На світанку незалежності Латвії, активні представники української діаспори одними з перших виступили ініціаторами створення національних товариств. Так за ініціативи активних українських діячів Латвії було створено Спілку українців Латвії, Латвійське об'єднання українок Латвії, українські культурно-просвітницькі товариства "Дніпро" (Рига), "Кобзар" (Вентспілс), "Водограй" (Резекне), "Мрія" (Даугавпілс), ансамбль "Веселка" (Вангажі). 1991 року в Ризі відкрили українську середню школу, як державний заклад. Стоворено Конгрес українців Латвії, Український центр молоді і дітей Латвії, Український культурний центр "Джерело".
Організоване українське життя на латвійських теренах бере початок від заснованого 16 січня 1911 року товариства «Громада». Ця організація мала свій хор, драматичний гурток та касу взаємодопомоги, проводила різноманітні культурно-мистецькі заходи. Зокрема, у 1914 році «Громада» широко відзначила 100-річний ювілей Тараса Шевченка.
Дослідник історії українства Латвії, доктор історичних наук Ерік Єкабсонс вважає, що українці були й залишаються важливою складовою латвійського суспільства.
«Я, як і більшість представників мого народу, вважаю, що українці є однією з найбільш величних націй Європи, безперечно, одним із найгероїчніших народів в історії, починаючи від середньовіччя до наших днів. І ми повинні дивитися на українців як на приклад того, як вони добре тут зберігають свою національну ідентичність. А також, як вони вміють цінувати місце, де проживають – Латвію», – зазначив латвійський історик
Яким буде українство Латвії в наступному, – вирішувати саме молодому поколінню латвійських українців. На думку Ольги Берги, для того, що українська мова й надалі лунала, зокрема, в Латвії, найперше, слід зацікавити говорити нею молоде покоління українців.
«Ви ж знаєте молодь, якщо не буде цікаво, їх сюди не затягнете нічим. Ми говоримо про Україну, про її історію, співаємо українських пісень, вчимо мову. Вони хочуть, вони наполягають на тому, щоб вчити українську мову», – наголосила керівник Українського центру молоді та дітей Латвії Ольга Берга
Згідно з переписом населення 1989 року, в Латвії мешкали понад 92 тисячі українців, 60 тисяч із яких народилися в Україні. За даними Регістру жителів Латвії, 1995 року було зареєстровано 69 334 українців (або 2,73% від усього населення республіки). У самій Ризі проживали 33 985 українців (або 4,2% всіх постійних жителів столиці). Переважна більшість (71,4%) місцевих українців мешкають у семи найбільших містах Латвії з числом жителів понад 30 тисяч. Як і в інших державах колишнього СРСР, відродження українців у Латвії розпочалося 1988 року зі створення культурних товариств. З 1991-го в Ризі діє єдина у всій східній українській діаспорі державна українська середня школа (директор - Лідія Кравченко), яка стала осередком не тільки української освіти, але й культури.
Українська громада Латвії за інтелектуальним потенціалом та за рівнем освіти посідає друге місце серед об'єднань емігрантів (після євреїв).
Останніми роками у зв'язку зі змінами структури народного господарства чимало українців змушені перекваліфіковуватись - і, як правило, їм це вдається. Проте нині майже 3,5% від числа працездатного українського населення є безробітними.
Однією з найболючіших проблем українців у Латвії була (і залишається) проблема громадянства. Після того, як 22 липня 1990 року сейм прийняв закон про громадянство Латвійської Республіки, у якому передбачено, що громадянами можуть стати лише особи, які мають статус постійних мешканців і після 4 травня 1990 року не менше п'яти років постійно проживали на території Латвії та здали доволі жорсткі іспити зі знання латиської мови, основних положень сатверсме (конституції), конституційного закону про права та обов'язки людини і громадянина, державного гімну та історії цієї країни, українська спільнота опинилася в надзвичайно скрутному становищі. За інформацією Департаменту громадянства та імміграції ЛР, станом на 10 грудня 1996 року лише 4 531 українець (що становить 6% від загальної кількості) набули громадянство цієї країни. Переважна ж більшість українців змогла подати клопотання про його набуття лише після 2002 року в ході процесу натуралізації, який розпочався 1 лютого 1995 року. Зараз цей показник зріс і становить трохи більше 10%.
Певним чином труднощі української спільноти спричиняє і те, що вона, як і українці Естонії, не належить до так званих історичних національних меншин.
Законодавчу основу для розвитку національних груп та діяльності національних товариств культури закладено у 1989-1992 роках. Найважливішими законодавчими актами стали прийнятий 19 березня 1991 року парламентом Латвійської Республіки закон про вільний розвиток національних і етнічних груп та їхні права на національно-культурну автономію, а також ухвалений 10 грудня 1991 року конституційний закон про права та обов'язки людини і громадянина. З діяльністю меншин тісно пов'язані законодавчі акти про функціонування державної мови, без досконалого знання якої навіть не варто думати про навчання у вузах чи службову кар'єру.
Незважаючи на те, що під поняттям "національні меншини" законодавець розуміє постійних жителів Латвії, це практично не впливає на вирішення проблем цих меншин, зокрема української. Щоправда, як слушно зазначає Лео Дрібінс, автор книги "Українці в Латвії", "головні інтереси переважної більшості місцевих українців пов'язані з їхнім економічним становищем, із намаганням підвищити свій правовий статус і отримати допомогу від України як соціальне забезпечення тут на місці (особливо для повернення на батьківщину), так і при вирішенні питань колишніх військовослужбовців та учасників Другої світової війни. Не надто енергійно висуваються вимоги та пропозиції щодо забезпечення національного культурного життя, створення мережі українських національних шкіл".