Субота, 14 лютого 2015 15:28

Думки за і проти.

Автор
Оцініть матеріал!
(7 голосів)

Дорогі Друзі, хочу поділитись з Вами своїми думками і показати маленький зріз нашого країни.

Кажу наперед, я не жаліюсь, не плачусь, не прошу нічого, тільки факти.

З квітня 2014 року я залишила роботу, Москву, завжди можливість заробити і приїхала в Україну, малесеньке глухе село на Вінничині, бо тут маю батьків, хату покійного чоловіка, яка належить старшому сину, який женився на московці, і якраз через те, що невістка московка, вимушена була купити ще одну хату, для себе….

Вважала, що українці в скрутну хвилину мають бути разом з Вітчизною. Втім, багато українців поза Україною роблять ой як багато для України, але я вибрала такий шлях. Просилась на війну, не взяли. Шукала, як приєднатись до волонтерів, що працюють в шпиталях, сказали, що сповіщать коли треба буде, але то було дуже давно… Мовчать й досі.

Взагалі, такі як я, в волонтерському світі не потрібні, якщо не мають грошей…

Отже, будучи в Україні, пробувала не сидіти даремно,а щось та робити.

http://svitua.org/index.php/all/item/1700-zavershennia-bihanyny-za-hryvniamy-chy-zvidky-v-seli-vzialys-separatysty

http://svitua.org/index.php/all/item/1700-zavershennia-bihanyny-za-hryvniamy-chy-zvidky-v-seli-vzialys-separatysty

http://svitua.org/index.php/all/item/1799-dovhyi-shliakh-do-bronezhyleta

до тих пір, поки сільський Голова не викликав мене на «килим» і не заборонив мені ту мою активність.

Мусіла виконати, але щось робити, іншими методами не може заборонити ніхто. А ще придивлялась та аналізувала.

Отже, мій аналіз.

Живучи в Москві, постійно чула, що Україна не єдина, що вона з різних частин, які думають і мають абсолютно різні цінності.

Як же я противилась тому. Як доказувала та показувала, що ми єдині. Наводила приклад багатомовної та різнонародної РФ. .. Дарма. Той нарід не переконати…

Аж поживши в Україні, придивилась.

Отже. В Україні війна. Щодня гинуть наші діти-Воїни. Щодня гинуть мирні люди…

Щодня люди прокинувшись включають новини, що там сталось?

Люди плачуть, люди моляться, люди надіються, і… ? Все.

Збирала сумку на війну, та й розповідала людям, що збираю, як жарю, як в пляшки заправляю… Слухають… і все.       http://svitua.org/index.php/pro-ukrainy/narodna-mudrist/item/2258-ne-budmo-baiduzhymy Я ж не для того розповідала, щоб похвалитись, а щоб і вони сказали, а давай я теж щось передам. Ніхто не сказав того.

Більше того, коли прямо запросила, щоб приєднались, відповіли, що не мають грошей, а якщо я маю лишні, то того й роблю те.

Я маю гроші. 300 гривнів на місяць. 200 дають батьки на хліб, і 100, здаю вчителеві оту куплену хату, з ванною, водою холодною і гарячою(бойлер) в хаті.

Ще маю городину вирощену власноруч.

З тих грошей треба за електроенергію, за інтернет, 5 гривнів в день… а ще ж треба хоч 50 гривнів переслати нашим Воїнам; чи дитинці, яка в лікарні, а тато на війні; чи поетесі, на яку напала страшна хвороба…

І коли оті люди, які мають господарство, дві пенсії в хаті, запаси, жаліються на високі ціни та на малу пенсію, кажу, що буде ще гірше, бо ми ж нічого не робимо, щоб було краще. Ми тупо сидимо і чекаємо, коли наша влада принесе нам все, що ми забагнемо.

Не буде того, тим більше,що війна, і щодня гинуть діти українські.

-          От що Ви зробили для України, для наших Воїнів? Один раз дали 20-50 гривнів, коли збирала на бронежилет, і все?!

-          А що, треба пенсію віддати?

-          Ой, Боже мій. Ви ж зараз ведете розмову так само як Путін. Нечесно. Таж ні. Але один раз в місяць 50 гривнів погоди не справлять. А разом вийде сума, яка допоможе нашим Воїнам.

-          А я не вірю, що ті гроші попадуть до них.

-          То ви не вірите, що оті гроші, що дали мені, на які купили бронежилет, не пішли в діло?

-          …………………..

Люди тут, далеко від війни, живуть тихо і спокійно. Дивляться 95 квартал, сміються, купують щотижня на 150-200 гривнів м»яса, добре їдять і … надіються, що чиїсь сини їх захистять, що влада добавить їм пенсії, що життя якось само собою налагодиться.

-          Маємо самі щось робити, кожен на своєму місці…

-          Ага, а той пузатий приїхав з Донецька і требує собі квартиру в Києві,а я маю робити для нього?

-          Не для нього, для себе. Для своєї країни, для своїх дітей.

-          А що мені та країна дала? Гроші забрали, пенсія маленька…

-          А що вам ваша мама дала? Чи ви теж на неї жалієтесь? Таж наша Україна, наша Мама, і приймаємо її такою, як вона є. І щоб була кращою, маємо дбати про неї. Як не для себе, то для своїх нащадків.

Я не знаю, як в інших селах. Але переконалась, що в моєму селі такі ж самі люди, як на Донеччині. Чекають на милість з неба, і що міліонери відкажуться від своїх награбованих статків і роздадуть їм… Вони в це вірять.

Біблія вчить, що по вірі воздасться… А я думаю, що в Біблії не врахували, що люди, які ганялись за золотим тільцем, можуть через тисячоліття прийти в наш час.

А ще думаю, що отой вірус, який поразив росіян, таки добряче зачепив і наших громадян.

Бо чому жінка, з Луганська!!!, яка вже довго живе в Омську, є самою яскравою патріоткою України, http://svitua.org/index.php/ukraintsi-za-kordonom1/tradytsii-v-diaspori/item/2501-yakym-maie-buty-holova-ukrainskoi-diaspory-za-kordonom

а люди в Україні є такими байдужо-пустими?

Чому одні віддають все нажите за життя на потреба нашої Армії, а другі шкодують 50 гривнів бодай раз на півроку?

Чому люди продають свої квартири, віддають свої автомобілі, а другі навіть пару кілограм сала шкодують купити для наших Захисників?

Питань значно більше, ніж відповідей.

Але стовідсотково те, що агресор краще за нас знав ситуацію і думки наших громадян… Роботи у наших патріотів попереду нескінченно…

Але й побачило світло. Вірніше, малесенький промінчик світла. Є люди, які добровільно не включають російські канали…