Ігор Васильович Качуровський (1918-2013) – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, педагог, радіожурналіст, заходи до 100-річчя від дня народження якого 1 вересня 2018 р. проходили на його малій Батьківщині у м. Крути (нині Ніжинського району Чернігівської області).
Тут відбулися основні урочистості по вшануванню пам’яті відомого українця: поминальна панахиди на могилі покійного, виступи тих, хто знав його за життя (учнів, родичів, знайомих, а також колег та дослідників творчості).
В урочистих заходах, зокрема від Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), взяв участь начальник відділу формування НАФ Дмитро Решетченко, який виступив із доповіддю: «Документальна спадщина Ігоря Качуровського у контексті збереження історичної пам’яті української діаспори».
Адже відомому поету і прозаїку довелося пройти нелегкі життєві випробування для збереження не тільки української ідентичності, а й власне життя.
Для сина колишнього помічника державного секретаря Української Центральної Ради в Радянському Союзі майбутнє було передбачуваним: табори, заслання та фізичне знищення. У 1932 р. його сім’я, рятуючись від репресій, виїхала до м. Курськ (РФ). Ігор Васильович навчається в Курському педагогічному інституті, де викладали Борис Ярхо, Петро Одарченко та ін. У 1942 р. родина Ігоря Качуровського повертається в Україну, щоб у 1943 р. знову її покинути і вирушити на Захід. Далі – Австрія, з 1944 р. перебування в австрійських таборах переміщених осіб (Шпітталь, Віллях). Життя в ДП-таборах не було легким, проте там велося активне громадсько-політичне життя, видавалася велика кількість таборових видань, де Ігор Качуровський вперше опублікувався. У 1948 р. родина Качуровських емігрує до Аргентини. Тоді держави-союзники проводили активну політику розселення українців, через «Допомогові комітети» та Адміністрацію ООН для допомоги та відбудови (УНРРА), що надавала дозволи на виїзд із таборів у країни постійного проживання. Із Британської зони окупації було складно попасти у «найбажаніші» для переселенців США та Канаду, тому Качуровські емігрували до Аргентини, де Ігор Васильович довгі роки працював чорноробом на припортовій залізниці Буенос-Айреса. Опанувавши іспанську мову отримав освіту та розпочав викладацьку роботу спочатку в Аргентині, згодом у Мюнхені (ФРН). Паралельно він працював в українській редакції радіо «Свобода».
Помер патріарх літературного процесу на 95-му році життя 18 липня 2013 року в Мюнхені. До останніх днів життя Ігор Качуровський працював і упорядковував збірник власних спогадів. Перед смертю він написав лист-заповіт, у якому просив поховати на території садиби в с. Крути, де пройшли його дитячі роки. 22 листопада тут відбулося урочисте поховання його праху.
Духовне ж надбання видатного українця нині знаходиться у архівному фонді Ігоря Качуровського, що зберігається його дружиною Лідією Крюковою-Качуровською у м. Мюнхен (Німеччина). Невелику частину документів особового походження із цього архіву, завдяки плідній співпраці ЦДАЗУ з головою Благодійного фонду «Ніжен» Миколою Пантелійовичем Шкурком, було передано у березні поточного року нашого архіву. Наразі вже проведені перемовини із сином Ігоря Качуровського Леонардо-Адріяном щодо передання до ЦДАЗУ документів, що нині перебувають за кордоном.
Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник
відділу використання інформації документів ЦДАЗУ.
На фото: Леонардо-Адріян Качуровський (зліва) з Дмитром Решетченком.
Садиба родини Качуровських.
Шанувальники-земляки.
Творчий доробок Ігоря Качуровського.
Могила видатного українця.