Ще донедавна у нас весілля святкували тиждень:
П’ятниця – починальниця,
Субота – коровайниця,
Неділя – вінчальниця,
В понеділок – їсти та пити,
У середу – похмелятися,
А в четвер після обіду
Та й додому поїду.
А тепер святкування обмежують одним днем, та в селах часто справляють весілля і по два дні. Та основні обряди, як і в давнину, виконуються дотепер. Ось деякі з них.
Вибір сватів - це відповідальний момент, тому що від нього залежить результат і подальший розвиток подій самого весілля. Вони по суті є представниками молодого. Дія відбувається як би по "сценарію", беручи в основу той момент, що усі сватання відбуваються за аналогією мов би за планом.
Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланяються в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запитують, чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавши до приходу сватів, зустрічають їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. Як говорять старші люди, не можна свататися в середу і п’ятницю, бо це пісні дні, а також у травні – бо все життя будуть молоді «маятися». Також свати в хаті нареченої не повинні сідати: Якщо сват сяде, то і діти потім у молодих пізно на ноги встануть. Якщо пити погодиться, то і діти п’яницями виростуть. Якщо умовлять його поїсти, то і діти обжерливістю страждати будуть. Коли свати все вирішать і молода дасть свою згоду, то майбутня свекруха пов’язує їй хустку, таким чином приймаючи її до своєї родини, а молода дарує сватам хліб на вишитих рушниках. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.
Символістика властива цьому святу не втратила свою красу і зміст. На ці мотиви була знята безліч українських фільмів, де розкривається суть українського весілля і сватання в тому числі. У цей же день вирішується де, коли і як буде відбуватися весілля.
Заручини
Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.
Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.
Викуп
Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.
ВИКУП СОРОЧКИ - традиційно наречена купляє сорочку своєму майбутньому чоловіку, та щоб він зміг її одягнути на весілля, дружби повинні викупити її у дружок. За день, а інколи і в сам день весілля дружки приходять додому до молодого з сорочкою, де вже їх чекають дружби. Часто дружки приносять кілька сорочок, і в залежності від викупу, запропонованого дружбами, віддають їм певну сорочку, за маленький викуп – стару, за більший викуп – новішу, а коли вже досягнуть згоди то віддають справжню весільну сорочку нареченому. В деяких регіонах замість дружок ходять «посланці», це можуть бути і дівчата, і хлопці.
Вишитий рушник – символ єдності і радості нероздільного подружнього життя, який наречена повинна вишивати довгими вечорами до свого весілля.
Благословення
Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.
Вінчання
У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.
Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.
Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.
Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником
Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.
Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.
Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює в собі вінець творіння.
Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.
Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.
ВИНО
Вино, яке під час вінчання дається випити нареченим, нагадує про чудесне перетворення води на вино, яке здійснив Христос в Кані Галілейській. Загальна чаша випивається на знак повної єдності подружжя. Віднині у чоловіка і дружини спільне життя, спільні думки, спільні бажання.
ЗВ’ЯЗУВАННЯ РУК НАРЕЧЕНИХ
Під час вінчання священик з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває з’єднані руки єпітрахілією і поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує дружину від самої церкви, яка з’єднує їх у Хресті навіки. За народною традицією іноді руки наречених ще зв’язують великою хустиною або рушником. Цє означає надію на ще більшу єдність і нерозривність шлюбу.
ВЕСІЛЬНА ЗАБАВА
Після церемонії у церкві весілля продовжується або вдома у наречених (найчастіше так у селах), або в спеціалізованих закладах. Батьки наречених перед входом зустрічають молодих, знову благословляючи їх з короваєм в руках на щасливе життя. У деяких місцевостях батьки чекають за замкненими дверима, а молодий повинен достукатися до них. Тоді батьки виходять, щоб поблагословити, а мати молодої одягнена у кожух, щоб молода жила в достатку. Після благословення на порозі мати молодої застеляє кожух догори вовною, підсипаючи під нього жито і гроші. Молодих старший дружба заводить до столу, тримаючись за хустинку. Пояснюють це тим, що молода перебуває на певній «межі» – вже не дівчина і ще не жінка, і є надзвичайно вразливою, тому торкатися до неї руками не можна. У деяких регіонах старший дружба після того, як молоді переступили через поріг, б’є щосили ремнем по одвірках, не пускаючи гостей, поки не поб’є по кожній стороні дверей. Інколи дружки тримають молодого, щоб він не переступив порога, а молода тим часом намагається тричі оббігти навколо стола. Вважається, що якщо їй це вдасться зробити, поки молодий її не зловить, то вона буде головувати в сім’ї. Буває, що молодий переносить свою вже дружину через поріг на руках – ця традиція походить з давніх часів, таким чином молодий намагається обдурити демонів, щоб не викрали його молодої дружини. Своє місце за столом молодий викупляє у братів чи сестер молодої, потім дарує родичам молодої подарунки. Традиційно це хустки чи прикраси для сестер, а для тещі – чоботи. В багатьох регіонах ще дотепер існує обряд миття зятем тещиних ніг. Часто дружби ловлять тещу, садять її на тачки і привозять до молодого. Він миє їй ноги вином, шампанським і водою, тоді цілує і взуває нові чоботи. Інколи в чоботи підкладають солому, щоб тещі не було занадто добре. Часто коровай ріжуть ще перед частуванням і роздають усім гостям, деколи його ріже староста наприкінці весілля, а деколи справляють «Свято Коровая» тиждень після весілля. Традиційно «підошву» коровая віддають або старшому дружбі, або «запорожцям». Популярним є привітання від «вуйка з Закарпаття». Двоє хлопців переодягаються на коня, зверху на них сідає «вуйко», і під’їжджає на коні до молодят, дарує їм символічні подарунки і співає «сороміцькі» пісеньки. Після завершення забави приступають до “покривання” молодої: з неї знімають вінок і фату, пов’язують жіночу хустку. Це символічне приєднання молодої до жіночого гурту знаменує її остаточне прощання з дівуванням. Після цього молоду виряджають до нової родини, вона прощається зі своєю ріднею, матір’ю, хатою. Виносять посаг молодої – скриню, подушки і вирушають до молодого. Якщо весілля святкують два дні, то в хаті, де ночували молоді, наступного ранку дружби збирають придане – ловлять курей, качок, намагаються викрасти віник (щоб всі дівчата зі села пішли за ними). Тоді придане в мішках приносять до хати, де буде весілля і продають його господарям. Так починається другий день весілля. Молода, якщо йде за невістку, приносить чорну курку і кидає її в кухню свекрухи – щоб стати в новому домі повноправною господинею. У випадку дводенного святкування весілля молоду «покривають» тільки на другий день.
Поправини
Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.