«У творах Бортнянського виявляється справжнє релігійне почуття, а нерідко і той своєрідний, ніби містичний настрій, під впливом якого слухач поринає у споглядання, сповнене проникливого екстазу. Ці твори позначені рідкісною майстерністю в поводженні з хоровими масами, дивовижним поєднанням відтінків, повнозвучністю гармонії і, що дивно, надзвичайно вільним розташуванням голосів, чудовою зневагою всіх правил, перед якими схилялися як попередники, так і сучасники Бортнянського, і особливо італійці, чиїм учнем його вважали…
У цій гармонічній тканині чулися такі переплетення голосів, які уявлялися чимось неймовірним; чулися зітхання та якісь невимовно ніжні звуки… час од часу лунали інтонації, що за своєю напруженістю нагадували крик душі, здатний пройняти серце й перервати стиснуте дихання у грудях… Здавалося, що це хор ангелів, що підіймається від землі до небес і поступово зникає в царстві Божому».
Гектор Берліоз (http://www.parafia.org.ua/person/bortnyanskyj-dmytro/)
(Художник - М. І. Бельський)
У 1796 році, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели і виконував ці посадові обов'язки до кінця свого життя. Як і його попередники, він поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. В один час у цій Придворній капелі співав відомий український філософ і поет Григорій Сковорода. Бортнянський увів у капелі суботні загальнодоступні концерти і підготував хор капели для участі у концертах Філармонічного товариства, яке було засноване у 1802 році. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.
1 вересня 1804 року став Почесним академіком, а у 1815 році - Почесним членом Філармонічного товариства.За указом імператора Олександра з 14 лютого 1816 року до виконання у церкві допускались лише твори Дмитра Бортнянського або схвалені ним твори інших композиторів.
Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Написав гімн «Співець у стані руських воїнів» на слова поета М.Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року. Посилено працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не встиг побачити його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних ще у молодості, зокрема «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д.Бортнянським».
Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках у ході підготовки до знищення Смоленського кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано, зокрема втрачено й могилу Бортнянського.
Повне зібрання творів Бортнянського було видане у 10 томах 1882 року за редакцією П. Чайковського, "який дозволив собі «вичистити» їх від т. зв. мелізмів, вважаються позбавленими «лиця» композитора" (http://www.parafia.org.ua/person/bortnyanskyj-dmytro/)
"За народним переказом, у день своєї смерти, хворий Д. Бортнянський покликав до себе хорову капелю і попросив проспівати його улюблений твір: «Вскую прискорбна єси душе моя», під кінцеві звуки якого композитор відійшов на вічний спочинок. Він передав нащадкам свою дорогоцінну спадщину, яка поруч зі спадщиною інших геніальних його сучасників Максима Березовського і Артемія Вєделя утворили «золоту» добу в історії української музики" (Василь Борецький,http://www.parafia.org.ua/person/bortnyanskyj-dmytro/)
Використано http://uk.wikipedia.org/wiki/Бортнянський_Дмитро_Степанович
