Українець у центрі скандалу

П'ятниця, 16 серпня 2013 23:45 Автор 
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

 Cлово скандал, дуже модне сьогодні, на грецькій мові, з якої воно примандрувало до нас, означає і пастку, і спокусу, і спотикання - три в одному:  починається  зі спотикання на неприйнятливому моменті, що видається брутальним, аморальним чи кримінальним (хоча може таким зовсім не бути), після цього виникає спокуса "вирівняти дорогу", хтось починає голосно обурюватись, затягнений у пастку конфлікту, в результаті як мінімум одна сторона виявляється постраждалою морально, що гірше, коли і фізично. Ті, хто розпочинає "боротьбу за справедливість" чи підтримує її, не особливо переймаються тим, що скандали, особливо ті, які набувають великого публічного розголосу, можуть залишити по собі  серйозні травми для постраждалої сторони, часто змінивши долю людини, людей (спілок).

   Володимир Іонович Полісадів-Шарлай, український художник, плакатист, театральний декоратор, карикатурист, скульптор, активний діяч української діаспори в Парижі у 20-х роках минулого століття, ініціатор і  голова Асоціації українських художників у Франції, куди входили як художники, так і актори, через кілька років після великого скандалу у  столиці Франції з закриттям запланованого благодійного балу, організатором якого він був,  пішов у тінь, присвятивши останні  роки життя релігійному живопису.

1805269756_1.jpeg

   Володимир Полісадів-Шарлай, який часто підписувався просто Полісадів ( Polissadiw) або Полі-садов, народився 17 серпня за старим стилем (29 за новим) 1883 року в Одесі (130 років тому). Його батько служив штабс-капітаном російської армії.  Мати - Софія Цуркан, українка за походженням, навчала сина любити та шанувати українські традиції.  Зростав і мужнів майбутній художник в Україні, але коли юнакові сповнилось 16 років, він поїхав навчатись у  1-е реальне училище Санкт-Петербурга (1899 рік). Після  трьох років навчання служив прапорщиком у піхоті. У 1909 році вирішив подати свої малюнки  на отримання дозволу викладати малювання в середніх навчальних закладах.    У 1911 році опиняється в Парижі, де кілька разів виставляється в Салоні незалежних  (1912-1914 роки). З  1914 року по 1923-ій живе переважно у Швейцарії,  його роботи беруть участь у виставках у Лозанні (1918),  Женеві (1922),  Фрайбурзі (1923), тоді ж починає співпрацювати з журналом 'Україна", який видавав В. Степанівський. Створює саморобну книжечку українською мовою "Про полову нехіть і полову чесноту". У 1923 р. повертається в Париж і  бере участь у виставках Осіннього салону (1924), салону Незалежних (1925, 1926, 1928), у Міжнародній виставці декоративних мистецтв (1925 р.), а у 1926 засновує братство релігійних художників «Чорна біда (бідота)» (La Misère-Noire). Малює карикатури в стилі середньовічних гравюр. (http://www.oh7eciel.ch/Pour_les_yeux/Pages/Autres_artistes.html)

Робить ще одну саморобну книжку, вже французькою мовою. Обидві саморобні книжки Полісадова зараз знаходяться в російському архіві (https://www.amherst.edu/academiclife/departments/russian/acrc/archives/remizov/series/three).

_экрана_218.png

_экрана_219.png

 

   У 1927 році Володимир Полісадів починає робити невеликі картини на склі (8 х 10 см) для проекції на великому екрані і називає свій винахід «нерухомим мистецтвом екрану». Пізніше, у 1928 році, представляє свою творчість («Галерею українських праотців») у кінотеатрі Cinéma Latin на Лазурному березі (Французька Рив'єра).

    Приблизно в цей час стає близьким товаришем актриси, французької художниці російського походження, відомий портрет якої написав Модільяні, Марії Васильєвої, яка у 1912 році у своїй майстерні на авеню дю Мен організувала «Вільну російську академію», що потім називалась  «Академія Васильєвої». Через два роки ця майстерня переїхала у інший будинок неподалік, де зараз "Музей Монпарнасу". На вечірки до Марії Васильєвої, популяризатора мистецтва та генератора мистецьких подій у Парижі того часу, сходився весь мистецький бомонд Парижа. Варто згадати хоча б відому подію, пов'язану з Марією: знаменитий російський колекціонер живопису Щукін почав купувати роботи Матіса лише після того, як прочитав статтю Марії Васильєвої в журналі "Золоте руно". Тоді ж Васильєва  організувала дешеву їдальню для бідуючих художників, сьогодні справу допомоги бідним художникам, яку розпочала Марія, продовжує з успіхом французька асоціація "Immanence".

632022.jpg

   Членом Вільної російської академії (у цій академії навчалось та викладало багато художників Російської імперії, зокрема студенткою цієї академії була художниця, яка має і українське коріння, муза Пікассо і Шагала, відома як дружина Дієґо Рівери, Маревна, повне ім'я якої - Марія Воробйова-Стебельська, тут вчився і автор відомого портрету Анни Ахматової, уродженець Вінниці, Натан Альтман ) стає і Володимир Полісадів. З Академією співпрацювали знані Монмартівські критики, колекціонери та  письменники Гай і Жан Зельци (Selz), разом з ними як куратор Володимир планує організувати благодійний бал. Марія Васильєва та композитор Клод Дюбоск (Duboscq) допомагають у  розробці програми та в оформленні балу. Проте програма заходу була незвична - вона закликала до "вошей і жучків" поряд з іншими елементами убогості та бруду. Важко сказати, яким мав бути сам захід, проте він перетворився у великий скандал і був скасований поліцією за наказом міністра внутрішніх справ Франції.  Плакат заходу, рік видання 1927, був досить виразний, Полісадів  створив його як кубістичний та авангардний, що, писали французькі газети, " було характерно російським плакатам" у Парижі в ті роки.

     Активно виступаючи за об'єднання художніх сил української діаспори, наприкінці 1928 року Полісадів став ініціатором і головою Асоціації українських художників у Парижі, яка проіснувала до 1931 року.

Асоціація об'єднувала представників усіх мистецтв з метою глибокого вивчення народного українського мистецтва і розвитку універсального сучасного мистецтва на основі етнічних витоків. Асоціація мала 5 секцій: театральну, хореографічну, музичну, пластичних мистецтв і кінематографічну.

Полісадів також очолив найактивнішу секцію - театральну, до неї входили й інші художники, зокрема: В. Перебийніс, М. Андрієнко, А. Третьяков. Музичну секцію очолив А. Шаховський, колишній учасник Українського хору Кошиця; до хореографічної секції входили члени Асоціації українських студентів у Франції, які вивчали народні танці; кінематографічну секцію представляв паризький режисер, українець, Ежен Деслав. 

Єдиним великим заходом Асоціації став Український гала-концерт на користь українських художників, він відбувся 27 січня 1929 року. Програма концерту включала виступ українського хору під керуванням А. Шаховського, показ фільму «Марш машин» Ежена Деслава.

Полісадів брав участь в організації виставки Української групи, учасником  якої був, у 1930році, та паризької групи українських художників у Парижі (1932) та Львові (1933).

1.jpg

(Париж, 1930. Зліва направо в першому ряду - А. Третьяков, С. Борачок; у другому ряду - М. Андрієнко, К. Редько, Н. Глущенко, Ф. Ємець, В. Хмелюк, А. Лагутенко, Н. Кричевський, О.Савченко-Більський, Р. Турин; в третьому ряду - В. Перебийніс).

(Розповідь про Володимира Полісадова як українського митця можна знайти в інтернеті французькою мовою -  

L'art d'Ukraine by Valentine Marcade, "Мистецтво України" Валентини Дмитрівни МАРКАДЕ ( нар. Васютинська (22.09 (5.10) 1910, Одеса – 28.08.1994, Мон-де-Марсан) http://www.babelio.com/livres/Marcade-Art-dUkraine/514204

   У 1931 році нарешті отримує довгоочікуване французьке громадянство і у Швейцарії одружується на українці-католичці, після чого приймає католицтво. Відходить від громадського життя, занурюється у написання ікон і картин на релігійні та містичні сюжети, комбінуючи візантійський стиль з футуристичними прийомами, створює скульптури та рельєфи. Пише серію картин, що зображають французьких, російських і британських солдатів у вигляді іконографічних святих. Створює серію малюнків і гравюр у стилі готичних мініатюр.     Забутий творець Асоціації українських художників у Франції, проживши бурхливе та насичене життя, тихо помер десь у Франції після 1940 року (деякі джерела, правда, уперто називають 1932 рік).