Вузли долі

Вівторок, 25 червня 2013 04:23 Автор 
Оцініть матеріал!
(7 голосів)
 
 

        Cвіт при усій своїй широті час до часу дивує сконцентрованістю та пов'язаністю невидимими чи видимими ниточками різних деталей.  Після написання статті про Майкла (Михайла) Патера натрапляю на "Оповідання про Майкла Паркера" Майка Йогансена і зачаровуюсь, перебуваючи у повній згоді з  автором,  влучними зауваженнями: " Але ніде ти не прочитаєш, що Україна - це край художників. 

 Я ніколи не забуду того сумного болючого почуття, що опановує тебе, коли йдеш увечері вузькими вулицями українського міста. На розі стоїть художник і продає свій твір. З паперу і клею він зліпив зеленолісу гору, під горою криницю й на дахові хати посадив чорно-білу лелеку. Ти не можеш купити цієї гори, бо не знаєш, що з нею робити. Не знає цього і сам художник...Далі ти бачиш старого діда, що навколо нього світяться й грають блудні вогники. Ти підходиш ближче й бачиш, що це гіпсові церкви, вікна заліплено кольоровим папером і всередині горить свічка. На одній з церков замість хреста зірчасте вікно, п'ятикутне, що світить червоним вогнем. Ти хотів би купити церкву, - але хто в ній буде молитись?"   
 
    Час п'ятикутної зірки - один з найболючіших періодів для українського народу та його культури. Настільки трагічний, що багато з тих, хто творив з Україною у серці, був викреслений з її історії, навіть згадка про нього вважалась злочином.
 
(Іван Кулець серед слухачів Української студії пластичного мистецтва, Прага, 1925 рік)   
                                                             _Іван.jpg
 
   Радехівський район Львівської області - батьківщина моєї матері. Неподалік місць, куди часто доводилось їздити у дитинстві, село Вузлове, колись Холоїв,  - місце, де народився Іван Кулець (чеською - Jan Kulec; 24 червня 1880, Холоїв - 1952, Прага ), український художник, провідний представник модерного мистецтва української діаспори, спадщина якого налічує близько півтори сотні творів різних жанрів.
 
  Avtoportret._1910._polotno_oliya.jpg
(Автопортрет)
   Здобувши початкову освіту в польських школах Городка та Журавного, середню  у Львові, студіював у Краківській академії красних мистецтв (1904 - 1909) під керівництвом відомих польських професорів - Юзефа Унєжиського, Войцеха Вайса,  імпресіоніста  Яна Станіславського (пол. Jan Stanisławski; 24 червня 1860, Вільшана, тепер Черкаська обл., Україна — †1907, Краків). [Свідомо не називала ще одного викладача на прізвище Панькевич. Мистецтвознавець Мирослава Мудрак пише про польського художника Юзефа Панькевича, який часто фігурує у польській літературі поряд з Яном Станіславським,  позаяк  інші джерела називають українського митця, майже ровесника з різницею у три роки, Юліана Панькевича]. 
 
 Zhenszhina.jpg
    Маючи можливість помандрувати по Західній Європі, після подорожування у 1914 році Іван Кулець перебирається до Праги,  у 1915 році стає там солдатом австро-угорської армії і працює військовим художником у Моравії до 1921 року, виготовляє плакати, оформляє дипломи, створює дизайн медалей, тощо. Роботи інколи публікує у журналі "Чеський Світ". Мирослава Мудрак,  характеризуючи  твори Кулеця того часу відмічає, що вони алегоричні, до того ж їм притаманна еротика та екзотика.  Коли Іван Кулець після війни  довідується про знищення рідного дому  та смерть батька (мати померла ще до війни) унаслідок злиднів, він приймає рішення не повертатись домів, а залишитись у Празі.
                   
                                                                     fdfud.jpg
      Як відомо, з 1921 року Прага стає головним осередком української еміграції. Сюди з Відня переноситься перша вища школа української діаспори -  Український вільний університет, де основною мовою викладання є українська, проте радо запрошуються чеськомовні, франкомовні, англомовні та німецькомовні фахівці. "Коли у Львові та Чернівцях були скасовані українські кафедри, а в Радянській Україні університети перетворені на інститути народної освіти, Український вільний університет у Празі залишався єдиним українським університетом у світі". Варто додати, що " під час війни УВУ залишався у Празі, його майно та архів були конфісковані радянськими службами, адміністрація і частина професорів — репресовані. Лише восени 1945 р. у Мюнхені вчені-емігранти змогли відновити діяльність УВУ, яка триває і посьогодні" (наведені цитати походять зі статті на сайті: http://litopys.org.ua/cultur/cult25.htm). Тоді ж у Чехії створюється Українська господарська академія у Подєбрадах, пізніше при ній починає працювати Український техніко-господарський інститут позаочного навчання (мій стрийко, провчившись у цьому закладі кілька років до 1939 року, по війні змушений був замовчувати свою освіту, оскільки у назві  на свідоцтвах є слово націоналістичний), Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова ( і в цих вищих школах читаються курси про українську культуру!), засновується Український інститут громадознавства, працює Українське історично-філологічне товариство, Український академічний комітет, Українське правниче товариство, Українське товариство прихильників книги,  Українське педагогічне товариство, Українська наукова асоціація, Український громадський видавничий фонд, Українське Академічне Товариство “Січ”, Український архів, Музей визвольної боротьби України, тощо, скликаються українські наукові з’їзди. Не без участі Івана Кулеця у Празі з 1922 року діє український гурток пластичного мистецтва,  у липні 1923 р. відбувається перша прилюдна виставка членів гуртка. Наприкінці 1923 р. гурток перетворюється на Українське товариство пластичного мистецтва УСПМ,  ректором якого до 1932 року стає відомий політичний діяч, історик мистецтва, дипломат Дмитро Антонович (2 (14) листопада 1877, Київ — †12 жовтня 1945, Прага)) . За своєю суттю це була академія мистецтв, викладачами  були знані мистецтвознавці та митці, серед них - Д.Антонович (історія мистецтва), С.Мако, І.Мозалевський (графіка та прикладне мистецтво), К.Стаховський (скульптура), С.Тимошенко (архітектура), І.Мірчук (естетика), С.Літов та Ю.Русов (пластична анатомія), В.Січинський (перспектива), Ф.Слюсаренко (класична археологія), Р.Лісовський (графіка), проф. Карель (гравюра).  Іван Кулець  викладав рисунок та малярство від заснування академії до її закриття у 1947 році. Заклад проводив щорічні виставки, схвальні відгуки про які  у європейській пресі значно підносили його авторитет. Академію закінчили у майбутньому відомі українські митці: К.Антонович, Н.Білецька, Ю.Вовк, П.Громницький, С.Зарицька, І.Іванець, В.Касіян, С.Колядинський, М.Кричевський, О.Лятуринська, Г.Мазепа, Т.Мазепа, Є.Норман, П.Омельченко, І.Паливода, М.Тушицька-Рудак, Я.Фартух, П.Холодний, В.Хмелюк, В.Цимбал, М.Частухіна, Н.Шиманська-Левитська, Г.Яковлєва (за матеріалами http://litopys.org.ua/cultur/cult25.htm). У вузі навчались не лише українці. До прикладу, учнями Івана Кулеця в українській академії в Празі у 1930-х роках були Мілада Каздова-Гіркова (Kazdová-Hirkova),чеський академічний живописець і графік ( народилась 14 серпня 1911 в Ташкенті (Узбекистан),  1929 р. емігрувала з сім'єю до Чехословаччини),  Йосип (Джозеф) Біно, живописець, графік ( 26 серпня 1881, Ко́уржим  - 1947 Прага), Улшмід Вацлав Ф.  (Ulšmíd Václav F. ) (30 квітня 1903, Прага), графік Людвік Єлінек чи Ludvík Jelínek ( 14. 2. 1910 -  29. 5. 1984 ), Владислав Вацулка, художник, графік, кераміст (1914 - 1977). Ярослав Вацулка займався в Українській студії пластичного мистецтва також у Роберта Лісовського (29 грудня 1893, Кам'янське (Дніпродзержинськ) — † 28 грудня 1982, Женева, Швейцарія).
 
                                                                                                  kulec_jan-promìna~OM4bc300~10462_20101107_04-2010_276.jpg
      Як зазначає Олександр Федорук, "вперше на постать Івана Кулеця — митця і педагога — звернула погляд Мирослава Мудрак, зокрема, вона зупиняється на визначені мистецького кредо пражанина: «Підхід Кулеця до мистецтва стає зрозумілішим, якщо придивитися до його методу викладання в Українській академії. Згідно з авторською системою п’яти пунктів, образ — це, насамперед, форма; по-друге, він зумовлений характером колориту та вмінням комбінувати різні кольори; по-третє, це простір — низка площин від однієї до десяти і назад; далебі, це тон, тобто цілісність усього має бути такою ж гармонійною, як звук; нарешті, це техніка, процес, під час якого митець не повинен надто багато теоретизувати, а має здійснювати своє ремесло всіма жестами: торканням, дряпанням, накладанням фарби, рухом» ...За свідченням С. Славінської художник не малював багато, а в його творчому процесі велику роль відігравали «інтелект, теоретична увага», колір клав площинно з активним використанням контурних ліній... Кулець постійно експериментував, шукав нові стильові засоби вираження, у самій техніці малювання також. У 1930-х рр. він, наприклад, створив новий вид олійних фарб, що їх виробляла фірма «Ріхард Тяпал» у Празі (Тяпал був одним з його учнів)...  Кулець був автором ряду творів, де парабола його творчих уподобань не вміщувалася в якийсь норматив - символізм, кубізм, конструктивізм, і це видно на прикладі ряду композицій («Гільйотина», «Інфантерія», «Лідійська жінка», «Утоплена», «Воїн»,«Війна», «Страхіття», «Христос»). Це був критичний період для його покоління, де мрії й радощі поєднувалися зі смутком і розпачем, де відгомін недавньої війни ятрив рани, і це було типове для багатьох чеських митців повоєнного двадцятиріччя... Кулець полюбляв малюнок олівцем, але в дусі кубістичних наставлень використовував колаж, а в рельєфах поєднував дерево з металом, симпатизуючи при тім можливості створення розмаїтих фактурних структур" (Олександр Федорук "Перетин знаку", http://www.mari.kiev.ua/PDF_2010/Fedoruk%20-%20PERETIN%20ZNAKU/1/Fedoruk_part-1.pdf).
 
dfdhs.jpg
    Чеський  митець Верослав Бергр (Věroslav Bergr), 1928 року народження, у своїй біографії подає, що з 1950 року навчався в Українській академії в Празі у професора Івана Яна Кулеця. Це дуже дивно з огляду на те, що формально Академії вже не існувало, по війні чеська влада пропонувала не використовувати слово український, лише такі слова, як руський чи російський, проте, можливо, приватно  академія продовжувала свою роботу ще якийсь час. Виглядає на те, що Іван Кулець працював  зі студентами до кінця свого життя, яке обірвалось 11 березня 1952 року. Його роботи в основному зберігаються в архівах і  музеях Чехії, мало кому пощастило побачити їх. За останні  роки завіса привідкрилась, явивши українцям нагоду відкрити для себе свого земляка, одного з непересічних художників та педагогів світового рівня.  
P.S. Чим більше блукаєш по інтернету в пошуках українських скарбів, тим частіше зі здивуванням відкриваєш для себе дуже цікаві речі. Вже після написання статті побачила роботи художника, який підписувався І.П. Беланський (Plekanec Imrich (7.11.1908 Valašská Belá, Slovensko - 23.9.1964 Varnsdorf). Цей відомий словенський майстер  теж був учнем Івана Кулеця,  а також Володимира Лісовського та Стаховського.