Скульптор з Гостинного

Понеділок, 09 вересня 2013 21:23 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
    

   540x360.jpg

   Ім'я Антона Павлося, одного з найвизначніших українських мистців-різьбярів, згадується чи не у кожній фаховій статті про українську скульптуру. Книга Святослава Гординського "Крук, Павлось, Мухин - три українські різьбярі" самою назвою ставить ім'я Антона Павлося на найвищий рівень. Мабуть тому радянська система намагалась стерти інформацію про Антона Павлося звідусюди, бажаючи продовжувати голосно стверджувати, що української культури світового рівня ніколи не було. Попри те українці мають ким пишатись у цій сфері. Після вражаючого найерудованіших митців своїми роботами Пінзеля (друга половина XVIII ст.), постатей Михайла Філевича (п. 1804),  Івана Мартоса (1752-1835) та Михайла Козловського (1753-1802), скульптор світової слави Олександр Архипенко та різьбярі, якими може пишатись кожна нація: Михайло Паращук, Кость Бульдин (http://svitua.org/novunu/item/394-%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%D0%B1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B8%D0%BD), Антін Павлось, Михайло Гаврилко, Бернард Кратко, Сергій Литвиненко, Лео Мол, Григір Крук, Богдан Мухин, Михайло Черешньовський, Микола Голодек (про якого говорить світ, але мовчить Україна), Євген Дзиндра, Міртала Бентов, Федір Ємець, Анна Фаріон, Олександр Капшученко, Олександр Гуненко, Оксана Лятуринська, Константин Мілонадіс, Василь Масютин... Це далеко не всі. 

   Варто додати, що Антін Павлось також був чудовим художником. Його величні яскраві роботи можна побачити сьогодні завдяки інтернету (https://www.the-saleroom.com/en-gb/auction-catalogues/jacksons-international-auctioneers-and-appraisers/catalogue-id-srjacks10003/lot-fb04b33e-b2b7-4753-9f41-a49f00d3a3cd).

540x360_3.jpg

               

   Достатньо один раз поглянути на скульптуру жінки, представленої тут, роботи Антона Павлося, яка схилилась до землі, працюючи в полі, щоб зрозуміти величину таланту цього скульптора. І не просто дошкульно, а глибинно боляче перераховувати знищені безцінні роботи цього митця та й інших за радянської влади, про які знаєш. Скільки ж шедеврів залишається досі поза увагою?!  І як прикро, що про багато перлин з цього скарбу ніхто вже ніколи не зможе навіть довідатись. Серце розривається, коли читаєш, що одну з кращих робіт Антона Павлося “Материнство” (що може бути дорожче для людини?!) було віроломно знищено під час погромницьких акцій, що відбувалися в Національному музеї у Львові з 1945 по 1952 роки.

      Народився Антін Павлось у 1905 році в українському селі Гостинне, зараз ґміна Вербковичі (воєводство Замойське) Грубешівського повіту на Холмщині.  З цього села, до речі, походить відомий скрипаль, народний артист України, лауреат державної премії імені Т.Г.Шевченка, міжнародних конкурсів імені Енеску та імені Ніколло Паганіні, керівник і диригент Державного камерного ансамблю «Київські солісти» Богодар Которович. Грубешів (5 км від кордону України) для українця Галичини - це завжди Україна. У спогадах моїх родичів та знайомих час від часу звично вискакує ця зовсім своя  назва - надто вже багато пов'язано з Грубешовим як родинного, так і побутового. 

     Перша світова війна боляче ударила по Холмщині та Підляшші. Влітку 1915 р. російські війська, що відступали, примусово евакуйовували вглиб Російської імперії майже все українське православне населення, а також всі державні, громадські та церковні установи. У червні та липні 1915 р. з території Холмщини і Підляшшя було виселено насильно більше, ніж 300 тис. українців, яких розмістили в 37 губерніях Росії, в тому числі Тобольській, Томській, Забайкаллі, Уралі, Самарканді та ін. районах. З деяких сіл українці виїхали повністю. Відомо, що це було перше велике виселення з тих виселень, які припали на долю українців цієї землі. Саме цей потік закинув Антона Павлося у Галичину. У Львові майбутній митець, живучи у нужді, почав виставляти свої роботи на виставках з 1933 року. Антон Павлось навчався у Мистецько-промисловій школі Львова, по закінченню якої у 1935 році вів активне мистецьке життя. З часом скульптор  досягнув слави  шанованого, проте на творення великих форм потрібні були кошти, яких він не мав, отож постійно змушений був конденсувати свій талант і енергію у малих речах. Ті, хто знав Антона Павлося, відзначають його надзвичайну працьовитість у найскладніших і майже неможливих для такого виду праці обставинах.

image039.jpg

(Пам'ятник на могилі відомого українського композитора, музикознавця, священника, лікаря Віктора Матюка (1852-1912рр.), здвигнений 1937 р. на пожертви місцевого населення та односельчан-емігрантів в Америці. Автор - А.Павлось.http://www.library.sokal.lviv.ua/fotoalbom_f.html).

    "У деяких публікаціях помилково написано, що скульпторами пам’ятника (композиторові В. Матюку) були А.Коверко чи С.Литвиненко. Фактично автором скульптури був Антін Павлось, хоча і перший, і другий мали якесь відношення до проектування пам’ятника... Був розписаний конкурс, проектів було кілька, жюрі зупинилося на трьох із них: 1. С.Литвиненко (автор надмогильного пам’ятника І.Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові) запропонував таке: посередині постать композитора В.Матюка на весь ріст, з одного боку дівчина-полтавчанка, з другого – дівчина-гуцулка. Ідея: національне єднання, про яке в ті часи писалось, а ще більше говорилось. 2. А.Коверко запроектував скульптуру співака-соліста з гордо піднесеною головою, можлива річ, намагаючись таким чином підкреслити патетику творів композитора, зокрема пісні “Крилець, крилець сокола дай...” 3. А.Павлось, родом з Холмщини, - наймолодший з усіх, ще надавній початківець – запропонував скульптуру музи-ангела із стилізованою лірою в руках, що після останнього акорду попадає в глибоку задуму... Журі прийняло проект А.Павлося, вважаючи, що він найбільш удало зобразив те, що притаманне композиторові В.Матюкові. Вже після війни, мабуть із хуліганських мотивів тих атеїстичних злісників, що нищили придорожні хрести, було пошкоджено пам’ятник, відірвано ангелові-музі голову. Ретавраційну роботу дуже вдало виконав львівський скульптор Дзиндра. Відкриття пам’ятника відбулося в неділю, 3 жовтня 1937 року" ( http://www.ukrcenter.com/Література/КОСТЬ-ПАНАС-/26046-18/КАРІВ-І-КАРІВЦІ))

     Антін Павлось брав участь у відтворенні графічного образу князя Осмомисла, похованого у Галичі, під час розкопок у Крилосі. "За черепними кістками дівчини, яка була похована поруч із саркофагом, Антін Павлось зробив пластичну реконструкцію її обличчя, з якого виготовив одну з найкращих своїх теракотових статуеток "Княжна з Крилоса", серійне продукування якої налагодила керамічна фабрика Івана Левинського. Продаж цих статуеток давав додаткові кошти на проведення розкопок" (http://www.br.com.ua/referats/dysertacii_ta_autoreferaty/81359-8.html). Теракотові медалі авторства Антона Павлося, Михайла Мухіна та Євгена Дзиндри продавалися при церквах після богослужінь.

pavlos_anton-a_couple_skiing_down_an_incline_-OMee2300-10356_20150616_Jun15_260.jpg

 

   Почавши з малих, наповнених легкістю та природністю, теракотових фігур-погрудь і зображень тварин у реалістичному стилі, Антін Павлось перейшов до талановитих сюжетних композицій з елементами імпресіонізму, створивши пам'ятники-погруддя Т.Шевченка, Б.Хмельницького, Данила і Романа Галицьких, Івана Мазепи, до того ж виявив себе як неабиякий художник імпресіоністичних краєвидів. Створював проекти пам'ятників. Зроблені ним жіночі статуетки та торси приваблювали до себе увагу львівської мистецької публіки.    Час був жорстокий - Антону Павлосю довелось відчути на собі важкі передвоєнні роки Західної України та лихоліття Другої світової, потім була еміграція у Німеччину. Митець ніде не полишає своєї праці. У Львові воєнної пори, коли активізувалось українське мистецьке життя, Антін приєднується до новостворених мистецьких організацій і продовжує посилено працювати (""Українські образотворчі мистці заснували у Львові Спілку українських образотворчих мистців (Марійська площа, ч. 9). Головою Спілки є Михайло Осінчук, заступником голови др. Іван Іванець, секретарем Степан Луцик. Уже з перших днів свого існування Спілка українських образотворчих мистців наладнала виробництво в своїх чотирьох мистецьких майстернях: портретній, декоративній, графічній і прикладного мистецтва. Крім того, веде спілка скульптурну фабрику.Директором виробництва є Михайло Дмитренко. Мистецькі майстерні виробництва Спілки виготовляють портрети, герби, графічні та декоративні прикраси, вироби прикладного мистецтва. У скульптурній фабриці продукується для масового поширення погруддя українських видатних людей. Під теперішню хвилину Спілка українських образотворчих мистців нараховує 45 членів і кандидатів" (Зі спогадів Остапа Тарнавського, http://spavedfront.io.ua/s289416/literaturniy_lviv_1939-1944_rokiv_u_spogadah_ostapa_tarnavskogo)). А у Німеччині долучається до Української Спілки Образотворчих Митців (УСОМ), яка постала у Мюнхені на початку 1947 року і діяла до 1951, об’єднавши митців різних мистецьких напрямів, які тоді жили, здебільшого, у таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії. Головою спілки був Едвард Козак. УСОМ влаштовувала  виставки, брала участь у міжнародній виставці УНРРА (United Nations Relief and Rehabilitation Administration) у Німецькому Національному Музеї в Мюнхені (1947), видала 2 випуски ілюстрованого журналу «Українське Мистецтво» за редакцією Михайла Дмитренка, кілька альбомів та монографій. Центрами українського мистецького життя були Мюнхен, Геттінген, Мітенвальд, Бертхесгаден, Регенсбург, Нойбоєрн. Антін Павлось опинився поруч з такими славетними тоді чи пізніше постатями українського мистецтва, як П.Андрусів (http://svitua.org/index.php/tsikavo/vydatni-ukraintsi/itemlist/tag/Петро%20Андрусів), М.Білинський, С.Борачок, Я.Гніздовський, С.Гординський, Г.Крук, І.Курах (http://svitua.org/novunu/item/220-%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BD-%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%85), З. Лісовська, В. Ласовський, Л. Моссора, М. Осінчук, С. Пастухів, П. Холодний, М. Черешньовський, С.Литвиненко, М.Мухин, М.Дзиндра, М.Анастазієвський (http://svitua.org/all/item/577), Д.Горняткевич, М. Бутович, Л. Перфецький, В. Кричевський, М. Неділко, Е. Козак, М. Мороз, Л. Морозова, А. Малюца, М. Гарасовська-Дачишин, О. Булавицький, Ю.Соловій, М.Стефанович-Ольшанська, І.Кейван, Г.Мазепа, М.Радиш, М.Станько, Є.Ліпецький, М.Азовський, Н.Білецька, С.Луцик, М.Михалевич, О.Дядинюк, М.Дмитренко, М.Левицький, О.Танасевич, В.Перебийніс, Михайло Патер (http://svitua.org/index.php/tsikavo/vydatni-ukraintsi/item/435-%D0%BC%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80), Микола Голодек (http://svitua.org/index.php/tsikavo/tsei-den-v-istorii/item/1719-mykola-holodek)". З 10 до 26 січня 1947 року УСОМ брала участь у виставці у Німецькому Національному Музеї в Мюнхені за участю 71 митця, з них 48 були українцями: Микола Анастазієвький, Северин Борачок, Олекса Булавицький, Микола Бутович, Яків Гніздовський, Святослав Гординський, Михайло Дмитренко, Іван Кейван, Едвард Козак, Григор Крук, Сергій Литвиненнко, Галина Мазепа, Марія Гарасовська-Дачишин, Антін Малюца, Михайло Мороз, Антін Павлось, Мирослав Радиш, Юрій Соловій та інші. Їхні імена повинні бути вписані золотими літерами в літопис української культури. Успіх виставки подвоївся завдяки участі хору та української Капели бандуристів під диригуванням В. Божика і Г. Китастого. Відгуки в німецькій пресі про тиждень української культури додавали впевненості митцям різного віку" (http://www.chasipodii.net/article/8793/?vsid=040067543ce11ae55eb2b2b33fa4b7d8 (Марія Климчак)). Проте тут, у таборах ДіПі, у Антона Павлося починаються проблеми зі здоров' ям, які не покидають його до кінця життя. З 1949 року він разом з іншими утікачами від повернення в Радянський Союз оселяється у США (Міннеаполіс), де продовжує, як і все своє життя, несамовито працювати. І  серце не витримало - у ніч з 3 на 4 вересня 1954 року на п'ятдесятому році життя мистця не стало. Ховали його 8 вересня, на відправі та цвинтарі  були як українці, так і американці, серед яких він встиг заслужити велику повагу.

540x360_1.jpg

   У 1952 р. українські митці Америки заснували Асоціацію українських артистів (тобто художників і скульпторів) Америки, яку тривалий час очолював скульптор Сергій Литвиненко (1899—1964 рр.) — автор пам'ятника І. Франкові в містечку Глен-Спей (штат Нью-Йорк) і надгробка Каменяреві на могилі І. Франка у Львові. Потім її президентом став скульптор Михайло Черешньовський. За його проектом, використовуючи різьблення Антона Павлося, якому вже не довелось дожити до цієї визначної події, у 1981 р. встановлено пам'ятник Т. Шевченку в Елмайра-Гайтс (штат Нью-Йорк).

 На обкладинках старих українських журналів можна зустріти фотографії найвідоміших робіт Антона Павлося - "Мати" та "Дівчина". Їх ніжність та скромна теплота проникають у саме серце, по-материнськи огортаючи своїм життєдайним теплом, забути яке просто неможливо.

540x360_2.jpg