Замок Любарта. Замки Західної України Рекомендовані

Середа, 30 квітня 2014 06:42 Автор  Марта Патика Опубліковано в Віра
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

Замок Любарта давно став неофіційним символом Луцька. Його образ постійно і активно використовується в найширшому колі життя: від магнітиків з написом «Луцьк» до емблем організацій чи етикеток товарів.

Історія Замку Любарта в Луцьку почалася з XIV століття, хоча дещо, наприклад, висота веж верхнього замку, ще змінювалися протягом наступних віків.

Луцький замок добре зберігся, а пам’ять про минуле його стін викладена у численних віршах та піснях. В народі побутувала і альтернативна назва – «замок Вітольда», тобто Вітовта. Трьох братів, трьох князів, Любарта, Вітовта, і Свидригайла вважають засновниками Луцької твердині.

Спочатку замок був дерев’яним. Збудували його десь на початку 1100-х років. У 1340-1350-х роках замок почали реконструювати в цеглі. Спочатку збудували половину тієї вежі, яка зараз називається В’їзною, і частину стіни. У той час правителем Галицько-Волинського князівства був Любарт Гедимінович. Приміром, Окольний замок реконструювали з цегли на початку XV століття. Це була резиденція князівства, тут був оплот Воєводства Волинського.

Імовірно, замок продовжили реконструювати в цеглі, коли на зміну Любарту прийшов Вітовт. Він зробив Луцьк південною столицею Великого литовського князівства. Саме за його правління місто розцвіло економічно, політично та культурно. Загалом за його правління твердиня набула таких обрисів, як зараз. А коли Вітовт помер, князювати став його брат Свидригайло. За його правління замок завершили реконструювати і він став на 90% таким, як зараз.

Отож ці три князі – Любарт, Вітовт, і Свидригайло – і збудували луцьку твердиню.

Хто був автором проекту замку і його будівельниками, невідомо. Знавці історії стверджують, що стилістика готичної архітектури Замку Любарта відповідає багатьом замкам східної Європи XIV – XV століть. Луцький замок дуже схожий на замок у Черську, в Мазовецькому воєводстві Республіки Польща.

Замок в Луцьку був політичним, адміністративним, релігійним центром міста і всієї Волині. Тут відбувалися засідання судів, знаходилася державна канцелярія, «офіси» різних «службовців», у тому числі і Великого князя (керівник князівства). В замку також був православний кафедральний храм Івана Богослова.

Щодо оповідань та легенд з історії Любарта, то місцеві мешканці охоче діляться подробицями минулих подій. Під час бойових дій у 1431 році польські війська оточили Луцьк, хотіли захопити замок. Перебуваючи в облозі мешканці замку стали катапультували мертвих тварин, які вже почали розкладатися, через мури. Чи саме це налякало поляків? Мабуть, бо тоді вони так і не змогли взяти Луцьк.

Не зважаючи на те, що мурований замок існує ще з часів середньовіччя, він далеко не завжди використовувався за призначенням. Оборонна функція замку стала занепадати з XVII століття. З того часу тут вже розміщувалися канцелярія, суди, резиденція єпископа, господарські будівлі.

З середини ХІХ століття замок все більше занепадав. У 1863 році місцеві чиновники, мабуть, керуючись жадобою наживи, вирішили розібрати замок на будівельний матеріал. В’їзну вежу і прилеглу стіну виставили на аукціон і продали за 373 карбованці. Розібрати повністю не встигли. Через рік з Києва приїхала комісія і вирішили, що знесення замку буде «технічною помилкою».

З 1870 у замку стала розміщуватися пожежна команда. Для цього на Владичій вежі збудували будку для спостережень над містом.

У 1918 році на території замку збудували літній театр. Він розташовувався в дерев’яному павільйоні з залом і фойє. Тут також крутили модні тоді «живі картини». Це був один із перших в місті кінотеатрів.

Образ замку потрапив не тільки на 200 гривневу українську купюру. Його використовували і на грошах сто років тому. На 20 гривневій купюрі 1919 року навколо зображення замку є напис «Луцька мійська управа».

Зовнішні стіни замку рясно вкриті старовинними написами різних людей із різних століть.

Найбільша кількість написів знаходиться на стіні між Владичою і Стировою вежами. Там цегла просто всипана ними. Мабуть тому, що ця частина завжди дивилася на поле, де було болото, і ніколи не жили люди. І ніхто не міг побачити, як хтось щось видряпує на стінах. Навіть зараз це місце проглядається найслабше, бо там – парк і густі дерева. Це, мабуть, була свого роду «точка», де будь-хто з міщан міг прийти і залишити по собі слід, або просто прогулятися.

Цікаво, що кириличних написів до другої половини ХХ століття майже нема. Геть мало - з ХІХ століття. Все інше – польське і старіше. Як правило, люди видряпували свої ініціали і рік. Інколи точну дату. Цікаві й шрифти. Місцями трапляються дуже гарні написи. Нецензурних і зневажливих повідомлень не існує.

Найстарішим можна вважати знайдений напис від 1602 року.

Можна навіть віднайти написи відомих людей. Є напис сестри Лесі Українки Ольги Косач від 1891 року. Є напис працівника замкової канцелярії, впорядника архівів Якова Коженьовського. Або це міг бути його однофамілець.

Відомий польський і український письменник, історик, громадський діяч Юзеф Крашевський, який жив на Волині у 1830-1850-х роках, багато подорожував тут, писав про неї, сказав таке:.

«…Буденну шкаралупу навколишніх речей може легко розбити лише маленьке зусилля до спостереження. Нам треба тільки захотіти звернути увагу на свій рідний край і ми знайдемо в ньому тисячі принад, тисячі пам'ятників, тисячі гідних подиву речей!»

 

Останнє редагування Середа, 30 квітня 2014 07:09