"- Oj Boże, przecież ja się urodziłam w Kijowie. Cóż to za miasto. Carski sad, wołodinskaja górka, to wszystko jedno cudo. I potem przykry powrót w latach pięćdziesiątych w czasie tournee Teatru Polskiego. Mnóstwo przykrych przeżyć. Mimo, że próbowano wszystko dla nas zorganizować w sposób specjalny. Owoce na przykład sprowadzano samolotami. Proszę pana, żeby Kijów nie miał owoców... Zosia Małynicz też się urodziła w Kijowie. Ona sobie wtedy pochlipała, ja sobie pochlipałam i takie rozmazane spacerowałyśmy ulicami. Zna pan Kijów? Obok Sofijewskiego soboru jest pomnik Bohdana Chmielnickiego, a wokół niego takie cokoliki połączone łańcuchami. Idziemy z Zosią i kogóż widzimy - Bronisława Dąbrowskiego. Siedzi na tym cokoliku i chlipie. On też był kijowianin." (Тереза Рошковська)
- О, Боже, та я ж народилась у Києві. Яке це місто! Царський сад, Володимирська гірка, це все одне диво. А згодом прикре повернення в п'ятдесяті роки під час гастролей Театру Польського. Багато неприємних переживань. Попри те, що були намагання влаштувати все для нас якнайкраще. Фрукти, до прикладу, завозили літаками. Перепрошую, пане, та щоб Київ не мав фруктів... Зося Малинич також народилась у Києві. Вона тоді собі схлипнула, я сама схлипнула - і такі заплакані ми ходили вулицями. Чи знаєте ви Київ? Біля Софіївського собору є пам'ятник Богдану Хмельницькому, а навколо нього плити, пов'язані ланцюгами. Ми йдемо з Зосею і кого бачимо - Броніслава Домбровського. Він сидить на плиті та схлипує. Він також був киянином."
Відома у Польщі художниця, сценограф світового рівня, дизайнер Тереза, польською Тереса, Рошковська походить з Києва (23 листопада 1904 року в Києві - 25 жовтня 1992 року, Варшава).
Першим Терезиним вчителем малювання став Владислав Михайлович Галімський, знаний тоді у Києві український та польський художник.
"Rodzinne miasto tkwiło w niej głęboko aż do śmierci. We wczesnych młodzieńczych szkicach, w małych, amatorskich jeszcze obrazkach przewija się kijowski wątek. Początkowo, będzie to architektura z miejskim sztafażem („Kreszczatik nocą”), w późniejszych pracach ukraińska baśniowość zdominuje niektóre z obrazów („Bajka”, „Cerkiewka”), aby ustąpić w końcu miejsca ukochanemu Kazimierzowi i nadwiślańskiej przyrodzie. Ukraiński rzeźbiarz modelujący głowę Teresy-pensjonarki utrwalił czysty owal twarzy, lekko wystające kości policzkowe, nos, tylko troszeczkę zadarty na końcu i warkocz, „obowiązujący chwost" jak mówiła Teresa, opadający na plecy. Już wtedy zdradzała wszechstronne zdolności artystyczne, wahając się między malarstwem i muzyką." (Єва Макомаска, керівник Театрального музею) http://web.archive.org/web/20070823225809/http://www.teatrwielki.pl/ludzie.php?action=search&full=1&id=467#
"Рідне місто жило у ній глибоко аж до самої смерті. У перших юнацьких нарисах, в малих, ще аматорських картинах відчувається київська тема. Спочатку це буде архітектура з міським стафажем ("Хрещатик уночі "), в пізніших роботах український міт домінуватиме у деяких картинах ( "Казка", " Церковця"), щоб дати дорогу, врешті решт, улюбленому Казімежу та природі над Віслою. Український скульптор, виліплюючи голову Тереси, ще учениці, створив чистий овал обличчя, злегка опуклі вилиці, ніс, трохи загнутий на кінчику вгору, та косу, "ефектний пензлик", як казала Тереза, що спадав на спину. Вже тоді вловлювались різнобічні художні здібності та коливання між живописом і музикою."
Революція в Росії та постреволюційні події в Україні змінювали життя кожної людини, сім'я Терези вирішує емігрувати - і вже у 1922 році опиняється у Варшаві. Тут Тереза закінчує Школу витончених мистецтв (клас Тадеуша Прушковського) та консерваторію по класу фортепіано.
Під час одного з пленерів знімається у фільмі "Szczęśliwy wisielec, czyli Kalifornia w Polsce".
Під час окупації співпрацює з мистецьким підпіллям, організовує у своїй квартирі театральні зустрічі.
