Cин італійського консула

Середа, 27 лютого 2013 03:02 Автор 
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

 

 1882 рік. Не пройшло й року, як вбитий цар Олександр II. Російська імперія втрачає силу, ширяться  революційні настрої. Італійські дипломати попереджують Росію, що "вона йде до неминучої загибелі", зауважують, що "в Росії наступає явна реакція проти всього західного, і ця тенденція наростає".  

   Після значних погромів євреїв в околицях  Одеси масові виїзди мешканців міста в Америку в пошуках нової Батьківщини, цього ж року там же відкриває свої двері Храм святих рівноап. Кирила та Мефодія, збудований за проектом архітектора Писаревського. Одеса. 18 березня російський революціонер Микола Желваков на Приморському бульварі пострілом з револьвера в потилицю смертельно ранить генерал-майора Стрельникова. Одеський художник Афанасій Прокопович Размарицин дебютує   картиною "Панахида".  Влада, яка почала рік зі зміни А.М.Дондукова-Корсакова, тимчасового Одеського генерал-губернатора, що пропрацював на цій посаді лише 1 рік, на одного з видатних полководців російської армії Йосипа Володимировича Гурка,  командуючого Одеським військовим округом, призначає таємного радника Павла Павловича Коссаговського на посаду градоначальника  міста, ретельно намагаючись стабілізувати ситуацію. Кидаються сили на побудову першої телефонної лінії, яка розпочинає роботу уже в липні. Але  жодні несприятливі обставини не перешкоджають народжуватись новим та новим одеситам, серед яких ті, іменами яких пізніше пишатиметься не лише Одеса. Це і Михайло Єлисейович Слабченко ( український історик і правник, економіст, один із фундаторів українського відродження першої половини ХХ ст., творець української політології та державницького напряму в національній історіографії, академік ВУАН, професор кафедри історії України Новоросійського університету (Одеса) та Інституту народної освіти, перший одеський професор-історик, що викладав українською мовою, автор наукових розвідок з історії України, історико-юридичних праць та статей), і Любо́в Євге́нівна Бідно́ва ( у майбутньому українська публіцистка, письменниця, громадська діячка, яка виступала під псевдонімами Л. Жигмайло, Жиг-ло, Л. Ж-ло),

 а також художник-мариніст, прийнятий та пошанований згодом Італією, Нікола (Ніколо,Ніколас) Де Корсі. Нікола - син громадянки Російської імперії Емми Супініч. Можливо, майбутні дослідники привідкриють завісу - і ми знатимемо, чи випадково Емма опинилась у Одесі, чи Одеса була її рідною домівкою.

    1882. Батько хлопчика, що працював італійським консулом у місті,  цього року був особливо 

corsi-full.jpgзаклопотаним, бо, окрім народження сина, отримав  доручення від італійського уряду займатись впорякуванням військового кладовища на горі Гасфорта (Севастополь) для  загиблих італійських солдатів, які брали участь у Кримській війні   на стороні союзників. Виснажений навантаженнями, батько у 1883 році  помирає, а через два роки мати виходить заміж за шляхетного іспанського Гутьєррес, також консула  у Росії, з яким у 1886-1887 переїжджає в Мадрид. Ці роки виявились дуже важливими для  формування Ніколо. Він блукає по Іспанії з групою циган і створює свою першу картину.

  Після смерті вітчима у 1896 майбутній художник вирушає в Італію, спочатку  зупиняється в Римі. У столиці відвідує  безкоштовну Академію Святого Луки, з якої, однак, буде виключений, згодом ходить до  вечірньої школи мистецтв Римського клубу. Відвідує Неаполь.

  1900 року молодий художник разом з матір'ю їде у відпустку в  Грецьку Вежу (Torre del Greco), зупиняється у палаці Савастано, започатковуючи свої стосунки з містом, які триватимуть до смерті художника.

   Невдовзі починає виставляти свої картини, маючи великий успіх з самого початку. Одна за одною відбуваються виставки. Море, яке він зображує, зачаровує усіх, хто його бачить.

  На Національній виставці витончених мистецтв в Мілані у 1906 році  король Віктор Еммануїл III  купує для себе картину Ніколи де Корсі з зображенням Неаполя. Відбуваються виставки в Неаполі, Мілані, Парижі, Венеції, навіть Бразилії, де у 1913 році Ніколо  отримав приголомшливий успіх. Деякі з його робіт були придбані до Художньої галереї  Бразилії. У тому ж році він зустрівся з людиною, яка став його покровителем, -  графом  Джузеппе Матараццо Лікоза (Giuseppe Matarazzo Licosa). З початком світової війни у 1914 р.  де Корсі  рідше бере участь у національних і міжнародних виставках, крім, звичайно,  винятків.

tumblr_n91016ekes1rv2dfko1_500.jpg

 

   Проте вже у 1926 році Ніколо виставляється в Парижі в салонах Les Champs Elysees AUX. У 1930 році помирає матір художника. Ця подія переростає у  рану на все життя, приносить відчуття порожнечі, яку нічим неможливо заповнити. Шукаючи спокою, у 1934 році художник вирішує переїхати на постійне проживання в Турецьку Вежу. Незабаром починається Друга світова війна, яка  змінює ситуацію за своїми правилами. Тому  лише у 1945 році художник може повернутися з вигнання. Життя дається не просто, він  серйозно хворіє. Завдяки втручанню графа Матараццо, який не шкодує  грошей, щоб зцілити  Ніколо,  митець  залишається живим і доживає до 74 років . 1956 рік стає останнім роком його  життя, його земного життя, та, на щастя,  море, створене ним, живе і продовжує викликати захоплення.