Ірландський художник родом з України

Вівторок, 19 березня 2013 01:32 Автор 
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

00013NT4UVWXY3FY-C116.jpg 39340d_1.jpg  

       Прізвище Маркевич, що є похідним від імені Марко, в Україні, як і в інших слов'янських державах, досить  поширене. Його носіїв можна знайти і серед українців, і серед поляків, білорусів, чехів, хорватів, сербів. З якими славетними постатями воно зазвичай асоціюється? У першу чергу, мабуть, з  Миколою Андрійовичем Маркевичем (*26 січня (7 лютого) 1804, Дунаєць, Глухівський район, Сумська область — †9 (21) червня 1860), українським істориком, етнографом, фольклористом, поетом, композитором, та його його сином Андрі́єм Микола́йовичем  (*21 листопада 1830, Полтавщина — † 24 березня 1907, Санкт-Петербург), українським громадським діячем, етнографом, правником, філантропом і музикантом. І, звичайно, з  відомим культурним діячем, родом з Полтавщини, українським літератором, фольклористом, книговидавцем  Григорієм Іпатійовичем (1849 — 1923). Хочеться згадати і Опана́са Маркевича, якого часом називають Марковичем ( *27 січня (8 лютого) 1822, Кулажинці — †20 серпня (1 вересня) 1867), чоловіка Марії Вілінської (Марко Вовчок), українського фольклориста, народознавця, етнографа, громадського діяча, члена Кирило-Мефодіївського Братства. Славетними Маркевичами були і  знамениті праправнуки Миколи Андрійовича -  Ігор Борисович  (27 липня 1912, Київ — 7 березня 1983, Антіб, Франція),  французький диригент, композитор, та його брат Димитрій Борисович (16 березня 1923, Ла Тур-де-Пейльц, Швейцарія - 29 січня 2002, Кларанс, Швейцарія), віолончеліст, теоретик музики. Зрештою, якщо вже згадувати, то чому б не назвати Олекса́ндра Андрі́йовича Марке́вича (9 квітня 1894, село Троїцьке, тепер Довгалівське Рокитнянського району Київської області — 5 лютого 1978, Київ), відомого сліпого бандуриста.

   Найстарішим з відомих українських Маркевичів-Марковичів був Марко́ (Аврамович) Марко́вич (? — 1712), єврей-вихрест, орендар у Прилуках і Пирятині, титар Прилуцької церкви, батько Анастасії, дружини гетьмана Івана Скоропадського, що мала значний вплив на чоловіка, так що козаки говорили: «Іван носить плахту, а Настя булаву». Марко багато жертвував на благодійницькі справи, за що похований у Густинському монастирі. Його син  Андрій Маркович Маркевич (бл. 1674, м. Прилуки — 23.1.1747) також став державним діячем Гетьманщини,  брав участь у Батуринському погромі 1708 року, а внук  - Я́ків Андрі́йович Марко́вич (Маркевич) (* 17 жовтня 1696, Прилуки — † 20 листопада 1770), будучи одним з найосвіченіших людей свого часу,  увійшов у історію як український письменник-мемуарист. Справу служіння Україні  його внуки продовжили теж, присвятивши себе вивченню історії, особливо відзначились Олександр  Михайлович та  Я́ків Миха́йлович (Марковичі) (*1776 - †1804).

     Проте серед народжених на нашій землі Маркевичів українцями рідко коли згадується польська гілка Маркевичів. А граф Казимир Дунін-Маркевич (* 15 березня 1874, місце народження різниться: в одних документах подається Денихівка Тетіївського району Київської області, згідно інших - Херсонська губернія  - † 2 грудня  1932, Варшава ) був відомим польським та ірландським художником (і портретистом, і пейзажистом), театральним режисером, автором кількох п'єс.  Варто додати, що прізвище Дунін означає данець.  


 
15:30
 
( "Быў ў Беларусі вельмі вядомы пісьменнік та драматург Вінцэнт Дунін-Марцінкевіч. Таксама з тых самых Дуніных. Яны вялі род ад дацкіх вікінгаў, таму і прозвішча такое. Польскай мовай duńczyk то ёсць "датчанін". Найбольш вядомы твор яго - сатырычны фарс "Пінская Шляхта". Але ж яго пяру належыць нашмат цудоўнай паэзіі таксама" (Борис Боровой, Boris Borovoy).

13395788_1_l.jpg

    Казимир (Казімєж) походив із польської шляхти. Родоначальником  сім'ї Дуніних вважається Петро Дунін,  який жив за правління короля Болеслава III. Родина мала кілька маєтків на території України, серед яких варто згадати Животівку Вінницької області, відому тим, що у місцевій церкві правив тезко видатного російського письменника і засновник династії Достоєвських – Федір Достоєвський, а також Ружин Житомирської області (40 км від Бердичева). 

39340d_1.jpg

    Сьогодні у  Будинку культури  с.Животівка знаходиться музей подружжя митців Казімєжа та Констанс Маркевичів, який запропонував відкрити  ірландський драматург Патрік Квіґлі, родич Констанс Маркевич.

    У Животівці, частина якої у 1878 році належала матері Казімєжа, художник провів своє дитинство.  Казимир навчався у Херсонській гімназії, вивчав право у Київському університеті та відвідував Академію витончених мистецтв у Києві. У 1895 році він  вирушає до Парижа, щоб продовжити вивчати мистецтво, але вже в Паризькій  Академії мистецтв. До цього часу Казимир  встиг одружитись з дочкою українських землевласників Ядвігою Нейман († 1899), яку знав змалечку, будучи сусідом, і зачати сина, що народиться у 1896 році та отримає ім'я Станіслав. У Парижі художник знайомиться з Констанцією Гор-Бут (Бус), ірландським борцем за свободу, з якою разом вивчає  образотворче мистецтво. Він захоплюється нею та у 1900 році, через рік після смерті першої дружини,  Констанс або Констанція стає його другою дружиною. Пізніше Констанс - відомий державний та політичний діяч Ірландії періоду боротьби за незалежність у першій половині ХХ ст. Від цього шлюбу через рік у пари  з'являється дочка  Мейв. 

00013NT4UVWXY3FY-C116.jpg

   З 1902-го по 1903 рр. подружжя живе в Животівці. У родинному маєтку Казімєж створив художню майстерню і плідно працював над зображенням української природи. З 1903 року пара разом з двома дітьми (Станіславом та Мейв) починає  жити в Дубліні.  

   У 1910 році Дунін-Маркевич створює власну незалежну театральну компанію, яка  ставить п'єси, написані ним самим, до речі, актрисою цієї компанії  є  його дружина Констанція. Також він  пише сценарій до польського фільму Powrót, режисером якого є Олександр Герц. 

   Сімейні стосунки між Казимиром і Констанс закінчилися в 1913 році, але пара  ніколи офіційно не розлучалася і підтримувала  близькі стосунки.

   У 1916 році Маркевич взяв участь у так званому Великодньому повстанні проти британців і  був заарештований, йому  ледве вдалось уникнути страти та депортації до Польщі.

    Першу світову війну Казимир зустрічає на Балканах, працюючи кореспондентом, з радістю вітає повідомлення з Росії про проголошення царем Миколою свободи полякам, їде 700 миль верхи на коні, щоб приєднатись до гусарського полку. Бере участь у Карпатських компаніях, де у 1917 році захворів та був поранений.  Пізніше у Москві керує польським театром, але після більшовицької революції  оселяється у Варшаві, де  пише  портрети маслом маршала Юзефа Пілсудського та президента Станіслава Войцеховського. У польській столиці Казимир працює в американському консульстві, а також залучений у якості кореспондента до британських журналів, зокрема до London Daily News.

     Картини Маркевича в основному зберігаються в Міській галереї сучасного мистецтва в Дубліні, частина є у Національному музеї у Кракові та приватних колекціях Ірландії й Великої Британії. В українському  музеї зберігаються копії робіт цього  митця, який не лише народився за кілька днів до найбільшого ірландського свята - Дня Святого Патрика,  а й став, будучи українським та польським  митцем, ірландським.