ТОП-5 несподіваних фактів про Марію Приймаченко:
- Художниця малювала винятково лівою рукою, а всю іншу роботу виконувала правою. Кажуть, так вона відокремлювала мистецтво від буденності.
- В дитинстві Марія пережила страшну хворобу – поліомієліт. Із-за цього дорослою вона змушена була пересуватися на милицях або з ковінькою. Хоча, як би цинічно це не звучало, сильний фізичний біль спричинив унікальну творчу манеру художниці: яскраві фантазійні сюжети завжди несуть в собі нотки туги і боротьби. Відтак наївність її робіт має філософський післясмак.
- На картинах Марії Приймаченко дехто знаходить пророчі візії. Наприклад, 1971-го вона створила картину «Солдатські могилки», де посеред лісу «світяться» чотири хрести. Саме в цьому році за 30 км від її рідного села Болотня почали будувати чотири реактори Чорнобильської АЕС.
- У 2013 році Приймаченко стала найвідомішою художницею у Фінляндії. Як-то кажуть, не було би щастя, так нещастя допомогло: відомий фінський бренд Marimekko створив колекцію товарів для дому, у дизайні якої використав зображення лісу із картини «Щур у дорозі». Після гучного скандалу виробнику довелося визнати факт плагіату. Але фіни неабияк зацікавилися творчістю української мисткині.
- У 1937 році на Всесвітній виставці у Парижі Марії Приймаченко вручили Золоту медаль, а Пабло Пікассо назвав її твори "прекрасними роботами геніальної жінки".
Марія Овксентіївна Приймаченко (вона також і Примаченко) народилася 1909 року в селі Болотня на Київщині біля Іванково (сьогодні - смт Іванків, Київська область). У літературі зустрічаються розбіжності щодо точної дати народження, одні джерела називають 1 або 2 січня, інші – 12, найбільш ймовірно, що народилася вона 12 січня. Родичі майбутньої художниці були мистецько обдарованими людьми. Її батько Авксентій Григорович, займався теслярством і різьбленням по дереву, бондарював, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання, сама одягалася і одягала сім’ю у власноруч вишиті сорочки. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Від них і перейняла художниця вміння створювати той чарівний орнамент, що і вміщує в собі український колорит, і у якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти - на птахів".
Будь-які витвори Марії Приймаченко були бездоганними, тому добра слава про неї ширилася. Але через хворобу в дитинстві МаріяПриймаченконе змогла здобути хорошої освіти, обмежилася тільки 4 класами шкільної освіти. Наче справжнім університетом, був для неї місцевий лікнеп (це є скорочення лік-неп, пункт ліквідаціїнеписемності, школа для дорослих).
Потрапивши на заняття, вона чи не вперше в житті побачила білий папір і справжні фарби. Взяла і відразу рушник намалювала." …Листок забрали і дали другий, а я тільки краски бачу та білу-білу бумагу…" – згадувала майстриня свій перший день у Києві.
![]() |
Фантастичний звір (1936), Марія Приймаченко |
![]() |
Чорна мавпа (1936), Марія Приймаченко |
- "Кобра як устане, то і небо достане, а до Сонця достать
— треба
- кобрів
п’ять" (за міфом, змія перетворилася на райдугу і з’єднала небо із землею);
- "Три буслики
у горосі живуть у нас і досі..."
- "Лежить ліг під яблунею, щоб яблуко само упало в рот, а воно його – в лоб";
- "Сорока каже: "чі-чі-чі", Ой де ж нам спати? – На печі";
- Що ж нам пити? – Горілочку, Бо приїхали по дівочку.
- Журяться рябушки: А вже скоро зима, А в нас хати нема. Обізвався зайчик – А я зими не боюся, У снігу сховаюся.
- " Куріпочкипляшуть
і хліб
- пашуть
";
- "Собачка Ада не боїться гада";
- "Ворон дві баби мав - обох обнімав";
- "Веснянки- роговички
-
- веселіїптички
".
Зустрічаються і коротенькі примовки:
Інколи художниця наче одягала на малюнках своїх звірів в якісь декоративні шати, а що це за звірі конкретно, - впізнати важко впізнати ("Чайка на гніздечку", "Ведмеді на пасіці", "Сороки-білобоки"). Малювала Приймаченко також тварин, яких ніколи і не бачила. На одній із робіт, датованій 1935 р., зображена мавпоподібна істота істота з обличчям людини: до 1936р. Марія Приймаченко з рідного села не виїжджала і справжньої мавпи не бачила. Малювала її з уяви. Художниця сама акцентує увагу на химерності своїх персонажів: "Мільярд літ прогуло, а таких мавп не було".
Ці спогади про дивовижну сім’ю присвячую митцю, чудовій божій людині Федору Приймаченко, який 7 серпня 2008 року пішов з цього земного життя і без котрого я б не зміг познайомитись з Марією Овксентіївною Приймаченко.
Вперше я почув про Марію Приймаченко коли мені було 13 років в студії м. Терни (Кривий Ріг), керівником якої був нині відомий в Україні і за її межами художник Євген Лещенко. Часто під час занять ми зверталися до колориту, розробки плями, ритміки нашої Великої Української майстрині. Йшли роки, я переїхав до Дніпропетровська, закінчив архітектуру, з'явилася своя майстерня. Крім живопису, графіки, почав робити перші проби у витинанці. І мене не залишила мрія поїхати і познайомитися з дивовижною родиною Приймаченків. До того ж в пресі появилася стаття Ю.Роста про М.Приймаченко, про її виставку в Будинку Художників (Москва), в якій вперше побачив роботи її сина Федора Приймаченко.
Що ж це за Земля така с. Болотня Іванківського району під Києвом, яка народжує плеяду геніальних самородків, які ніде не навчалися: Марія, син Федір, В. Скопич (вчитель музичної школи).
Середина 80-х видалася багатою на значні зміни в СНД і Україні. Вперше офіційно відкривалися персональні виставки мого вчителя Ф.Гуменюка (м. Київ, м. Львів), з'явилися нові імена. Рік 1985 для мене був багато в чому сприятливим - я вирішив їхати в с. Болотню. Приїхав до Києва. У музеї декоративно-прикладного мистецтва познайомився тоді з молодими мистецтвознавцями, дізнався адресу Марії Овксентіївни і почув від них, що вона мене не прийме і, мабуть скоріш за все, вижене милицею зі своєї хатини.
У Києві в кінці листопада 1985 року стояла сльота, купив тоді вперше мною побаченого ананаса, узяв показати одні з перших своїх витинанок, старий фотоапарат ФЕД та все ж вирішив їхати. Думаю, передам вітання від їхнього вчителя Г. Синиці (тоді жив в Кривому Розі).
О шостій годині вечора я приїхав в районний центр Іванків і відразу пішов до музею Марії Приймаченко. Мене тепло зустріла директор музею і теж нагадала про суворий характер Марії Овксентіївни. Вона розповіла, що останнім часом хтось підсунув художниці флюорисцентну гуаш і вона, на жаль, зараз іноді використовує її в деяких деталях, наприклад, дзьоб у Птаха, у деяких квітах і так далі.
Транспорт до села Болотня не ходив, і я думав переночувати в райцентрі, а вранці поїхати. Але на щастя до села їхала бричка, заправлена парою конячок і мене узяли підвезти. До села Болотні ми поїхали крізь ліс з величезних сосен. Падав сніг, сутеніло, стояла чудова зима.
Доїхали до села. Як мені і говорили, садибу Приймаченко всі знали. Мене висадили біля ЇЇ воріт. Я хвилювався. Зайшов у двір. І навіть взимку було видно, що навколо хати чудовий сад. Мене зустрів здоровий як ведмідь чоловік з піратською усмішкою, без передніх зубів, в кожусі. Це і був Федір Приймаченко. Зайшли до літньої веранди, тут найчастіше і працювали Марія, Федір і онуки. Потім в сіни і, нарешті, в маленьку кухню. Тут я вперше і побачив Марію Овксентіївну. Вона стояла, спершись на бильце свого ліжка і на милицю в правій руці. Над ліжком висіла велика картина, написана олією, чорно-білий птах. Це робота Федора, яку часто друкували в різних виданнях і в «Літературній газеті» в статті відомого московського журналіста Юрія Роста про сім'ю Приймаченків. У маленькій кухні було тепло, горіла піч.
- Навіщо Ви приїхали? - гнівно запитала Марія, замахнувшись на мене милицею.
- Мама, мама, тихо, тихо! Раз чоловік їхав за 500 кілометрів, значить йому це було потрібно – заспокоював її Федір.
Через 5 хвилин Марія Овксентіївна заспокоїлася, змінивши гнів на милість і голос її став тихий, зворушливий. Я передав їй привіт від Г. Синиці, показав свої витинанки, розповів, як вони ріжуться.
- Які є талановиті люди – говорила Марія.
Тут вже я здивувався і зніяковів. Тим більше зараз, через 25 років своєї творчої праці, критично розуміючи цінність перших своїх творів. Мабуть Марія цінувала просто Божий дар в кожній творчій людині. Потім я дізнався, що з численних гостей-художників ніхто нічого зі своїх робіт їй не показував. Спершу мене уразив місцевий діалект, який дуже відрізнявся від київського. Я тоді українською не спілкувався, а приїхавши з бандитського Кривого Рогу, де взагалі в школах і на вулицях переважав кримінально-блатний жаргон, я не все міг зрозуміти. До того ж у Марії і Федора був невеликий дефект мови.
Федір насипав велику миску молочної локшини, яку я з дитинства не любив, дав мені ложку, і ми їли з однієї тарілки. «Я люблю щоб всі їли!» Цей вираз впродовж 2-х днів я чув від Федора разів п'ять. Виявляється, він працював лісником і коли приїжджав на бричці в ліс – годував всіх тварин. До нього приходили олені і лосі, а птахи зліталися і сідали на плечі, руки і голову. Ще він говорив, що якби був президентом, заборонив би всі рушниці. Він був чудовим селекціонером. За багато кілометрів до нього з'їжджалися знавці-садівники. Він нікому нічого не продавав. «Заходьте, їжте!» – запрошував в свій сад. Увечері Федір закинув у піч біле насіння і, сидячи на підлозі, різав гарбузи і буряки. «Андруша, я люблю колір – як бурак» – говорив він мені. Розрізали ананас. Для мене і для них це була новина. Марія стояла весь вечір спершись на бильце свого ліжка. Ми розмовляли – я запитував – вона відповідала.
Згадувала роки, коли в Києві разом з відомими майстринями працювала на фабриці з розпису посуду. Сідали в коло, співали пісні, спілкувалися. Це були її найкращі роки життя. Була з ними і Ганна Собачко-Шостак, але відношення до неї все ж таки було, як до панночки (Ганна починала творчий шлях з розпису тканини на приватній ткацькій фабриці свого батька). За радянських часів Ганна була соціально «не своя». Вчителя свого Г. Синицю поважали, але не подобалося дівчатам, що він знімав зі стін і ховав свої картини, коли до нього приходили гості. Скаржилася на людей, гостей, на їхню байдужість до неї і до її проблем. Не називатиму імена творчої еліти Києва і Львова (режисери, письменники, художники), які приїжджали тільки для того, щоб взяти що-небудь з її робіт. Марія розповідала, що одного разу, коли у неї була висока температура і жар, приїхали дві Волги. «Ви нам не потрібні, нам ваші роботи потрібні». Проходили в кімнати, все фотографували...
Цікаво вона починала малювати. «Спочатку я складаю план» - тобто робила малюнок олівцем. Потім закрашувала фон і тільки потім переходила безпосередньо до відтворення образу. Говорили ми і про війни, і про ядерні бомби і про багато чого іншого.
Поклали мене спати в другій кімнаті, а біля ліжка, в ногах, лежав стіс робіт Марії – гуаші на картонах, від підлоги сантиметрів 80. Зараз ці твори займають почесні місця приватних колекціях, в музеях України і всього світу. Деяких гостей – особливо «своїх» клала на сіні на печі. Юрій Рост, зазвичай, спав там. Федір згадував статтю в літературній газеті Ю. Роста, де автор написав, що Федір в останню мить зістрибнув з потягу Київ-Москва, оскільки ніколи не їздив на потязі і боявся. Насправді у Федора було запалення у вусі і він терпів дикий біль, через що і не потрапив до Москви на виставку родини Приймаченків. Відразу опинився на операційному столі, відмовився від наркозу, терпів біль. Тільки потім лікарі дізналися, хто до них потрапив у лікарню, все закінчилося успішно.
Вранці Федір виніс три маминих роботи і сказав, що Марія Овксентіївна хоче одну мені подарувати, на мій вибір. Я і мріяти не міг, що приїду додому з картиною Марії Приймаченко. Вибрати було важко, особливо між фіолетовим фантастичним звіром і «Бусліком в горосі». Але все таки оптимізм і радісні фарби буслика перемогли. Марія підписала – «Дару на довгу згадку Андрію на щасьця щоб було 5 сінов. 1985 р. «Буслік у горосі» М.П.».
Ну ось, а у мене поки одна дочка. Підписувала вона мені це простим олівцем на сірому картоні. Я дістав їй синій фломастер. Марія здивувалася, як гарно пише. Я був теж здивований, виявилося, що вона не бачила фломастерів. Зі Спілки Художників, членом якого вона була, ніхто ніколи їй їх не привозив, набір я їй залишив.
Вранці Марія говорила, що відразу людину не взнаєш, що коли вона помре, всі на світі про неї почують. Говорила, коли я від неї поїду, щоб передав вітання Пікассо – цей художник дуже мене поважає. Довелося відповісти, що Пікассо жив в Парижі, до того ж – нещодавно помер. Але Марія мала рацію – Пікассо з усіх художників СРСР схиляв голову перед талановитим московським малювальником А. Звєрєвим і «Геніальною українською селянкою».
Потім мене довго проводжав Федір по селу. Всю дорогу до Києва було відчуття ейфорії від побачених нових робіт, бесід, подарунку. У метро я боявся, щоб в натовпі не пом'яли мені роботу Марії. З роками мені багато разів пропонували продати роботу Приймаченко. Відразу, як тільки я приїхав до Дніпропетровська з села Болотня, і в голодні 90-і роки, коли ми виїжджали на р. Оріль і вижили тільки завдяки полтавським селам. Пропозиції надходять навіть зараз, коли я став вже успішним і забезпеченим художником. Тільки ціни пропонують вже інші. Але хто ж продасть цю зустріч, пам'ять, ще і з таким написом-побажанням від Марії Приймаченко «Щоб було 5 сінов». Може вони ще коли-небудь будуть?
Вклад геніальної художниці в український і світовий живопис є неоціненний, його не можуть забути теперішнє і майбутнє покоління.
![]() |
Морська чайка у своєму гнізді (1965), Марія Приймаченко |
![]() |
Собака-красуня (1964), Марія Приймаченко |
![]() |
Морські артисти (1961), Марія Приймаченко |
![]() |
Дівчина-українка (1965), Марія Приймаченко |
![]() |
Сороки-Білобокі (1967), Марія Приймаченко |
![]() |
Звірі в гостях у лева (1963), Марія Приймаченко |
![]() |
Котячий цар (1976), Марія Приймаченко |
![]() |
Дикий чаклун (1977), Марія Приймаченко |
![]() |
Кочубарики (1987), Марія Приймаченко |
![]() |
Лев зламав дуба (1963), Марія Приймаченко |
![]() |
Соняшник та горох (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Дві синички (1986), Марія Приймаченко |
![]() |
О, таки снився четвертий блок... (1988), Марія Приймаченко |
![]() |
Під тим дубом криниця стояла (1968), Марія Приймаченко |
![]() |
Пастушки (1959), Марія Приймаченко |
![]() |
Галочка літає, господаря шукає" (пам'яті Валерія Ходимчука) (1986), Марія Приймаченко |
![]() |
Дика курка у винограді (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Чорний звір (вважається написаною у 1963 р.), Марія Приймаченко |
![]() |
Маруся кужіль пряла (1968), Марія Приймаченко |
![]() |
Українські танцюристи (1963), Марія Приймаченко |
![]() |
Рожева Мавпа (1936), Марія Приймаченко |
![]() |
Театр "Запорожець за Дунаєм" (1936), Марія Приймаченко |
![]() |
Театр "Запорожець за Дунаєм" (1936), Марія Приймаченко |
![]() |
Наїзниця (1937), Марія Приймаченко |
![]() |
Звірі судяться (1937), Марія Приймаченко |
![]() |
Мавпочка і окуляри (1937), Марія Приймаченко |
![]() |
Слон (1937), Марія Приймаченко |
![]() |
Лісовий павич (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Пташка (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Кінь стоїть сумує (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Жар-птиця в квітах (1962), Марія Приймаченко
|
![]() |
Соняшник із бджолами (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Соняшник життя (1963), Марія Приймаченко |
![]() |
Волошки у синій вазі (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Квіти соняшника (1965), Марія Приймченко |
![]() |
Рожеві квіти у синій вазі (1965), Марія Приймаченко |
![]() |
Квіти у вазі (1967) Марія Приймаченко |
![]() |
Ведмеді на пасіці (1965), Марія Приймаченко |
![]() |
"Я з тобою, Іванко, не нажилася..."(1966), Марія Приймаченко
|
![]() |
Лежебока ліг під яблунею... (1968), Марія Приймаченко |
![]() |
Ялинкові квіти (1969), Марія Приймаченко |
![]() |
Павичі в кольорах (1971), Марія Приймаченко |
![]() |
Весілля (1971), Марія Приймаченко |
![]() |
Молодий ведмідь по лісу ходить (1971), Марія Приймаченко |
![]() |
Сватає Іван Галю (1972), Марія Приймаченко |
![]() |
Лісовий павич (1962), Марія Приймаченко |
![]() |
Хлопець оре (1972), Марія Приймаченко |
![]() |
Моя мила бригадира полюбила (1972), Марія Приймаченко |
![]() |
Свято (1972), Марія Приймаченко |
![]() |
Звір гуляє (1971), Марія Приймаченко |
![]() |
Весілля (1972), Марія Приймаченко |
![]() |
Гороховий звір (1977), Марія Приймаченко |
![]() |
Квіти (1971), Марія Приймаченко |
![]() |
Звірячий цирк (1977), Марія Приймаченко: |
![]() |
Червоні маки (1982), Марія Приймаченко |
![]() |
Бичок-третячок (1984), Марія Приймаченко |
![]() |
Три діда (1984), Марія Приймаченко |
![]() |
Загроза війни (1986), Марія Приймаченко |
![]() |
Мільярд років пройшло, а таких мавп не було (1986), Марія Приймаченко
|
![]() |
Дика видра пташку схопила (1987), Марія Приймаченко |
![]() |
Їде осінь на коні (1984), Марія Приймаченко |