Золочівський замок: заснування
1634 рік: Якуб Собеський, відомий тогочасний архітектор, будує на місці дерев’яної оборонної споруди на Львівщині замок. Будівля постає на два поверхи, прямокутної форми, у стилі ренесанс. Зовні замковий комплекс оточують високі земляні вали з бастіонами на кожному розі, щоб пильнувати безпеку, а за потреби застосовувати гармати. На обсерваційних баштах вибиті літери IS, KK, SK. Це криптоніми, тобто ініціали фундаторів. IS – Якуб Собеський, KK – Крайчик Коронний та SK – староста красноставський.
Архітектура Золочівського замку
На той час була поширеною голандська технологія будівництва, тому Золочівський замок будували з каменю. Красу архітектури та особливий смак прослідковуємо у кам’яному оформленні дверей і вікон, які дещо висунуті назовні. На стінах замку виднілись також чотири герби: родовий, бабці, матері та матері дружини. Всередині земляного валу, який служив для замку укріпленням, розташовувалися каземати. Зовні вал укріплювали кам’яні брили. Замок оточували води річок Золочівки та Млинівки. У багатьох документах знаходимо згадки про те, що міщани також брали актину участь у будівництві замкового комплексу.
Головні в’їзні ворота у формі арки проходять під циліндричним склепінням з конструкцією підйомного мосту. Відвідувачі можуть побачити також у замковому комплексі невелику гарну будівлю – Китайський палац. Його збудували задля Марії Казиміри Луїзи де Гранж, коханої Яна Собеського. Споруда є двоповерховою будівлею-ротондою, з якої виступає восьмиколонний портик. Портик завершує на другому поверсі балкон. Дах будівлі конічний з чотирьохярусним переходом. З нього спрямований у небо високий шпиль. Сьогодні Китайський палац є платформою музею східних культур.
Погляд в історію
Неодноразово на Золочівський замок нападали турки, татари, однак, спроби захопити його були марними. Адже конструкція замку була особливою й особливий акцент у ній був зроблений на оборону. Можливо, на це впливала ще й присутність самого Яна Собеського на золочівській землі в ті часи, адже король любив цю місцевість. Якось у листі до своєї дружини Марисеньки, яка тоді перебувала у Франції, він писав: «я пустельник золочівських лісів». Собеський проводив розвідку за ворогом, організовував народне ополчення. Та все ж 1672 року чужинцям вдалося здолати неприступні стіни фортеці, і після турецької облоги Капудана паші, яка тривала шість днів, замок захопили.
Відновити руїни Золочівського замку Яну вдалося за 3 роки, після чого фортеця стала його резиденцією. Палац обладнали системою опалення та системою водоспуску. На першому поверсі були чотири каміни, які забезпечували тепло по всій будівлі. До наших днів уціліли шість туалетів, які були вбудовані у фортеці. Під площею житлового палацу – розташовані підземельні льохи.
З 1737 року замок став власністю Сандомирського воєводи Тарли. Згодом перейшов до Радзивіллів, а з 1802 – до Комарницьких. Син графа Лукаша Комарницького, Олександр, приїжджав у Золочів на літо, де збирав унікальну колекцію квітів та рослин. Олександр навіть заповів, щоб його поховали тут серед лісу. У 1840 році Комарницькі продали Золочівську фортецю у власність австрійському урядові. З того часу замок містив в собі австрійські казарми. Пізніше фортеця виконувала функцію лікарні, а з 1872 року – роль австрійської в’язниці. За часів влади Радянського союзу Золочівський замок став в’язницею НКВС, в якій стратили, замучивши до смерті, сотні людей.
Лише у 1972 році королівську резиденцію звільнили від тяжкої повинності й передали замковий комплекс в управління Львівської мистецької галереї, Борису Возницькому. Тоді почалася масштабна реконструкція, першим об’єктом якої став Китайський палац. У 1995 році, на згадку про жертви НКВС, поряд із замком збудували невеличку каплицю. Авторами каплиці-пам’ятника стали відомі львівські митці, а саме скульптор Теодозія Бриж, художник Євген Безніжко та архітектор Василь Каменщик.
Містичні історії Золочівського замку
Після приходу енкаведистів стіни замку, мабуть, би знову оніміли, якби вміли говорити, від того моторошного страху, який вони бачили за часи свого існування. Історія про закривавлені залізні столи, гаки, безкінечні сльози та навіть замурованих у стінах замку людей не залишать нікого байдужим. Спогади очевидців говорять про те, що у Золочівській в’язниці знайшли 649 закатованих. У ямі перед замком відкопано 432 трупи в’язнів, а в іншій ямі на подвір’ї – 217.
Містичний дух посилює поява дивного каміння з символами. Одні називають ці знаки картою, інші – зашифрованим посиланням. На одному з каменів висічений текст готичним шрифтом, але що він означає – ніхто не знає. За переказами камені біля території замку залишив орден тамплієрів. Говорять, що з появою цих каменів у Золочівському замку почали помічати дивну примару чоловіка. Всі, хто ніби його бачив, описують постать одягнену у темний довгий плащ, капелюх на голові та з тростиною у руках.
На переломі тисячоліть сталась одна історія. У 2000-му році в Китайському палаці ночували реставратори замку. Один з чоловіків встав серед ночі перекурити. Раптом він почув, що у кватирку, до якої неможливо дістатись звичайній людині із землі, хтось ніби постукав. І за вікном майнула постать кремезного чоловіка у капелюсі. Тієї й наступних ночей реставратори не могли заснути.
Інша історія трапилась якось перед Різдвом. Робітниці клали паркет, коли раптом почули кроки у сусідньому приміщенні. Жінки почали колядувати, тоді кроки стихали, а коли припиняли – відновлювались знову.
Дехто називає замок цвинтарем мучеників, адже впевнений, що місце, де померлі не були поховані за християнським звичаєм має негативну енергетику.
Привид королеви
Ще одна легенда про примару пов’язана з дружиною Яна Собеського. Подейкують, що привид Марії Казиміри розгулює підземеллям Золочівського замку.
1656 року у королівському палаці міста Варшави 27-річний Ян побачив 15-річну красуню. Між двома поглядами миттєво спалахнула іскра. Та за іронією долі Марисенька за 2 роки вийшла заміж за іншого. Згодом неодноразово Ян зустрічав її у Замості, де красуня мешкала зі своїм чоловіком. Через деякий час князь Замойський, чоловік Марії, помирає від тяжких хвороб, а невдовзі й мати Яна, яка була категорично проти шлюбу сина з іноземкою.
Таким чином всі перепони на шляху закоханих зникли. Їхнє кохання житиме 30 неймовірних років, постане у 300 ніжних листах та втілиться у тринадцять діточок, з яких на превеликий жаль, виживуть лише четверо. Король обожнюватиме свою дружину, проживши разом десятки років. Але за спинами Марисю відверто не любили за нешляхетне іноземне походження і за те, що намовляла Яна переїхати до Франції. Для усамітнення від злих язиків Марія обирала улюблену з резиденцій – Золочівський замок, тому й не може покинути його через багато століть після смерті.
Останні роки Золочівський замок постає для відвідувачів не лише як архітектурна пам’ятка, але і як платформа мистецьких зустрічей, археологічних експедицій, фестивалів і театралізованих заходів. У січні 2007 року відкрили давнє оборонне укріплення головних воріт Золочівського замку – равеліну, яке повністю зруйнували ще у 18 столітті. Кожного року на території фортеці проходить фестиваль. У рамках фестивалю відбуваються імпровізовані рицарські бої, взяти участь у яких приїжджають прихильники не лише з міста, регіону, а й зі всіх куточків України. Замок є основним туристичним центром Золочева, а також Львівщини, хоч і досі перебуває на стадії відбудови.