І от ми вкотре забули (картаю й себе), за-бу-ли згадати хоча б одним словом художника, робота якого "Україночка" (1942 рік, серпень) або "Молода дівчина з букетом квітів" з вплетеною стрічкою кольору українського прапора знайома чи не усім, хто цікавиться мистецтвом. Її можна побачити у колекціях престижних мистецьких сайтів світу. А Йому, творцю цієї роботи, минулого року сповнилось би 130. Правда, іноземні галереї з впертістю пишуть, що він художник Російської Федерації, хоча російські мистецтвознавці в один голос визнають, що жив митець у Росії, якщо не брати до уваги короткий час студенства у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, лише кілька років.
Тарас Микитович Максименко ( Тарас Никитич російською), що також був талановитим музикантом і поетом, народився в с. Сухини Корсунського повіту Київської губернії (1 березня 1884, с Сухини, що зараз у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, Україна - 1972, Таганрог, Росія) .
Cело, у якому народився майбутній художник, - найвища точка Корсунь-Шевченківського району. Воно відоме ще з часів Трипілля. Були тут і племена ямної культури, і кочівники скіфи, залишила тут свій слід черняхівська культура, а також стародавня Русь. Виростаючи на землі у простій селянській родині, художник природно відчував себе частинкою вічності, за якою стоїть історія, та частинкою природи, вагомою складовою якої є етносередовище.
Cело, у якому народився майбутній художник, - найвища точка Корсунь-Шевченківського району. Воно відоме ще з часів Трипілля. Були тут і племена ямної культури, і кочівники скіфи, залишила тут свій слід черняхівська культура, а також стародавня Русь. Виростаючи на землі у простій селянській родині, художник природно відчував себе частинкою вічності, за якою стоїть історія, та частинкою природи, вагомою складовою якої є етносередовище.
Його батько, Микита Павлович, мав хату і п'ять десятин землі, займався хліборобством, проте помер, коли синові було лише дванадцять років. У своїй автобіографії художник писав: "З малих років я цікавився, як робляться ікони. Змальовував їх і різні картинки з книг. Коли минуло мені 11 років, батько відвіз мене в Київ і віддав на чотири роки до іконописця-підрядника "хлопчиком", де я вчився всього, крім живопису. Після закінчення терміну я перейшов самостійно до іншого підрядника, від другого до третього і т. д. Навчився абияк заробляти на іконах і в 1904 р поступив вчитися до Київського художнього училища, де навчався в 1904- 1906 рр. у В. К. Менка і М. К. Пимоненка". Училище Тарас не закінчив, будучи покликаний в армію. А після відбуття військової служби в 1910 р. витримав конкурсні випробування до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, його прийняли, і він вчився у М.А.Касаткіна (загальний курс), А. Є. Архипова і К. А. Коровіна (портрет) , А. М. Васнецова (пейзаж), у цьому ж училищі навчався тоді і В.Маяковський, з яким Тарас потоваришував. Коли юнак закінчив заклад у 1914 р, він відправився на імперіалістичну війну рядовим 287 піхотного полку, служив до 1918. "За демобілізації приїхав на батьківщину, де займався сільським господарством і вчителював у семирічці... У 1923-1929 рр. працював у школах Єнакієвого (Донбас) і на ст. Знам'янка".
З 1930 по 1941 рр. Т. Максименко викладав живопис і малюнок у художньому училищі в Дніпропетровську. Під час окупації Дніпропетровська німцями продовжував писати ікони, портрети, натюрморти, рекламу для кіно.
Нещодавно у мережу були викладені списки учасників антинімецького підпілля ОУН у Дніпропетровську. Серед них легко можна знайти Максименка Тараса Микитовича (http://forum.vgd.ru/113/21434/20.htm) та його сина Юрія (Георгія) Тарасовича.
(Portrait eines Feldwebels der deutschen Luftwaffe", am 18. IV. 1943 in Dnepropetrowsk, Brustbildnis in Uniform mit Flugzeugführerabzeichen und Eisernem Kreuz (am Band)/ "Портрет сержанта Люфтваффе"http://www.artaste.it/it/dettaglio_prodotto.htm?grid=&time=1&id=386021&s=&c=Dipinti&ac=103&an=54&f=&p=2925&b=12)
" У 1943 р., в серпні, німці всіх вигнали з міста, і я поїхав в м.Проскурів Кам'янець-Подільської області, де також працював над рекламою і після звільнення від німців до липня 1945 р. В окупації доводилося писати і портрети німецьких офіцерів. Після того, як радянські війська зайняли місто Львів, переїхав туди в 1945 р., вступив до утвореного там Союзу радянських художників України і працював у
Худкомбінаті", - згадував художник.
Худкомбінаті", - згадував художник.
(Т. Максименко брав участь у роботі багатьох художніх виставок: у 1937-1940 рр. - у Дніпропетровську, в 1937, 1938 - у Москві, в 1940 і 1941 - у Києві. Найзначнішими в своїй творчості цього періоду художник вважав картини "Повітряний десант" (1937) і "Лижники" (1938) (до війни перебували у збірках художніх музеїв Дніпропетровська та Кисловодська).
(http://www.artnet.de/k%C3%BCnstler/taras-nikitiyevich-maksimenko/the-library-P-2_SkukFrwM94_Ii1u3Sg2)
Час, в якому він жив, застигав на його полотнах і врізався у пам'ять.
У довоєнний період у пресі Дніпропетровська, а також у київському журналі "Мистецтво" за 1941 рік друкувалися статті про творчість Тараса Максименка.
Працював оформлювачем площ і вулиць у Дніпропетровську в 1935-1938 рр. Вважав себе насамперед портретистом.
Написав свій автопортрет у вишитій українській сорочці з палітрою і пензлем в руках.
Наприкінці 1946 року через хворобу очей та страх бути викритим владою приїхав у селище Гірник поблизу Копейська (неподалік Челябінська) до родичів. Підлікувавши очі, Тарас Микитович жив в умовах "зовсім неможливих", адже брати, сестри, син повмирали, тому він та його дружина, люди поважного віку на той час, страшенно бідували. За роки, прожиті в Челябінську, Т.М.Максименко взяв участь в обласних художніх виставках 1948 і 1949 років.
(Портрет О.Головіна)
У Челябінську художник розписував Богородицьку церкву Різдва на вокзалі, а також вів заняття у студії підвищення кваліфікації при Челябінському відділенні Спілки художників СРСР. У 1950 році Максименко покинув Челябінськ і поїхав до теплих берегів Азовського моря, в Таганрог, землі, де свого часу 70 відсотків населення становили українці. Там він і залишився до самої смерті.
http://art-7.com/category/artists/maksimenko_taras/
У Челябінську художник розписував Богородицьку церкву Різдва на вокзалі, а також вів заняття у студії підвищення кваліфікації при Челябінському відділенні Спілки художників СРСР. У 1950 році Максименко покинув Челябінськ і поїхав до теплих берегів Азовського моря, в Таганрог, землі, де свого часу 70 відсотків населення становили українці. Там він і залишився до самої смерті.
http://art-7.com/category/artists/maksimenko_taras/
