×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з ID: 62
Версія для друку
Вівторок, 12 листопада 2013 06:29

МАТЕРИНСЬКЕ ЩАСТЯ Рекомендовані

Автор
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

У мене радість до зірок росте,
Бо я тепер не просто Жінка,
Я - МАТИ !!!

У мене радість до зірок росте,
Бо я тепер не просто Жінка,
Я - МАТИ !!!
Перейшли в жіночу долю,
Дві зіроньки, дві донечки мої,
Дивлюсь, дивуюсь і радію,
Як помістилися у них,
І радість, віра, і надія,
Як схожі вони до моєї любові!
Кожного дня одягаюся
В сонячний день,
Щоб зігріти їх у зростанні,
Позичаю у пташок срібний голос,
Щоб заспівати їм найкращу пісню,
У неба позичаю волошковий цвіт,
Щоб вкрити очі чистими надіями,
Я до них місяцем в віконечко стукаю,
Вони мені сонцем торкаються рук...
У тихім надвечір’ї
Схиляюся над дитячими голівками,
Викупаними росою і м’ятою,
Щоб освятити цілунком своє щастя.

А донечки мої ростуть,
Піднімаються до сонця,як колоски,
Я вчу їх мови прадідів своїх,
Я вчу їх розмовляти
З травами і квітами,
І серцем розуміти їхню мову.
Я вчу любити свою землю,
Укладаючи спати на соломі
Сонячних променів,
Під музику бджіл і коників-цвіркунів.
Навчу дітей не пам’ятати зла,
Шукати зорі у нічному саду,
Та, наче яблука, збирати їх у кошик.

Рости, Зорянко! Виростай, Олесю!
Щоб стали ви тією сопілкою
Для людського серця,
Тим голосом бажаної всім пісні,
Які б втамували тугу і біль
В далекому краю.
У сонні хатини бризнуло світло,
І теплим сяйвом освітило
Дитячі, світлі голівки.
Ще закутане солодким сном,
Дитя усміхається до мене ніжністю,
Ще не в силі відкрити голубінь своїх оченят,
А рученята вже з любов’ю обнімають шию
І звучить бажане і вічне: «МАМО...!»

О, Небо моє! Світку мій солодкий,
До тебе лине материнський крик,
Побий страшним дощем тих,
Хто повертає злі і чорні хмари
На землю нашу...
Бо горітимуть очі гарячим вогнем,
І марно шукатимуть вони рятунку,
Щоб не обпалити свої ж крила.
Ти нагадай їм колиску і пісню,
Як багословила їх мати
Перший крок з словами: "З миром!"
Для чого ростила й оберігала
Від бід усіх....?!
Ти нагадай, як хотілося їм тиші,
Тепла і миру, коли були малими.
Як з першими сльозами,
Болями і невдачами,
Вони падали в обійми матері,
І ховали розбите обличчя,
В надійних теплих долонях.
Вчила мати:
 «КОЛИ ЩОСЬ РОБИШ НА ЗЕМЛІ -
ПРИСЛУХАЙСЯ ДО СЕРЦЯ СВОГО...»

Тиша...Надіями ростуть берези,
І зелені води слухають мою сповідь,
Яку може зрозуміти тільки любляче
МАТЕРИНСЬКЕ СЕРЦЕ.

Руслана Кореновська-Марич.

Незалежний сайт українців світу “Стожари».
Пяченце. Італія. 2013р.

Останнє редагування Середа, 13 листопада 2013 08:32