×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з ID: 62
Субота, 16 листопада 2013 18:55

НА ПЕРЕХРЕСТІ ДОРІГ.

Автор
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

 

Ноги нас несуть по життю. Проблеми з ногами свідчать про внутрішеій страх рухатися вперед, чи не бажання йти по визначеному  шляху обставин. Кажуть недарма, що варікоз вен на ногах-це ненависний дім, чи робота. І нещасні випадки в нашому житті також не випадкові, ми їх створюємо самі під тиском страху.
  І справді у Галі боліли ноги, дім їй був ненависний, бо росла в сім’ї алкоголіків і вічно заплаканих молодших братів і сестер. Спокою в хаті ніколи не було. Запах самогону через кілька років навічно в'ївся у стіни і одяг, двері завжди були відкриті для сусідів і друзів по нещастю. В п’ятнадцять років Галя пішла з дому, пішла світ за очі лиш би не бачити, як б’ються між собою батьки. Тихо завидувала своїм однокласникам, які росли в любові і злагоді. В сімнадцять біль в ногах була нестерпна і вона звернулася до лікаря.
   Лікар зразу догадався, яка хмара висить над дівчиною. Розповідаючи про своє життя, сльози самі котилися з очей, ніби шукали захисту і порятунку.

- Коли я була малою, батьки привязували мене до стола за ногу і йшли на роботу. Я могла дотягнутися лише до їжі на стільчику, бо кілька разів я втікала з хати, мене знаходили, били і повертали назад. Тепер мене болять ноги в суглобах і я не можу бігати, займатися спортом.

Довго розмовляла Галинка із лікарем, ніби сповідаючись витягувала з потаємних куточків душі все, що наболіло за стільки років. Він уважно слухав дівчину і не міг повірити, що ця чорноброва красуня перейшла через таке пекло. Йому так захотілося бути ангелом для неї, допомагати і оберігати її від усіх і усього. Дівчина була дуже схожа на його колишню дружину, яка померла від недуги в 30 років... а йому вже скоро 37 ....
 Віталій так  тепло  і спокійно пригорнув її до себе, якби знав її все життя. Чула, як билось його серце, відчувала тепло, якого давно не знала і як, пташка, довірливо дивилася в очі мудрому лікарю.

- Все буде добре, не переживай, я вилікую твої ноги. І якщо ти мені дозволиш, повіриш мені, то я все зроблю для того, щоб ти була щаслива. Виходь за мене заміж, не пожалієш...
 ЇЇ бажанням відкрився Всесвіт. Після темного тунелю, нарешті, вона побачила світло. Це був перший її коханець і законний чоловік, старший від неї на двадцять років. Але тільки він міг допомогти їй стати Жінкою, навчити любити і поважати, охороняти і падтримувати. Галя, наче мала дитина, тішилася подарунками, які їй ніколи ніхто не дарував. Віталій був їй і батьком, і вчителем, і лікарем, і чоловіком.
 Аура любові і турботи огортали її щоночі, а в день вона бігла на лекціі в медінститут, куди допоміг їй вступити чоловік. З часом народився синочок Артур, це була її перша радість і надія. А у нього - остання, щоб втримати її біля себе. Все ніби було добре в їхній сім’ї.
 Але через три роки розум Галини дозрів до думки, що велика різниця у віці, не те світло, якого вона була варта, на її думку. Запальне студентське життя, спілкування з однокурсниками, молодіжні вечори і дискотеки, св’яткування дні народження і свята поза сімє’ю зробили свою чорну справу. Посеред серця утворилася велика яма, порожнеча почуттів, яка ковтала у себе все-звуки, слова, музика, вчинки і події. Хотіла заховатися від самої себе, хотіла бути незалежною і незаміжньою. Коли пішла у список соціальних мереж, забула своє призначення жінки, матері, дружини.

На п’ятому курсі вигнали Галину з медінституту ,такого сорому Віталій пережити не міг, він втомився брехати всім і прикривати Галину - вони розлучилися. Та його палочкою-виручалочкою стало офіційне запрошення на роботу в лікарню у В’єтнам. Більше він не міг і не хотів жити у цьому місті. Відомий багатьом людям лікар  завбрав сина і поїхав у далекий край. Це була єдина йому радість, яка компенсувала самотність і розчарування.

На той час батьки Галини померли і загинув трагічно 20-річний брат –наркоман. Галина залишилася одна, вона намагалася посваритися сама з собою, та серце мовчало, не хотіло ділитись болем. З кожним днем вона ставала недосяжною і заплаканою. Єдина думка колола її безсонні ночі - це син. Чи добре йому, чи затишно там, чи нічого не болить... Материнські почуття брали верх над жіночими. Так часто трапляється, коли шляхи двох різних людей розходяться, бо люди ці з різних планет і цінностей. Часто повертаємо наліво, коли доля нас кличе направо. 

На перехресті доріг ми вгадуємо нашу долю і все йде шкереберть, а могло бути інакше... На жаль, від таких випадків не можна застрахуватися, як і від кохання без взаємності.

Галя розлюбила чорну каву, хоча її любить весь світ. Вона навчилася пити цю каву з Віталієм, але відколи зрозуміла, що не любить чоловіка - перестала вживати цей напій. Вона народилася запізно для нього, чи зарано він для неї. Як часто дві самотності прилаштовуються в житті один до одного, думаючи, що вони дві половинки. Та вони не призначені жити разом.... то для чого мучити один одного. Чому не відпустити і дати можливість твоїй половинці знайти другу?.. Жарт долі-ніби дає випробувати власні сили, терпіння і почуття.

Та Галині почав снитися часто один і той самий сон. Він без дозволу вривався в її сни, наче господар, володар її свідомості і бажань.

Молодий, вродливий, з чорними очима і білосніжною усмішкою він кликів її до себе, торкаючись теплої руки. Вона у сні відчувала його погляд, руки, цілунки... вона йшла до нього. Запах кави розносився по сонних горизонтах, від якої Галина прокидалася від гарячого жару.

Вона не заспокоїться поки не віднайде його-свою любов.

                             Тиша надворі,а серце до серця
                             Стрімко шукає дорогу собі,
                             Очі,як зорі-небесні озерця,
                            Світяться вперше тобі і мені.
                           
Як ще багато треба сказати,
                            Слова набухають,як бруньки в саду,
                            Та краще,мій милий,тепер помовчати,
                           Я мову твою зрозумію німу.
                          Вже місячна ніч розвісила зорі,
                          А серце до серця тулиться знов,
                          Ми стали уперше між небом й землею,
                         А поміж нами розквітла любов.

І одного дня їхні світи перетнулись у химерному калейдоскопі інтернету. Спілкувалися на англійській мові, красень був родом з Чілі, але багато років живе у Італії. Як тільки він сказав, що вона пахне йому кавою - пригадала сон.... це був знак долі. Родом з Росії, Галина їхала на перше побачення з ним до Москви. Перший дотик рук, перший погляд і перший поцілунок розпочали народження нового справжнього кохання. Удвох присвічках романтична вечеря тривала до ранку. Ранки бувають різні: комусь вони радісні з сонечком, а комусь дощові з туманом. Це,як кава, з цукром, чи з вершками. Сьогодні Галина знову полюбила каву і пили вони її удвох з одного горнятка у формі серця. Їхній ранок світився двома половинками зеленого яблука на святковому столі і дві пари губ малювали велике єдине серце...

- Переїжджай до мене, аморе, в Італію, - сказав щасливий Марко, а Галині здалося, що доля поцілувала її вперше і вальс Мендельсона повіз її на крилах в теплу сонячну Італію. Через вікно вона побічила в полі лелеку і автоматично здригнулася, поклавши долоню на живіт... що це? За мить жінка зрозуміла чому засигналила доля. В передчутті чогось знайомого і вже  пережитого, Галина згадала сина у В’єтнамі.

- Ой, треба ж сьогодні подзвонити. - стало боляче в голові, наче в кіно промиготіли очі сина, руки, що обнімали її за шию, уривки розмов, обіцянки... як пережити цю розлуку з сином?

Трубку підняв колишній чоловік. - Не дам тобі поговорити з сином, він ще спить. Хочеш бачити його – приїжджай, гроші на білети я тобі дам. - Це був, як наказ, недовго думаючи Галина зібралася в дорогу, у В’єтнам, але тільки, щоб побути з сином.

Мені здається, що доля може часто водити людей згубними пустелями невдячності, обпалювати спекотним сонцем нечутливості, дощами злості і вітрами байдужості, щоб всетаки подарувати, нарешті, прекрасні моменти зустрічі, як нагороду.

- Мамо, матусю, як добре, що ти приїхала! - радісно вибіг назустріч шестирічний малюк, кинувшись в обійми - Ти будеш вже зі мною, правда?

- Тобі тут погано? - стрепенулась Галина, - тебе хтось ображає тут?
- Та нііі, в мене повна кімната іграшок... але я хочу мами....
- Я завжди біля тебе моє дитятко, ось бачиш пташка на дереві-це я, вітерець скубоче твій чубчик - і це я, сонечко тебе цілує - це також я, дякую Богу за те, що тиє в мене.... ще трошки.... прийде час і я заберу тебе в Італію... там таке гарне море А хочеш, я подарую тобі братчика?!

–Так, так! - зрадів малий, - я буду гратися тільки з ним!
 Так собі Галина замовила в Бога другого сина. Він народився через рік у Італії. Італієць з Чілі не спішив одружуватися. - Це не обов’язково, - сказав він. - Хочеш жити зі мною - живи, виховуй сина, в тебе все є необхідне. Прикро стало жінці, але вона тепер знала, що означає кохати. Він поряд і вона щаслива. Вона чує його сміх і радість огортає душу. Ось і вся арифметика.


 Кохання спонукає нас до різних вчинків, як до хороших, так і до поганих. Таким шляхом розкривається людська суть.

Пролетіли швидко 2 роки. Галина легалізувалася в Італії, вивчила мову, та відчувала себе замкненою в чотирьох стінах. Бракувало повітря, різностороннього життя, цікавої роботи. Не одним же коханням і материнством живе сьогодні людина. Та Марко, почувши її прагнення і думки, зразу був проти, йому потрібна тільки домашня жінка, без потреб і вимог. Телефонні розмови з сином, щоденні турботи з другим, маленькі підробітки в інтернеті, зустрічі і проводи чоловіка ( бо він працював в Іспанії по два тижні на вантажних машинах дальніх рейсів) закрутилися в сімейному калейдоскопі.

Все змінилося з приїздом свекрухи, яка вже була в курсі її минулого життя і зовсім не схвалювала тих поїздок у В’єтнам. Галина думала, що буде якась допомога і користь із свекрухи, та її хватало кількахвилинних сюсюкань біля внука. Та щоб побути біля нього кілька годин - це дарма. Вона, як і син, не вилазили з комп’ютера і двоє зовсім не дивилися за малим. Почалися перемовки і сварки. Кожен вистоював своє право на свободу і незалежність. Неповага до Галини почалася з контролю за кожним її рухом і виходом з дому. Свекруха постійно вказувала що їй робити і куди йти. Громом серед ясного неба стало повідомлення про те,що треба охрестити Артурчика в Чілі. Галині дали зрозуміти, що вона має їх слухатися, інакше позбудеться і того сина. Жінки нагадували дві курки, які скубалися за яйце - кожна вважала себе головною у вихованні дитини. Галина не могла цього дозволити свекрусі і пашла в атаку. За тиждень оформила сина в приватний дитячий садок і почала шукати роботу.

Коханий дуже змінився, він бісився, що Галя робить те, що хоче. Почав давати їй менше грошей на прожиття, все більшое бутилок з-під вина валялися біля комп’ютера і ліжка. Спали вже давно окремо і майже не розмовляли. Любові не стало місця в його житті. Почав зраджувати з іншими «інтердєвочками», в хаті нікого не помічав, ні з ким не розмовляв і харчувався в ресторані.

Намагання Галини виправити становище і вияснити ситуацію коротко сказав: - На твоє місце є вже черга,я спеціально вибираю собі жінок з третього світу, щоб тратити на них  якнайменше грошей й не мати ніяких обовязків,жінка в моїй хаті має тільки мити, прибирати і обслуговувати чоловіка. Ти хочеш свободи? Вперед...але знай я тобі не допомагатиму в цьому, а як підеш на роботу, то й взагалі нічого не одержиш від мене. А я собі завтра африканку приведу, нема проблем. Тебе я більше не кохаю... 

 Галина чуть не впала від такого монологу.... і це після такого кохання, як вона думала, що зустріла на все життя. Хоча внутрішньо вона була вже готова почути ці страшні слова. Бо як ще пояснити поведінку цього інтернаціоналіста, який цілими днями хадив по хаті неголений, немитий і запухший від алкоголю. Кого ж вона полюбила?
 Чи є взагалі любов на землі? Де ж її помилка і вчому її вина?.. такі думки чорним туманом огорнули ї душу. Цей важкий вантаж тягнув Галину додолу, пішла до психолога за розясненням. Як це неприємно і принизливо витягувати все, що наболіло в душі. Вона зрозуміла, що стала випадковою жінкою в його житті. Аналізуючи своє життя і взаємовідносини з ним, шукала і знаходила відповіді допоки зрозуміла, які вони різні люди. - Але щось таки було в мені, що підштовхувало його до мене. - подумки розмовляла Галя з колишнім вже коханням. - Ти казав, що я пахну кавою. Я думала, що цей сон і ці слова були мені сигналом долі. Тепер я розумію, чому я знелюбила цю каву. 

Зрозуміла жінка, що прийшов час подбати про своє з сином майбутнє. Сьогодні бути незалежною більш важливо, ніж бути коханою. Проте Галина не шкодувала зовсім, що так сталося. Вона зрозуміла, що це кохання зробило її сильнішою.

 Вона почала відвідувати школу, щоб одержати італійське свідоцтво і піти вчитися на медсестру. І машина буде в неї і права на водіння. І знайде вона роботу і квартиру, щоб стати незалежною  і не чекати принизливих подачок від того.... минулого принца без білого коня і без виховання.

- Я впевнена, що скоро сама тебе покину і заберу сина з собою, Ні сверкусі, ні тобі я його не віддам. Більше того - я привезу ще й другого сина, сюди, в Італію. І двох дітей я підніму сама. - продовжувала думати вголос Галина. - Можливо й добре, що ти мені показав хто ти є насправді. Бо я б повірила у казку, що все в цьому житті дається легко, але це зовсім не так. За все треба боротися . Тепер я виживу - чи з тобою, чи без тебе... Ти залишишся мені осіннім листопадом, тимчасовим. Тільки син буде нагадувати мені про моє кохання, бо він не був у твоїх планах і бажаннях. А моя дорога веде у весну, де цвітуть сади. Там на мене чекають два крила... мої синочки.

                                       Руслана Кореновська-Марич.Італія.2013р.



 

Останнє редагування Понеділок, 18 листопада 2013 09:08