"Моє життя в кіно"

Неділя, 07 квітня 2013 22:02 Автор 
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
{YouTube}https://www.youtube.com/watch?v=kuLqa3TLQ2c{/YouTube}

 Його нарекли Євгеном, Євгенієм, по-домашньому Геною, то вже пізніше він став Eженом та Юджином, і прізвище доля визначила йому досить поширене у єврейській громаді - Лур'є. 8 квітня 2013 року йому б мало виповнитись 110 років, бо прийшов Євген у світ 1903 року.

Важко сказати, яка тоді стояла погода у Харкові, але  за  життя  довелось йому пізнати досить різку континентальність: від страхіть революційних 1920-х у Харкові до визнання у світовому кінематографі. Палітра його життя досить широка -  він спробував себе у якості кінорежисера, художника-постановника французького та американського кіно, продюсера, сценариста (три фільми) та актора (два фільми).

                                Gorgo_Eugene_Lourie2.jpg

1911 рік, коли у Харкові вперше відкрився кінотеатр, став для Євг ена Лур'є вирішальним роком у його житті - роком вибору справи на все життя. Вже у 1919 році юнак залучився до роботи в антикомуністичному фільмі під назвою "Чорні ворони". Та обстановка на території України настільки була складна і небезпечна, що Євген вирішує втікати. При першій  нагоді буремного 1920-го з сім'єю емігрує в Стамбул, там малює кіноплакати, заробляючи  на життя та виїзд у Париж. Щоб заощадити гроші, він навіть спить у театрі на фортепіано. На свою радість у  1921 році нарешті потрапляє в омріяний Париж. По приїзді починає вивчати живопис і сценографію, водночас працює художником у різних театрах, балетних трупах, а також у німому кіно, асистує сценографу Г. Вакевичу у фільмі «Мадам Боварі» (1933, реж. Ж. Ренуар), бере участь у виставках російських художників у Парижі (La Rotonde, березень 1925; гал. Zak, 1936) та Лондоні (Belgrave Square, 1935).

Життя набирає оберти -  з 1936  починається тісна співпраця з відомим французьким режисером Жаном Ренуаром («На дні», 1936; «Велика ілюзія», 1937; «Людина-звір», 1938; «Правила гри», 1939), услід за яким 1940-го року після окупації Франції Євген виїжджає до США. У Голлівуді співпраця двох талановитих митців щасливо продовжується («Це моя земля», 1943; «Людина з Півдня», 1945; «Щоденник покоївки», 1946; «Ріка», 1951). До того ж, тут, у Америці, молодий режисер знайомиться з художницею по костюмах Лаурою, Лор, дочкою чилійського художника Мануеля Ортіса де Сарати, та одружується на ній. Цей шлюб виявився по-справжньому міцним та тривав до кінця Євгенового життя. 

Лур'є встиг багато: він працював   з творцем жанру музичного фільму Рене Клером,  з режисером українського походження Віктором Туржанським («Очі чорні», 1935), з німецьким світочем кіно Максом Офюльсом («Вертер», 1938; «Без завтрашнього дня», 1940), з американсько-французьким режисером Семюелем Фуллером («Шоковий коридор», 1963; «Оголений поцілунок», 1964) та американсько-німецьким кіномитцем Робертом Сьодмаком (Сіодмаком) («Le grand refrain», 1936; «The Strange Affair of Uncle Harry», 1945; «Останній подвиг», 1967). Лур'є  також  був художником останнього фільму Чарлі Чапліна «Вогні рампи» (1952), після якого  з 1953 по 1961 рік сам зрежисував чотири науково-фантастичні фільми, найвідомішим серед яких став перший з трьох  про динозаврів під назвою «Чудовисько з глибини в 20000 футів» (1953). Цей фільм, що починав серію фільмів жахів, був прибутковим, проте Лур'є жалкував, що взявся за цю тему.  Після  фільму "Горго" (1961), де він відзначився не лише як режисер, а як сценарист ( сценаристом він виступив також у кінокартині «Бунт у великому будинку», 1958 та у фільмі «Бегемот - морське чудовисько», 1959), митець остаточно вирішив припинити робити подібні фільми з монстрами. 

Євгеній також співпрацював з російським балетом "Монте Карло". А у 1969 році номінувався на нагороду Американської Академії за візуальні ефекти у фільмі «На схід від Яви» (реж. Б. Ковальські).

Між 1950 і 1978 Євген Лур'є  працював і для телебачення, особливо багато в якості дизайнера в останні роки (серіал «Кунг-Фу», та ін.). За свою творчу кар'єру оформив близько 70 фільмів, останнім з яких став фільм Клінта Іствуда «Бронко Біллі» (1980).  Виступивши як актор у фільмі-римейку режисера Річарда Гіра ( римейк  знаменитого однойменного фільму Жана-Люка Годара ) «На останньому диханні» у 1983 році, Лур'є вийшов на заслужену пенсію.

На жаль, інсульт, що стався з Євгеном Лур'є 26 травня 1991року у Вудланд Хілсі, Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, був роковим - митця не стало. Нам залишилася на пам'ять та пошанування його спадщина - фільми та автобіографічна книга «Моє життя в кіно» (1985). http://from-the-sidelines.blogspot.com/2012/11/gorgo-1961.html

 

{soccomments}