Стипендіат митрополита

Субота, 10 серпня 2013 16:09 Автор 
Оцініть матеріал!
(5 голосів)
_экрана_245.png    

 14 cерпня 1891 року на правому березі річки Збруч у давньому історичному містечку, перша писемна згадка про яке датована 1394 роком як місто Скала Скальського повіту, 1891 року Скала-над-Збручем, нині Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області народився добре відомий свого часу український художник, мистецтвознавець, педагог, громадський діяч Мико́ла Анастазіє́вський (http://eudusa.org/index.php?title=File:Anastazievsky_Mykola.jpg). Йому пощастило бути одним зі стипендіатів величної постаті української історії -  Андрея Шептицького, митрополита, який жертовно опікувався українською культурою, підтримуючи велику кількість митців, серед яких варто назвати хоча б такі значущі імена в українському мистецтві, як Олекса Новаківський, Михайло Бойчук, Михайло Паращук, Модест Сосенко, Юліан Буцманюк, Микола Федюк, ВасильХмелюк,  Михайло Мороз, Святослав Гординський,  Яків Струхманчук, Петро Андрусів (http//svitua.org/component/k2/item/476-петро-андрусів), Анатолій Яблонський, Василь Дядинюк (і це далеко не всі!).

   Миколу Анастазієвського батьки направили на навчання у реальну гiмназiю Снятина, проте він  не поривав стосунків з рідним містечком, допомагав у створенні декорацій до вистав місцевого театрального гуртка. Тут, у Снятинській реальній школі, він намалював свою першу акварельну роботу "Молитва".Згодом завдяки коштам А.Шептицького  поїхав здобувати Вищу мистецьку  освiту  у Кракiвськiй Академiї мистецтв, по закінченню якої продовжив навчання в  Інституті художніх і прикладних мистецтв у  Варшаві.

_экрана_245.png

     У період визвольних змагань українського народу  М. Анастазієвський виконував обов'язки живописця і графіка у Міністерстві освіти Української Народної Республіки в Кам'янці-Подільському (1919). Цього ж року художник виставляє свої роботи у м. Львові на виставці сучасного малярства Галицької України, упорядником та автором каталога якої виступив  Микола Голубець.

 "Виставка, складена з доволі випадкового матеріалу, мала все ж таки доволі окреслений ретроспективний характер. Поряд із творами сучасних малярів, надісланими й тими, які зберігалися в музейних магазинах, на виставку було стягнуто все, що можна було знайти з пам’яток галицького малярства від перших років XIX-го віку. Портрети, релігійні образи, здебільшого анонімні, але з виразними ознаками свого часу, творили більшість експонатів так званого вчорашнього галицького малярства. Дещо з того вдалося окреслити як твори Луки Долинського, Остапа Білявського, Юрія Радивилівського, Івана Барановського, Г. Воробкевича та Іллі Копровського. Вони-то й репрезентували «досвітки» галицького малярства, тоді як картини Корнила Устияновича й Теофіла Копистенського стали на порозі сучасного. Довкола тих двох могікан академічного романтизму скупчилися картини їхніх переємників — Томасевича, Романчука, Івасюка, Вацика, Манастирського й Куриласа. За ними чергувалися твори передвоєнних репрезентантів галицького малярства в особах Панкевича, Труша, Кульчицької, Сосенка, Федюка й Новаківського. З молодших звертали на себе увагу Анастазієвський, Галавин та Крайківський" (http://litopys.org.ua/krypcult/krcult48.htm). Згодом Микола Голубець  у виданні «Українське малярство ХУІ - ХУІІ ст. під покровом Ставропігії» одну з публікацій  присвятить М. Анастазієвському, вважаючи цього художника гідним митцем європейського масштабу, поряд з публікаціями про В. Штернберга, К. Трутовського, К. Широцького, Л. Ґеца, М. Сосенка, О. Сластьона, П. Мартиновича, С. Васильківського та інших.  А пізніше в Америці пана Миколу називатимуть меритом - заслуженим  митцем.

    З 1923 року до Другої світової війни Микола Анастазієвський працює учителем малювання у середній школі Помор'я (Польща).

   Польська держава остерігалась українців як неблагонадійних щодо неї, хоча найкращим і давали роботу, проте якомога далі від культурних центрів. На Помор'ї, до прикладу,  опинився і товариш Лева Ґеца, також художник, народжений, як і пан Микола, на Тернопіллі, теж випускник Краківської Академії мистецтв, Петро Обаль, якому пізніше не пощастило уникнути репресій каральної системи НКВД (http://uk.wikipedia.org/wiki/Обаль_Петро_Павлович). Тут  М.Анастазієвський не полишає брати участь у виставках, своїми роботами здобуваючи собі заслужену славу  художника  Польщі. 

   У роки воєнних лихоліть художник викладав малювання студентам української гімназії та у технічних училищах  міста Холм (нині Хелм, Польща), малював багато українських поштових колоритних листівок, які широко розповсюджувались. На жаль,  твори Миколи Анастазієвського, особливо листівки, які залишились на території впливу Радянського Союзу, ретельно знищувались, починаючи з 1952 року.   Подальша доля мистця - одна з типових для українського емігранта:  Нiмеччина (Реґенсбурґ, пiзнiше табiр "Орлик" в Берхтeсґаденi, про життя у таборах ДП є кілька слів на цій сторінці: http://svitua.org/component/k2/item/435-михайло-патер), тут він опиняється у колі українських патріотів і продовжує творчу та педагогічну діяльність (у таборах ДП вийшли чотири чорно-білі українські традиційно-обрядові різдвяні листівки, створені ним. Пізніше в Америці деякі з цих листівок з'явились у кольоровому виданні), звідси 1950 року, уникаючи повернення в Радянський Союз, він вирушив далі. Місцем нового пристановища стає Мiннеаполiс у Міннесоті, США.

2_71.jpg

   Усе своє життя художник займав активну мистецьку позицію, був учасником  виставок на теренах Західної України, у  Кракові, Бродніці, Берхтесгадені, Ауґсбурзі, Реґенсбурґу, Мюнхені, Міннеаполісі, у містах Сан-Пауло, Нью-Йорк, Детройт, Чiкаґо. Будучи  реалістичним малярем та ґрафіком, особливо зосереджувався на побутових сюжетах, портретах, натюрмортах, писав краєвиди та робив ілюстрації.  Працював і у технiцi деревориту.

     Відомо, що у кожного імені своє символічне значення. Доля Анастазієвського майже стовідсотково відповідає загальноприйнятому значенню імені Анастасія, що несе в собі постійне подолання, коли сходинка за сходинкою доводиться важко підніматись угору, а потім, наприкінці життя, вийти на приємну сонячну галявину і заспокоїтись у теплій атмосфері близьких друзів та родини (http://collections.mnhs.org/cms/display.php?irn=10726066).

 media.jpg

  Навіть символічним виявилось число останнього дня Миколи Анастазієвського, який помер 28 травня 1974 року, - це 28, число, яке є одним з-посеред невеликої кількості досконалих чисел, які створюються сумою усіх своїх дільників