Кость Стаховський - український скульптор у Празі

Неділя, 04 вересня 2016 11:17 Автор 
Оцініть матеріал!
(5 голосів)

Ім'я Остап та його старі форми: Євстахій, Євстафій, Стахій, можна зустріти повсюдно в Україні, на основі них виникло багато українських поселень (Остапи́ — село в Лугинському районі Житомирської області,

Остапці Полтавської області,

Оста́п'є — село в Підволочиському районі Тернопільської області,

Оста́п'є — село у Великобагачанському районі Полтавської області,
Оста́півка — село в Лубенському районі Полтавської області,
Оста́півка — село в Миргородському районі Полтавської області,
Осташівці у Тернопільській області,
Остапенко у Херсонській області,
Остапківці у Хмельницькій,
Остапківці у Вінницькій,
Осташки Хмельницької області,
є також Стасева Житомирської обл., хоча ця назва двозначна, як і подібні прізвища, адже може походити і від старого слов'янського імені Станіслав), а також прізвища (до речі, за дослідженнями істориків і філологів, українські прізвища є одними з найстаріших у Європі, вже у XVII столітті майже всі українці мали прізвища, та найрізноманітніші в Європі, бо мають найбільшу кількість способів утворення): Остапів, Остапко, Остапенко, Остапай, Остайло, Остапович, Остапчук, Остапик, Остапин, Остапишин, Осташко, Сташко, Сташенко, Сташевич, Сташків, Сташиць, Сташейко, Стасик, Стах, Стахів, Стахович, Стахур, Стахура, тощо, є ще особлива група прізвищ на -ський, -ець, які вказували на родовий маєток, власність,  назви сіл та поселень, звідки була людина, а саме: Остапець, Остаповський, Остапковський, тощо. В Україні чимало людей носить такі прізвища, як: Стахівський, Стаховський, Сташевський,  у наші дні поселень з відповідними назвами нема, проте було на Волині принаймні одне село з красномовною назвою Стахівка. Село з подібною назвою можна знайти в Білорусі.
Прізвище Стаховський згадується в  реєстрі Війська запорозького 1649 року. Польські джерела вважають це прізвище польським. По світу, крім в Україні та Польщі, багато Стаховських, найбільше можна знайти у слов'янських краях, зокрема на теренах Словаччини, Чехії, Білорусі, Росії. Його також можна помітити в єврейських родинах, які для прізвищ використовували назви містечок, в яких мешкали, пристосовуючи звучання під мову влади. Пристосовувались до влади не лише євреї, дехто змінював закінчення своїх прізвищ добровільно або під тиском, тому з часом важко бути певним у тому, що прізвище не змінювалось від початку його використання родом. До прикладу, прізвище мого прадіда було довше, ніж прізвище мого діда, спочатку в документах писали повне та скорочене прізвища, з плином часу залишилось лише скорочене.

Серед видатних українців, які носили прізвище Стаховський, найвідомішим є, звичайно, проповідник Чернігівської єпархії, а потім (засланий вглиб Росії через невиконання волі Меньшикова) митрополит Сибірський і Тобольський Антоній, автор збірника духовних фонетичних віршів «Зерцала от писання Божественного», надрукованого в Чернігові 1705 року та присвяченого Іванові Мазепі, як головному фундаторові Колегіуму (деталі його біографії на сайті - Святитель Антоній)

_экрана_259.png                            _экрана_251.png

У середині 19 століття портрети української шляхти малював художник Конан Юшкевич-Стаховський (? - ?). Зберігся портрет Марії Галаган 1839 року, виконаний ним.

Іншою досить відомою постаттю української історії є медик та громадський діяч Микола Ананійович  Стаховський (21.05.1870 року, с. Стетківці - 07.12.1948, Прага), який у 1919 році (28 січня 1919 — 1 вересня 1919) очолив пост першого голови дипломатичної місії Української Народної Республіки у Великобританії. Коротко його біографія виглядає так: закінчив гімназію в Житомирі (1893-1901), медичний факультет Варшавського університету (1903),  взяв участь у російсько-японській війні (1904-05), служив у госпіталі Російського товариства Червоного Хреста в Мукдене, після повернення в 1906 році видавав у Києві ж. «Боротьба», орган Української соціал-демократичної робітничої партії, стажувався в Парижі (1906-08), працював лікарем у Вінниці (1909-14) та Проскурові (1914-17), у травні 1917 був призначений губернським комісаром Української народної республіки на Поділлі, з 1920 року займався лікарською практикою в Парижі (Франція), після 1922 року жив у Берліні (Німеччина), у 1924 році переїхав до Чехословаччини, жив у місті Берегово, яке тоді входило до складу Чехословаччини, зараз України, де був одним із провідних організаторів українського культурного життя,  з 1939 по 1945 рік працював лікарем у місті Румбурк (Чехословаччина), похований на Ольшанському цвинтарі (детальніше про нього можна прочитати у праці А.А. Трембіцького, Громадсько-просвітницька та професійна діяльність Миколи).

_экрана_258.png

(Група співробітників посольства УНР у Лондоні(Велика Британія): зліва направо сидять. 1 - С. Шафаренко, 3 - М. Меленевський, 4 - М.Стаховський, 5 - Я. Олесницький)

Син Миколи Ананійовича Лев  Стаховський (1911, Вінничина -  1968, Каракас, Венесуела), випускник Карлового Університету  у Празі, лікар-отоларинголог, що працював у Чехословаччині та (з 1947) у Венесуелі (Каракасі) - знаний публіцист, письменник, член НТШ, засновник української громади у Каракасі, автор праць на медичні теми (літературний твір Лева Стаховського в українському перекладі можна прочитати в інтернеті: http://postup.brama.com/usual.php?what=43041,також у чудовому перекладі білоруською (дуже колоритному): http://prajdzisvet.org/text/347-tahasvietnaje.html).

Однак, хочу згадати бодай кількома словами про ще одного Стаховського - Костянтина Ананійовича Стаховського (25 травня 1882 році, с. Стетківці Волинської губ, нині Чуднівський район, Житомирська обл. - 11 травня 1959, Прага), молодшого брата Миколи Ананійовича, українського скульптора-анімаліста та кераміста, викладача скульптури в Українській студії пластичного мистецтва (Чехословаччина, 1923 -1944).

_экрана_257.png

 "Значення Стаховського в українській скульптурі не обмежується прекрасними статуетками звірів — бронзовими, теракотовими, як «Носоріг», майоліковими або дерев’яними, як орієнтальний «Бик», покірна, але могутня сила якого так досконало відтворена масивним блоком, ніби глибою майстерно опрацьованого дерев’яного матеріалу, — Стаховський як професор Української студії пластичного мистецтва утворив у Празі цілу школу українських молодих скульпторів, між якими визначається Євген Норман (із Бессарабії), з великим хистом до карикатури в пластиці (в цьому розумінні краща його праця — портрет Крамаржа в Музеї визвольної боротьби України в Празі). У Стаховського починала свою працю Оксана Лятуринська, здібна молода скульпторка й поетеса; її бюсти, акти й особливо живі, але витримані в скульптурному стилі жанрові статуетки також знаходяться в Празькому Музеї визвольної боротьби України. Велику втрату школа Стаховського понесла після самогубства в 1926 р. Степана Колядинського — молодого, але, може, найбільш обдарованого українського скульптора. Майже весь його мистецький доробок, що складається з великих тек із рисунками та окремих скульптур із мармуру, дерева та гіпсових відливів, також зібрано в Музеї визвольної боротьби України. Нарешті, під впливом К. Стаховського у Берліні відомий український гравер В. Масютін зайнявся медалями й утворив свою знамениту серію (близько 40) українських медалей, з яких, на жаль, тільки три відлиті в бронзі" (Дмитро АНТОНОВИЧ "УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА").
 Костянтин і Микола - внуки священика Харитона Стаховського (1809-1886) та сини священика Ананія Харитоновича (1849—1919, випускника Волинської духовної семінарії сорок восьмого випуску 1876 року). Їхня бабуся, дружина Харитона Ольга (з роду Білевичів), і мати Олена (з роду Ящинських) (1859-1933), походили зі старого князівського роду Глинських, що виводив свій родовід від Великого князівства Литовського. Крім Костянтина та Миколи в сім'ї були дівчата: 
 Анастасія (згодом лікарка, померла від нещасливого випадку - отруїлася морфіном) та Ганна (працювала вчителькою, померла від туберкульозу).
Костянтин (Кость Стаховський, Kost' Stachovs'kyj, Stachovský) навчався в Санкт-Петербурзі, Варшаві, Мюнхені, Берліні та Парижі. 
У 1912-14 роках був власником художнього магазину «Ватра» в Парижі. Перед війною повернувся на батьківщину.
Після революції емігрував. Жив у Лондоні (1918-19), Парижі (1919-23) та на вулиці Югославських партизанів,17 в Празі (з 1923). Виставлявся, зокрема, в Лондоні (1918–1919) та  в Парижі (Салон незалежних та Осінній салон,1919–1922 роки).
Костянтин любив створювати реалістичні та стилізовані зображення звірів (у бронзі, глині, гіпсі й дереві), а також погруддя. 
У 1923-44 викладав скульптуру в Українській студії пластичного мистецтва в Празі (Ukrajinská akademie výtvarných umění), де разом з ним викладали такі  постаті української культури, як: Іван Мірчук (естетика), Степан Літов, Юрій Русов (пластична анатомія), Федір Слюсаренко (класична археологія), Сергій Тимошенко (до 1929, архітектура), Володимир Січинський (перспектива), Сергій Мако та Іван Кулець (рисунок, малярство), Іван Мозалевський, Роберт Лісовський (графіка). Однак з 1945 року повоєнний уряд Чехословаччини не давав можливості працювати, що призвело до того, що у травні 1945 року з викладачів Студії залишились тільки І.Кулець та К. Стаховський.
Серед учнів Костянтина Стаховського можна назвати багатьох митців, зокрема: Катерину Костянтинівну Ваганову-Ейхенвальд (Vaganova-Eikhenvald C., скульптор, після навчання у Стаховського мешкала в Італії, подарувала Російському культурно-історичному музею в Празі скульптурний портрет професора зоології М. М. Новікова, ректора Московського університету( 1919-1920 роах), одного із засновників Російського вільного університету на еміграції), Степана Колядинського (1893, Костянтиногр. пов. Полтав. губ. – 22. 07. 1926, Прага;  скульптор, графік, сот­ник Армії УНР), Олену Коцюбинську, Євгена Йосиповича Норман(д)а (1891 - ?, Бухарест, Румунія; з 1922 по 1930 рік жив у Ризі, з 1930 у Празі, згодом у Румунії; скульптор, графік, карикатурист), Оксану Лятуринську (чеськ. Oksana Ljaturynska, англ. Oksana Liaturynska; 1 лютого 1902, хутір Ліски, Волинь — 13 червня 1970, Міннеаполіс, штат Міннесота, США; українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка).
Попри все мені не вдалось знайти власних робіт Кості Стаховського, можливо, з часом хтось таки оприлюднить його роботи. Адже, судячи зі слів мистецтвознавців, його роботи цікаві та талановиті.
Галина Мирослава

Останні з Галина Мирослава

Детальніше в цій категорії: « Тернопільський віртуоз Нескорена українська душа »
вгору