28 березня 2016 року в українсько-словенській родині, яка проживає в Словенії, м. Жалєц, сталась значна подія. І та подія є подією і для України – маленька дівчинка Карина, яка народилась і проживає в Словенії мала свою першу виставку своїх малюнків. До того ще й виставка розміщена в меморіальній садибі-музеї Т.Г. Шевченка, що в провулку Т.Шевченка 8а., це Майдан Незалежності.
На відкритті було багато шанованих та значних гостей.
Це і Оксана Стебельська, і Іван Кушнір, і Леся Горова, і з народного колективу «Калиновий цвіт», і ще багато пречудових людей, яких я не знаю, і… Людмила Чечель, дуже дорога та чудова жінка. Я не применшую інших гостей, от тільки Людмилу Чечель знаю давно і особисто, і знаю, як надзвичайного Майстра Слова.
А по виставці всіх провела директор музею Олена Сьомака. Вона так відчула ті дитячі роботи, так детально пояснила і колір, і сюжет, і задум… Неперевершений професіонал.
Каріна до п’яти років не розмовляла українською мовою. Мама зверталась до неї на рідній українській мові, а дитя відповідало на словенській, та потім материнська любов до України і до Доні перевернула дитячий світ, і з тих пір, Каріна розмовляє українською як і словенською.
Більше того, Україна посіла значне місце в її дитячому серденьку.
Сюжети її робіт яскравий тому приклад.
Це дитяче бачення Т. Шевченка і його творчості. Це Україна в вигляді дівчинки в вінку, це і українські дітки…
І зовсім несподіване для такої маленької дитини, яка росте в спокійних і цивілізованих умовах, очі, а в очах – по танку. І сльози на щоках.
Мамо, то ти, - сказала Каріна своїй Мамі, Галині Маловшек, голові Українців в Словенії товариства «Берегиня».
Це ж яку любов треба мати до України, щоб передати своїй дитині в чужій країні ту свою тугу і тривогу за Вітчизну.
Важливим і цікавим є те, що Каріна не вчиться в художній школі, і малює свої роботи зі своєї уяви, свого світосприйняття через Мамині колискові на українській мові.
Галина Маловшек і Каріна Маловшек, є прикладом для українських родин в зарубіжжях.
Часто батьки та й діти оправдують своє незнання мови та непідтримання народних надбань важливістю пристосуватись до чужої культури і звичаїв, бо те мовляв потрібне для нормального життя.
Сім’я Маловшек ті думки перевернула.
Вітчизну можна і треба любити в любій країні, і те ніколи не завадить вам гарно жити і пристосуватись до чужих укладів, бо як сказав наш вічний Кобзар: Свого научайтесь і чужого не цурайтесь.
Свого научайтесь… а ми чомусь беремо за основу другу частину тої обов’язкової для кожного українця, якщо й не для землянина істину. Бо хіба для інших народів та Шевченкова мудрість не підходить?
І хіба ми не збагачуємось в інших країнах, коли несемо своє, як цінність і долучаємо чуже, як своє?
І хіба приклад Мами Галинки і доні Каринки не є тому доказом?
Тільки люди, які не відреклись від свого, можуть досягнути омріяних висот в любому місці нашої землі. І тільки такі люди можуть бути повноцінно щасливими. Не плутати з багатими і впливовими, а саме – повноцінно щасливим.
Бо все тлін, і тільки істина та чисте сумління залишаються з нами вічно.
І завжди пам’ятаймо слова нашого Пророка: Свого научайтесь, й чужого не цурайтесь.
