Окрасою Різдв'яних свят в Україні є вертепи, театралізовані дійства або названі ще як «народна опера». Вивчити і зберегти традицію святкування українського Різдва вже роками намагалися члени осередку Спілки Українською Молоді ім. генерала хорунщого Тараса Чупринки в Сіднеї.

18 жовтня, у Харкові відкрили меморіальну дошку відомому правозахисникові, одному з членів-засновників Української Гельсінкської групи, генералу Петру Григоренку.

«Багато у мене запитує: Стів, ти поляк? Тому що моє прізвище Возняк. Я відповідаю: ні, я українець», – зазначив співзасновник компанії Apple Стів Возняк, перебуваючи в Києві на конференції з кібербезпеки.

За даними українського міністерства освіти, наразі в Україні працюють 581 російська, 75 румунських і 71 угорська школи, де викладання з першого по 11 клас ведеться мовами цих нацменшин. Утім, і українська діаспора у цих країнах посідає не останнє місце серед інших національних меншин.

DW з'ясувала, чи дотримуються Росія, Румунія та Угорщина принципу дзеркальності, забезпечуючи освітні потреби тамтешніх українців.

Виявляється, українських шкіл у Росії немає зовсім

Найбільше закордонних українців проживає у Російській Федерації. За офіційною статистикою МЗС України, у Росії проживає 1,93 мільйона осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці. Згідно з неофіційною статистикою - їх близько 10 мільйонів. У 2001 році Росія підписала, але поки що не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, проте Москва визнала, що українська мова має входити до переліку мов, на які поширюється державний захист. Оскільки РФ не ратифікувала Хартії, то формально російська влада не зобов'язана звітувати перед Радою Європи, яким чином вона захищає мовні права нацменшин. 

На запит DW до МЗС Росії про статистику щодо кількості українських шкіл відповіді не надійшло. Проте, як заявив віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко, на сьогодні жодної школи, де всі предмети викладалися б української мовою, у Росії не існує.

У Москві, де проживає найбільша кількість українців - понад 200 тисяч, - при Національному культурному центрі України діє недільна школа імені Павла Поповича, яку відвідують близько 30-ти дітей. Про це DW розповів голова Всесвітньої української координаційної ради Михайло Ратушний. Три недільні українські школи функціонують також на території Башкортостану. Українська мова як предмет вивчається у кількох школах в Уфі, Воркуті, Краснодарі, Мурманську та Пензі.

Тема відсутності українських шкіл у Росії була каменем спотикання і тоді, коли українсько-російські відносини мали ліпші часи. Кілька років тому російське МЗС вже виправдовувалося з приводу цього, стверджуючи, що попри велику кількість українців, які проживають на території РФ, "запитів на створення повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій у федеральні та регіональні органи управління освіти практично не надходить".

Проте Михайло Ратушний запевняє, що ці аргументи Москви не відповідають дійсності, російська влада ігнорує потреби української нацменшини, а занадто активних просто залякує. Він розповів, "що ще до війни на Донбасі група батьків у Санкт-Петербурзі намагалася ініціювати відкриття української школи". Проте цього так і не відбулося, бо "до них приходили співробітники ФСБ, проводили "виховні" розмови і натякали на можливі проблеми". 

Один  на всіх

У Румунії, згідно з переписом населення за 2011 рік, проживає близько 51 тисячі етнічних українців, з яких майже 49 тисяч назвали українську мову рідною. Як повідомили DW у Раді Європи,  щодо української  румунська влада взяла на себе зобов'язання надавати освіту цією мовою для представників нацменшини без попереднього запиту від батьків. 

Але, як з'ясувала DW у МЗС України, на сьогодні у Румунії відсутні початкові і восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей імені Тараса Шевченка у місті Сігету Мармацієй.

Ліцей імені Шевченка - це візитівка, про яку представники румунської влади постійно згадують під час двосторонніх і міжнародних зустрічей, розповів у розмові з DW український дипломат, який кілька років тому працював у посольстві України у Бухаресті. За його словами, під час його відрядження до Румунії у ліцеї навчалося більше 200 учнів, зараз - лише 160, "бо з кожним роком учнів у ньому меншає". "Місцеве румунська влада веде негласну, але активну роботу серед батьків українців, правдами і неправдами відмовляючи їх вчити своїх дітей українською мовою", - розповів дипломат.

Немає попиту, немає проблеми

Угорщина також підписала, проте не ратифікувала Європейську Хартію щодо регіональних мов та мов нацменшин. Українська діаспора тут малочисельна - 8 тисяч осіб, проте Будапешт офіційно визнав українську як мову національної меншини. Однак, згідно з інформацією Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає.

Угорська влада пояснює таку ситуацію тим, що від української громади не надходить запиту на відкриття українських шкіл, а серед угорських вчителів мало тих, хто хотів би викладати українською мовою.

Про своїх має дбати материнська держава

Асиміляція закордонних діаспор - процес незворотний, визнають експерти. Але йому можна протидіяти. І цим має займатись не стільки країна, на території якої проживає національна меншина, скільки материнська держава. "Проте протягом останніх років українська влада не вела системної роботи з захисту інтересів своїх співвітчизників закордоном", - запевняє Михайло Ратушний. На його думку, головним недоліком є відсутність урядової програми співпраці із закордонними українцями, подібної тій, яку мають, наприклад, Польща, Росія, Румунія, Угорщина, Казахстан та інші країни.

Функцію роботи з діаспорою в Україні наразі виконує МЗС. Але, вважає Ратушний, це відомство головним чином концентрується на вирішенні консульських питань.

Допомогти ефективно відстоювати права української нацменшини міг би окремий орган державної влади, "адже загалом у світі проживає понад 20 мільйонів українців", вважає голова Всесвітньої української координаційної ради. Він наголошує, що його організація неодноразово намагалась переконати уряд знайти фінансування для такого органу. "Утім українська влада не дослухається до наших рекомендацій", - констатував він.

  • Автор Вікторія Власенко 

  • Джерелоdw.com

Українське товариство колекціонерів Австралії у співпраці з австралійською поштою видало тематичну марку та конверт, присвячені 70-літтю поселення українців в Австралії.

Про це повідомляє Укрінформ.

«Зображення для марки та конверта було розроблене Українським товариством колекціонерів Австралії, яке вже неодноразово видавало пам’ятну продукцію на згадку про визначні події у житті українців Зеленого континенту», – повідомив секретар Товариства та автор проекту Юрій Федик.

Тематичний випуск філателістичної продукції, присвячений 70-літтю поселення, було вперше презентовано під час ювілейного 15-го Здвигу (з’їзду) українських громад Австралії, а першу тематичну марку погасив Посол України в Австралії Микола Кулініч.

Загалом австралійська пошта надрукувала 360 українських марок, а Українське товариство колекціонерів Австралії видало 75 тематичних конвертів, присвячених 70-й річниці поселення українців.

Марку, за запропонованим українською громадою дизайном, скомбінували (для розуміння країни походження) з традиційною австралійською поштовою маркою номінацією 1,00 австрал. дол. та зображенням квітки «Синій диявол», що найкраще, на думку художньої ради, поєднувалося з українським проектом.

Окрім зображення на конверті друкують описовий текст, як правило, українською та англійською мовами, щоб споживач міг більше дізнатися про подію.

 

Вівторок, 19 вересня 2017 18:58

Наймогутніший оберіг нашого народу...

Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев’яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні. Вона з блиску козацької шаблі і весла невольницького човна. Вона з першого щебету немовлят і тяжких похоронних плачів — вся з весен і морозу. Вона з потаємного шепоту і зітхань закоханих. Вона із земних глибин і небесних висот. Вона з колискової матері над первістком, - каже Борис Харчук

Українська мова. Це «сорочка духу» українського народу, його сер­це і душа, кров і плоть. Вона чарівна, мелодійна, співуча, неповторна, солов’їна. 

Мова наша — геніальний життєпис трагічної, але звитяжної долі народу нашого. Мова гартувала народ і сама у великій багатовіковій борні стала «міцніша від броньованої сталі». І доки живе українська мова, житиме й український народ. Зникне мова — і нас не стане, «геть розпорошимося поміж дужчим народом» (І. Огієнко).

Молитвою до мови має починатися кожен наш день. Адже мова для всіх українців — «і мертвих, і живих, і ненароджених», в У країні і не в Україні сущих — була, є і буде на віки вічні «Богом Любов’ю», «Богом Вірою» і «Богом Надією». Рідна мова — найкоштовніший скарб, найцінніший набуток і наймогутніший оберіг. Вона возвеличує людину, рятує її від духовної глухоти — найстрашнішої хвороби, яка не піддається лікуванню, сплоджує перевертнів і яничарів. Материнська мова супроводжує нас від народження і до відходу за вічну межу. Мова для людини — що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.

Не дай, Боже, щоб ми стали безбатченками, щоб топтали могили пращурів своїх, щоб «не своїм, не рідним словом» говорили з Минувшиною і з чужинецькою пам’яттю йшли в Майбуття! Не доведи, Господи, нікому з нас жити «на нашій, не своїй землі»!

М. Степаненко

 

 

Українці і друзі України!

Український цетр молоді і дітей в Латвії
запрошує 21 -25 жовтня 2017 року на


Міжнародний фестиваль-конкурс
"Балтійські зорі"

в м. Ризі та на круїзному кораблі "Романтика"

(маршрут Рига–Стокгольм-Рига)

21697866 2047498775267601 1418558311 n

 

Учасникам фестивалю надається можливість ознайомитись з Ригою і Стокгольмом, насолодитись чудовим круїзом на кораблі "Романтика".

 21849075 2047437178607094 1141563005 n

Обовязковою вимогою кокурсу є виконання твору українського композитора або твору україською мовою.

Мета фестивалю - популяризація традиційної культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів та культурних зв’язків, обмін знаннями, культурними та народними традиціями, особливостями, досвідом, розширення світогляду.

До участі в програмі фестивалю-конкурсу запрошуються дитячі, юнацькі, дорослі творчі колективи, індивідуальні виконавці.

21698230 2047500998600712 1323758020 n

Заявки на участь у фестивалі-конкурсі приймаються до 1 жовтня в електронному вигляді на адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. та Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або через наших представників та партнерів.

 

Програма фестивалю-конкурсу

21.10.2017 Приїзд колективів до Риги. Екскурсія по Старому місту. знайомство з журі та організаторами. Відвідання відпочинкового центру Лідо
 
22.10.2017 Конкурсна програма
 
23.10.2017 Концерти на круїзному кораблі "Романтика" Рига-Стокгольм
 
24.10.2017 Екскурсія по Стокгольму. Концерти на кораблі.
 
25.10.2017 Повернення в Ригу. 
 

Положення про фестиваль та бланк заявки ТУТ

7 липня – 96 років від дня народження відомого мецената і подвижника української культури Петра Яцика (1921-2001)

Яцик Петро Дмитрович — канадський підприємець українського походження, відомий меценат і філантроп. Зробив великий вклад у фінансування українознавства на Заході. Петро Яцик є одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США),Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн. доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

Петро Яцик пожертвував мільйон доларів на історичні дослідження при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Завдяки П. Яцику відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. З його допомогою видано багато наукових монографій з історії України (зокрема переклад Історії України-Руси М. С. Грушевського на англійську мову), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума пожертв мецената на українські інституції перевищує 16 мільйонів доларів.

Петра Яцика нагороджено «Почесною відзнакою Президента України» у 1996 році, а до свого вісімдесятиліття — орденом князя Ярослава Мудрого Указом Президента України Л. Д. Кучми.

КОРОТКА БІОГРАФІЯ

Петро Яцик народився у 1921 році в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині. Після Другої світової війни опинився в таборі переміщених осіб у Німеччині, з якого переправся до Канади. Працював на різних роботах, торгував книгами, меблями, а згодом перейшов у житлове будівництво. Сьогодні його фірми знають не лише у Торонто, а й усій провінції Онтаріо.

Ще з кінця 50-тих років Петро Яцик почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових та культурних проектів української діаспори. Він став першим меценатом багатотомної «Енциклопедії українознавства», що видавалися у повоєнні роки. Найбільш відомим проектом, профінансованим П. Яциком, стало видання англійською мовою «Історії України-Руси» М.Грушевського. На переклад і друк цієї монументальної праці меценат пожертвував 15 млн. доларів.

Благодійницька діяльність П.Яцика зробила його знаним і популярним серед українців у західному світі.

Петра Яцика обирають почесним доктором права Гарвардського університету, він входив до Наглядової ради Колумбійського університету, став науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів.

Він уперше виступив з пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об’єднує представників бізнесу багатьох країн світу. Вони надали спонсорську підтримку у проведенні конкурсу та нагородженні його переможців. Вагомий внесок у фінансуванні конкурсу зробив сам Петро Яцик.

Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було проведено у 2000 році.

2003 року у 4 Міжнародному конкурсі знавців української мови взяло участь 5 млн. осіб. Цей конкурс проходив уже без участі його ініціатора та мецената – Петро Яцик пішов із життя.

За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика.

Нещодавно наші колеги з української редакції "Стожари" познайомились з чудовим колективом одного із наймолодших архівів України – Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ). 

У цій статті ми розповімо про молоду, але потужну науково-архівну установу, яка зберігає документальну спадщину не тільки України, а й української діаспори всього світу.

Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) нещодавно відзначив своє перше десятиліття.

Архів було створено 2007 року, як координаційний центр з питань роботи з документами архівної україніки, що зберігаються в інших державних архівах та архівних підрозділах організацій та громадських об'єднань, в інших юридичних осіб України, а також у громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

 

 

 

 

 

 

 

 

З перших днів свого існування ЦДАЗУ активно поповнюється цікавими документами, що були в різні історичні періоди вивезені за кордон чи створені за кордоном, але відбивають події історії України в її сучасних кордонах, або є історико-культурним надбанням зарубіжного українства, які на законних підставах надійшли у власність України і внесені до Національного архівного фонду (у т. ч. зібрання архівних документів або складові частини архівів і бібліотек, фонди/колекції особистого походження, історичні документи, літературні рукописи, автографи, фотографії, рукописні книги, колекції, копії документів дипломатичних місій тощо).

Так, на зберіганні в ЦДАЗУ перебувають документи з історії суспільно-політичного, культурного та духовного (релігійного) життя зарубіжного українства ХХ ст. – поч. ХХІ ст., рідкісні рукописні книги та стародруки середини XVI – поч. XX ст., раритетні книжкові та періодичні україномовні видання, що виходили друком у багатьох країнах світу (Австрія, Канада, Німеччина, Польща, США, Франція, Чехословаччина та ін.), та музейні предмети.

Вагоме місце серед фондів архіву посідають цінні картографічні та філокартичні документи XIX–XX ст., метричні книги греко-католицьких парафій Пряшівщини за 1779–1885 рр.

За 10 років працівники архіву налагодили контакти з представниками української діаспори багатьох країн світу, зокрема, з донькою митців Василя та Антоніни Цибульських – Анною Цибульською (Австралія); донькою історика та громадського діяча Романа Бжеського – Маргаритою Бжеською-Андраде (Бразилія); доньками відомого громадсько-політичного діяча Павла Дорожинського – Лярисою та Оксаною Струк-Дорожинськими (Канада); головою Об’єднання українців «Закерзоння» в Торонто (Канада) – Мирославом Іваником; директором Бібліотеки та Архіву ім. Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії – Людмилою Пекарською; директором Українського музею-архіву у Клівленді (США) – Андрієм Фединським; родинами відомих громадських діячів – Раїси та св. п. Валентина Кохно, Петра та Ольги Матул (США) та багатьох інших.

 

У рамках співпраці з ЦДАЗУ та з метою ознайомлення українців усього світу з безцінним спадком нашого народу, що входить до колекції архіву, Портал української діаспори "Стожари" буде розміщувати на своїх сторінках матеріали з архівних фондів, зокрема маловідомі докумети та коротку інформацію про них.

В рамках програми 2017 року на честь 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Австралією і Україною, а також відзначення 70-річчя поселення українців в Австралії 21 червня в Музеї української діаспори відбулося відкриття виставкового проекту «Художники-Амбасадори. Українська Австраліана».

Вперше в Україні експонуються понад 60 творів живопису та графіки шести українсько-австралійських художників з колекцій київського Музею української діаспори та Бережанського краєзнавчого музею. Cеред них представники третьої хвилі еміграції – Володимир Савчак, Тимофій Мессак, Петро Кравченко, Степан Хвиля, Леонід Денисенко та сучасна австралійська художниця українського походження Світлана Солдатова.

П’ятеро з представлених митців належать до покоління, доля якого була пошматована Другою світовою війною, геополітичними потрясіннями в Європі та радянським тоталітарним режимом.

Художники потрапили до Австралії по закінченню війни в 1948-1949 роках, тікаючи якомога далі від неминучої розправи. З собою на Зелений континент митці привезли українську культуру, познайомивши місцеве населення Австралії з традиціями та мистецтвом своєї Батьківщини.

Далеко від рідної землі українські австралійці плекали національну ідею в своїй творчості, зберігали та відтворювали архетипні для української культури сюжети, мріяли про створення незалежної держави. Поміж інших робіт на виставці представлене полотно Володимира Савчака «Мійіконостас», створене в 1983 році та підписане автором: «Тут спочивають ті, які життя віддали в боротьбі за волю України».

В проекті представлені роботи різних періодів творчості митців - від ранніх творів 1940-их років, створених в повоєнній Європі, до пізніх, написаних на зламі ХХ-ХХІ століть.

На виставці також представлені картини, в яких митці відобразили незвичайну культуру й унікальну природу Австралії: залиті сонцем місцеві пейзажі, екзотичні поселення аборигенів, портрети корінних жителів Зеленого континенту. Серед них – «Останній абориген» Степана Хвилі, що вдивляється в червоне безмежжя всесвіту.

Особливу атмосферу проекту створюють унікальні архівні відео: сюжети з відкриттів ретроспективних виставок художників та інтерв’ю, відзняті у їхніх помешканнях в Австралії. З екранів лунають голоси митців, створюючи ілюзію їхньої присутності у стінах музею.

Триватиме виставка «Художники-Амбасадори. Українська Австраліана» до 24 вересня 2017 року.

Проект здійснено за підтримки Посольства Австралії в Україні та за участі Бережанського краєзнавчого музею. Інформаційний партнер – журнал «Антиквар».

 

 

Музей української діаспори

м. Київ, вул. Московська, 40-б.

Тел.: (044) 280 6418.

E-mail: museum.diaspora@gmail.com.

Facebook: https://www.facebook.com/MuseumUkrainianDiaspora/ .

Сторінка 5 із 7