Дон Джовані Загоруйко

Вівторок, 13 серпня 2013 10:31 Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
  zagoruiko3.jpg        

    Прізвище Загоруйко - одне з досить поширених в Україні.  Можна натрапити на кількох Загоруйків у нашій історичній літературі. 1732 року служив у Омельницькій сотні, до прикладу, козак Іван Загоруйко.  Можливо, його батько навіть називався Панкратом, як у відомого в Італійському місті Позітано художника Івана Панкратовича Загоруйка, теж родом з українських країв, який жив на двісті років пізніше.  

  5326929_1_l.jpg     

 

  Іван Панкратович Загоруйко походить з  Катеринослава, нині Дніпропетровська,  дата його народження - 29 серпня 1896 року. Навчатись мистецтву молодим хлопцем поїхав до Києва, де його вчителем став Борис Георгієв. Проте з початком Першої світової війни, як подає італійська преса, його забирають на службу в особливий козацький полк Російської імперії (мабуть, мова йде про Лейб-гвардії Козацький Його Величності полк, який пізніше, з 4 березня 1917 року, називався лейб-гвардії Козацький полк, а з березня 1918 був фактично розформований, після чого у 1918 увійшов до складу армії генерала Краснова і з 1919 по 1920 діяв у складі армії генерала Врангеля у Криму). Після поразки Добровольчої армії Іван Загоруйко емігрує до Туреччини, звідки його дорога лежить у Болгарію, потім їде у Грецію аби уникнути обмежень для емігрантів з теренів Царської Росії. З 1925 року влаштовується в Італії. Прибувши сюди, спочатку проживає у Венеції, потім у районі Трентіно, з 1928 року оселяється в Римі. На початку 30-х років перебазовується в Позітано на Амальфітанськом узбережжі, де  живе до самої смерті в квартирі, наданій йому парафіяльним священиком. 

 

 61sny5MyPiL._SX258_BO1204203200__1.jpg

   Перші роки у Позітано принесли художнику, часто його називають самоуком, адже дипломів про освіту він так і не встиг отримати, справжній позитив - тут він здобуває славу талановитого живописця Дон Джовані Загоруйка. Його пейзажі з ефектом колажу, створені за  власною технікою, та портрети місцевих жителів справляють на італійців неабияке враження. Туга за втраченою Батьківщиною, яка виливається на папір, викликає відгук у серцях співчутливих італійців. У 1930-х митець відвідує Валаамський монастир, що тоді знаходився, як і весь ладожський архіпелаг, на території  Фінляндії, і пише серію робіт, де зображає цю святиню.  Тоді ж малює символічне трагічне полотно з відрубаними головами витязів на будяковому полі на тлі палаючого Кремля.

    Своїм добрим обличчям та простим вбранням нагадує італійцям фермера, який тримається з великою гідністю, ніколи не йде на компроміс у питаннях мистецтва. "Усвідомлюючи свій талант, він не дбав про продаж своїх творів. Якщо інші не розуміють красу його картин, то тим гірше для них" (Михайло Талалай).

  

 zagoruiko4.jpg

   У Позітано знайшли  притулок кілька інших мистців Російської імперії - Михайло Семенов, Леонід Мясін та Василь Нечитайлов, донський козак, який потрапив сюди завдяки знайомству з Іваном Загоруйком у Добровольчій армії. У Позітано  І. Загоруйко запрошує у гості  свого вчителя у Києві Бориса Георгієва та товариша і земляка, з яким вони вели листування і  робили взаємні присвяти один одному, відомого художника-футуриста і теоретика мистецтва Давида Бурлюка, який називав себе "татарсько-запорозьким футуристом" і у своїх  "Спогадах футуриста" залишив власний цікавий погляд на свою творчість: "1915-го я намалював картину "Святослав", стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля". (Після смерті Івана Загоруйка листування між І.Загоруйком та Д. Бурлюком Давид Бурлюк підготував до  видання "Колір і рима:1943-1965" ("Цвет и рифма: 1964-1965: №55: Выпущено в честь 82-летия поэта и художника Давида Бурлюка / Редактор Давид Бурлюк; Издатель Мари Бурлюк ), яке вийшло ще за життя автора). І сам Іван любив малювати картини в жовто-голубих тонах, які так нагадують українському серцю рідну землю.   Під час Другої світової війни  фашистська влада, остерігаючись шпигунів, вирішує виселити іноземців зі стратегічних зон, у тому числі з Амальфітанського узбережжя. Найефективнішим засобом захисту  стають фальшиві довідки про хвороби та сімейні проблеми. Завдяки лікарю Фіорентіно Віто Загоруйко надав у поліцію документ, що слабе здоров'я не дозволяє йому рухатись. За дозвіл залишитися в Позітано митець підписав попереджувальний протокол, за яким йому заборонялося приймати гостей у себе вдома, виходити за  межу міста та писати картини на пленері. Таким чином,  пейзажиста позбавили основного джерела доходу - митець зіштовхнувся зі злиднями. 

 zagoruiko3.jpg

 

    Після закінчення війни художні горизонти знову розширюються - Іван Загоруйко тепер має змогу творити. Його композиції починають наповнюватись  містикою, у них проглядається символізм і вплив фовізму. Як шанований митець він бере участь у виставках, однак на початку 60-х у нього починаються безперервні галюцинації параноїдального характеру. Він відмовляється продавати свої картини за меншою ціною, ніж встановив, що призводить до  серйозних матеріальних проблем.     Виснажений, у 1964 році він помирає, сусіди-італійці споруджують для художника красивий надгробок з фразою, яку вони часто від нього чули: “Com’e’ bello il mondo di Dio” ("Який прекрасний Божий світ").  Його роботи одразу підскакують у ціні, як це часто буває. Кілька з них сьогодні висять у мерії міста Позітано, проте  більшість зосереджена в картинних галереях та приватних колекціях  цього світу  як подарунок від прекрасного художника для створення  прекрасного Божого світу поряд з роботами народженого в Україні італійського художника Ніколо-де-Корсо (http://svitua.org/цікаво/item/145-ніколо-де-корсо) http://www.arcadja.com/auctions/en/zagoruiko_ivan/artist/368303/ http://www.amazon.co.uk/Giovanni-Zagoruiko-pittori-russi-Positano/dp/B00A8ENGMW http://www.galeriecomtesses.com/ivan-zagoruiko-465