це в значній мірі труди Валентина Глушка, Архипа Люльки, Юрія Кондратюка, Олександра Засядька, Михайла Янгеля, Володимира Челомея, Ігоря Сікорського, Сергія Корольова, Миколи Кибальчича! Та чи це я придумала що родовід Костянтина Ціолковського сягає родинним гіллям роду Северина Наливайка? Ну хоч як тут думкою не важ, а це ж таки нашого гнізда соколи! Це вже потім, та й навіть не другим, (четвертим!) полетів наш Павло Попович. А мав би бути першим, бо то його співвітчизники розкололи своїм розумовим потенціалом отой космічний простір.
А як крає душу оте варварство, коли згадуєш, як ту світлу людину, з якої фактично розпочалася ера освоєння Космосу, Миколу Кибальчица (1853-1881) та присудили до страти. У тому лихому, 1881 році, перебуваючи в ув‘язненні, в очікуванні неминучої смерті, революціонер і інженер-винахідник встиг викласти на папері свій геніальний задум – прокт літального апарата, побудованого за принципом ракети і призначеного для пересування у міжпланетному просторі. Цей винахід, який по праву можна назвати першим кроком в історію космонавтики, своїм смілим зверненням у майбутнє набагато випередив тогочасну інженерну думку і залишився незрозумілим. Він привернув до себе увагу вже у наступному ХХ ст., коли почалася ера освоєння Космосу.
А скажімо, ім‘я Юрія Кондратюка (1897–1942) стало широко відомим вже аж після успішного польоту американського космічного корабля «Апполон» на Місяць (1969). У цій програмі США була використана розроблена Кондратюком схема висадки людей на місячну поверхню методом відокремлення посадкового модуля від основного корабля, який залишався на орбіті як штучний супутник.
Такі наші вчені мужі, конструктори-винахідники, як Сергій Корольов (1907-1966) та Валентин Глушко (1908-1989)побували навіть у сталінських в‘язницях, де всупереч обставинам створювали в застінках наукові КБ і продовжували працювати, втілювати недовершене задумане.
Тему космонавтики висвітлив для присутніх старший викладач кафедри фізики і астрономії, Сум. Держ. Університету Грицай Федір Юхимович.
А про перших українських космонавтів, Павла Поповича, та Леоніда Каденюка доповів кандидат філологічних наук, доцент з українського мовознавства, доктор філоcофії - Поставний Валерій Володимирович.
Слухаючи їх доповіді невільно пригадала своє улюблене гасло, - кредо Життя: Станьмо Україною скрізь!.. І от вам приклад. Павло Романович Попович перебуваючи в кабіні космічного корабля співав українську пісню «Дивлюсь я на небо», а Леонід Каденюк взяв з собою в Космос вишитий материнський рушник і «Кобзар».
Всі присутні, а їх прийшло на зустріч багато, були задоволені і спілкування на ці хвилюючі теми продовжилися навіть на вулиці.
Але, що власне болить мені, та й думаю, що не тільки мені.
Дуже мало ми, Українці, знаємо про наших славетних земляків. І не тільки про тих, про яких йшлося в канві зустрічі. Не побоюся публічного припущення, що в поширенні знань з нашою видатної історії і зацікавлених нема.
На мою переконливу думку, - то з палітурок звичайних зошитів, з зображенням маленького портрету та куценької історичної довід очки, щодо тих портретів, можна поширювати знання і можна було б в такий спосіб ненав’язливо і швидко познайомити українців з усіма достойними гетьманами України, київськими князями, серією марок УНР, які важили на вартість грошової одиниці, гетьманськими столицями, представниками уряду УНР, історичними пам’ятками України, винахідниками в галузі космосу і навіть з їх винаходами. Адже зошит тримає в руках і учень, і студент, і викладач, і батьки, - зошит, часто-густо, потрібна річ в офісах, лікарських регістратурах, зошит подорожує у Світах і передається з рук в руки, - навіть отой торговий люд фіксує вагу яблук, а далі і виторг від них, в тих-таки зошитах. Та за один тільки рік скільки корисного і цікавого можна засіяти і поширити, користаючи з доцільного оформлення палітурок звичайних зошитів. Теми і художні версії сюжетів для такого повчального і не обов’язково кольорового, а навіть графічного забарвлення такої необхідної і повсюди-сущої продукції, як зошит, можуть підказати науковці та викладачі.
Отоді б ми вчасно і з користю для своєї нації розібралися в доцільності гасла від Миколи Хвильового: - «Геть від Москви!», - ми б узнали, як нещадно нищив наше національне коріння імперський вірус зверхності, - ото тоді б і цінники на яблука від винищеного під корінь Роду великих вчених наші українці стали б з правильною і досконалою впертістю підписувати належним чином – «Ренет Симиренко»…
Щиро…
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА – Член Національної спілки журналістів України
М. Суми
12 лютого 2917 р.Б. E-mail: - Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
