Один із ініціаторів українізації серед моряків-українців балтійського флоту, лейтенант флоту УНР, ад’ютант морського міністра УНР, Святослав Шрамченко, вже перебуваючи в еміграції, доклав чимало зусиль із збереження пам’яті про історію військово-морських сил доби національно-визвольних змагань.
Лейтенант флоту УНР Святослав Шрамченко у 1919 р.
«Мета», травень–червень 2001 р.
ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 69, арк. 62
Його спогади публікувалися у багатьох виданнях української еміграції, які зберігаються, у тому числі, в Центральному державному архіві зарубіжної україніки. Це воєнно-літературний журнал «Табор», «Історія українського війська», «Літопис Червоної калини», журнал пластового юнацтва «Молоде життя», в якому й надруковано вищезгадану статтю. Вона була присвячена події 35-річної давнини, коли 29 квітня 1918 р. після майже річної боротьби за визнання Чорноморського флоту українським на кораблях флотилії було піднято жовто-блакитні прапори. Згодом саме з ініціативи С. Шрамченка в середовищі української еміграції цей день відзначали як Свято українського моря й Українського державного флоту.
«Молоде життя», квітень 1953 р.
ЦДАЗУ, ф. 29, оп. 2, спр. 3, арк. 57 зв.
Розбудовуючи національні військово-морські сили, керівництво Міністерства морських справ УНР приділяло значну увагу формуванню традицій, зокрема, шляхом присвоєння кораблям молодого українського флоту назв, пов’язаних з відомими постатями та подіями в історії України.
Дослідникам історії Українського Чорноморського флоту періоду 1917–1921 рр. добре відомий наказ по Морському відомству УНР від 25 січня 1919 р. за № 57/28, підписаний тодішнім головою Директорії УНР Володимиром Винниченком, членами уряду Симоном Петлюрою, Андрієм Макаренком, Федором Швецем, Опанасом Андрієвським та міністром морських справ старшим лейтенантом Михайлом Білінським. Згідно з цим наказом, лінійному кораблю Чорноморського військового флоту було присвоєно назву «Соборна Україна», крейсерам – назви «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Гетьман Петро Сагайдачний», «Тарас Шевченко», ескадреним міноносцям – «Київ», «Львів», «Чигирин», «Батурин», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Пилип Орлик», «Кость Гордієнко», «Іван Котляревський», «Мартин Небаба», «Іван Підкова» та «Петро Могила».
Менш відомими є обставини затвердження цього наказу, про які пише той же С. Шрамченко у замітці «Кораблі Української Чорноморської фльоти в Миколаїві у 1918–20 рр.», опублікованій у «Таборі». За спогадами С. Шрамченка, міністр морських справ М. Білінський, повернувшися з підписаним наказом, розповідав: « …як би не підтримка Членів Директорії Петлюри й Андрієвського, то наказ цей не був би підписаний, бо решта членів Директорії збожеволіла зі своїм соціялізмом де треба і не треба! Найбільш Винниченко! Він був страшенно проти таких назв кораблів: “Все гетьмани та Старшина, а таких назв, як “Соціяліст”, “Революція”, “Пролетар” і т. д. – немає”! казав він.
З Винниченковським соціялізмом далеко не поїдеш в будові Держави, а нашій фльоті треба історичних назв, бо без традицій фльота нічого не варта».
Дредноут «Воля», на якому влітку 1917 р. служив Святослав Шрамченко.
«Історія українського війська», т. Х, 1935 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 25, арк. 82 зв.
Дійсно, соціалістичні та федералістські погляди керманичів Української революції, особливо у перші її роки, негативно вплинули на формування військових сил УНР, у тому числі й українського флоту, гальмуючи розбудову національної армії. Не тільки наведений документ, але й загалом історія визвольних змагань 1917–1921 рр. засвідчує, що українські військові нерідко були більш послідовними у своїх поглядах стосовно майбутнього України, ніж деякі тогочасні політичні діячі. І доля М. Білінського є яскравим підтвердженням цього. У квітні 1919 р., незадоволений політикою Директорії УНР, він подає у відставку та ініціює утворення дивізії морської піхоти УНР. У цей час український уряд втратив контроль над Кримом: фактично за тиждень після видання наказу про найменування кораблів на півострів входять війська Антанти і невдовзі він перетворюється на арену бойових дій між силами Антанти та денікінцями з одного боку та більшовиками – з іншого. Майже всі кораблі Чорноморського флоту були або затоплені, або виведені військами Антанти до Туреччини.
Але боротьба колишнього морського міністра під прапором УНР не припинилася. На чолі дивізії морської піхоти М. Білінський бере участь у Першому зимовому поході армії УНР, а під час Другого зимового походу гине неподалік від Базару, наклавши на себе руки, щоб не потрапити в полон до більшовиків.
Старший лейтенант флоту, міністр морських справ УНР
Михайло Білінський.
О. Удовиченко. Україна у війні за державність. Вінніпег, 1954 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 343-О
Інакше склалося життя Святослава Шрамченка. Інтернування, проживання в еміграції в Польщі, перебування у Ді-Пі таборах після Другої світової війни, та знову еміграція – вже до США. І впродовж усього життя захоплення історією українського військового флоту – її дослідження та популяризація. Звісно, були в цій історії помилки, але ще більше – мужності, людської гідності та справжнього, не показного, патріотизму.
Катерина Романова,
головний науковий співробітник ЦДАЗУ