Брати

Середа, 20 лютого 2013 18:38 Автор 
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
Костянтин Степанович Слюсар Костянтин Степанович Слюсар http://artrz.lfond.spb.ru/search/%D1%81%D0%BB%D1%8E%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%8C/index.html

Час поглинає, губить, розпорошує, боляче затираючи навіть згадку про ту чи іншу людину. А ми створені як істоти духовні, потребумо, аби не скотитись до нульового рівня пізнання світу, усвідомлювати себе частиною ланцюга, де за  нами стіною стоїть минуле, а перед  - дорога до ідеалу. Страшно подумати, скільки ми загубили набутого, будучи розпорошеними по світах. Наша це чи не наша вина - інша річ, але результат відсутності власної держави, яка збирала б нас докупи, дався взнаки.
  Нещодавно мені пощастило відкрити для себе чотирьох братів-художників, українців з Китайської діаспори. Свого часу в Китаї однією з багаточисельних діаспор була  українська, яка складалася з українців, що переселялися  з України та  з інших територій Російської імперії, зокрема з близького до Маньчжурії Далекого Сходу (Зеленого Клину), вони й становили велику за чисельністю діаспору.  Більшість українських поселенців осіла в Харбіні, місті, заснованому 1898 р. Власне, у Харбіні з 1907 року працював український клуб. А у 1918–1920 рр. на кошти місцевої української громади був збудований для нього Український національний дім.
  Брати Слюсарі, кожен з яких пізніше виявив здібності до мистецтва, усі, як один, народились у Харбіні в сім'ї службовця Китайської залізниці.  Найвиразнішим з братів був Слюсар Костянтин Степанович, народжений 25 грудня 1908, він прославився як живописець.
 У 1923 році Костянтин закінчив українську гімназію, входив до організації Української молоді. Ватро додати, що у 1920-х рр., коли кількість українців у Харбіні збільшилася за рахунок політичних емігрантів з України, Сибіру та Далекого Сходу, поміж  якими  були колишні офіцери Січових Стрільців (із австрійської армії) І. Паславський та П. Марчишин,  український письменник Й. Якимів, колишній голова Забайкальської української ради С. Шведин, активний учасник Українського з'їзду Слобожанщини О. Дроб'язко (пізніше переїхав до Тяньцзіня), організатори й учасники далекосхідних українських з'їздів на чолі з Й. Ступаком, математик М. Коблянський, полковник армії УНР Ю. Рой (Колчанів), громадський діяч із Амурщини В. Кушнаренко, кооператор із Київщини, колишній член Української Центральної ради Й. Сніжний, літератор із Харкова А. Діброва та інші, українська діаспора була особливо дієвою.
  Костянтину довелось попрацювати за своє життя і сторожем, і десятником будівельних робіт, і художником-декоратором. З 1924 року на посаді помічника художника Г. К. Епімахова в Новому театрі. З 1926  три роки навчання в студії художника А. Є. Степанова. Після закінчення студії у молодий художник п робував себе у різних напрямках образотворчого мистецтва, в тому числі захопився крайніми модерністськими. Великий вплив на нього зробило спілкування з художником М. М. Лобановим. І з середини 30-х Костянтин уже систематично займається живописом, влаштувавши у 1940 р. персональну ретроспективну  виставку, де у деяких роботах  відзначився тим, що намагався засобами малюнка і живопису передати музику. Остання інформація, зібрана в архівах Харбіна, що зберігається в Хабарівську, ( http://archive.khabkrai.ru/brem/?q=209&p=26) про Костянтина Слюсаря, подана 1943 роком (прочитати ці 15 аркушів ще не мала можливості).
 Василь Степанович, найстарший з-поміж братів (28 лютого 1907 р.н.),  прославився   як плакатист.  Він закінчив  1-шу вечірню гімназію для дорослих в Харбіні у 1925 році. Упродовж багатьох років працював художником-декоратором у кінотеатрах "Декаданс", "Палас", "Атлантик", "Арс", "Гігант" "Амерікен", "Колізей", а після 1934 на фабриці неонової реклами.
  Наймолодший брат Слюсар Євген Степанович народився 20 березня 1913 року. Відомий як художник-декоратор.  Євген у 1928 закінчив чотири класи гімназії ім. Достоєвського. Працював художником-плакатистом в кінотеатрі "Атлантік" (до 1932), а також у кінотеатрах "Весь світ" і "Амерікен".
 Був художником-декоратором і Микола Степанович,  який народився 3 серпня 1911 року, проте у нього було й інше захоплення  - оперета.  Довгий час він  був артистом оперети. Микола закінчив 1-е Харбінської комерційне училище у 1928 році, до 1933 вчився у школі співу. Пізніше  суміщав роботу художника та артиста оперети в театрі "Весь світ", згодом у кабаре "Казино", "Фантазія", у ресторані "Яр". Мав ніжний артистичний псевдонім - "Ніжин". Прожив недовго - 8 грудня 1940 у Шанхаї його серце  перестало битися. 
   Чотири брати, чотири українці, чотири Слюсарі (символічно - слюсарі), які прислужилися мистецтву далеко за межами Батьківщини, згадуючи яких, світ так чи інакше, впевнюється, що Україна існувала та існує, що  це країна, яка має ким та чим пишатися.