Версія для друку

Нотатки з полів міжнародного конгресу PEN-клубу у Львові

П'ятниця, 29 вересня 2017 12:39 Автор  Богдан Залізняк Опубліковано в Культура Прочитано 970 разів
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
PEN-клуб Львів PEN-клуб Львів

 

Упродовж 17–23 вересня у Львові відбулось понад 30 засідань (дискусій, вечорів пам’яті, виставок, презентацій, прес-конференцій) у рамках „PEN International Congress. На українському ґрунті. Тобто в Україні вже тривалий час функціонує Міжнародна громадська організація „Український центр Міжнародного ПЕН-клубу” (скорочено — МГО „Український ПЕН-центр”).

Метою діяльності МГО „Український ПЕН-центр” є культурна, просвітня, освітня та наукова діяльність, захист принципів вільного обміну ідеями, сприяння захисту прав літератора на свободу слова і преси, усунення класової, расової та інших форм ненависті. Йдеться про підтримку належного рівня літературного життя в Україні, консолідацію літераторів, що живуть в Україні та поза нею, розповсюдження інформації, пропагування своїх ідей та цілей.

Члени ПЕН-клубу визнають, річ ясна, свободу преси, виступають проти цензури. А ще — протистоять таким порокам вільної преси, як брехливі публікації, свідома неправда та спотворення фактів із політичною чи особистою корисливою метою.

Про те, як працюють українські учасники ПЕН-клубу та їх колеги з багатьох країн світу, про що вони думають, у виступах учасників цього „PEN International Congress”.

На прес-конференції в рамках ПЕН-конгресу в приміщенні актової зали ЛНУ імені Івана Франка присутні (студенти, викладачі, представники громадськості) спілкувалися з кількома поважними постатями з різних країн. Ішлося, передусім, про те, щоб на засіданнях Конгресу у Львові „з’ясувати істину і пропаганду”. Ми повинні отримувати неспотворену інформацію, переконували один одного співбесідники з обидвох боків (зали і президії), оскільки спотворена інформація — це війна. Тож приїхали для того, щоб обговорити ці питання, показати, що відбувається в інших частинах світу — Америці, Китаї, Росії, висловити свою стурбованість тим, як російська пропаганда впливає на те, що відбувається в Україні, а також дізнатися, якою конкретно є реакція українських органів влади на російські пропагандистські дії. Зійшлися на тому, що констатували: пропаганда в Росії щодо України — це багатовимірна „пропаганда”, аби ніхто не знав, що насправді діється в Україні, тобто — чи істина десь існує в цьому плані.

Закінчили розмову твердженням, що журналістика — це благо для суспільства, а ще — присутні почули цікаву тезу: правда завжди перемагає — як відповідь на запитання-тривогу: чому правда завжди програє пропаганді?

Серед заходів, які дуже потрібні Україні, був і такий:

„Відстоювання книги: презентація новоствореного Українського Інститут книги”. З доповіддю виступила Анастасія Левкова, заступник директорки Українського Інституту книги, який очолює Тетяна Терен:

„Нам бракувало шапочної структури. Структури, яка може створити умови. Це — та організація, яка має бути містком між владою і гравцями книжкового ринку. Немає в нас, на жаль, цілеспрямованої політики у книжковій галузі. Дещо з історії питання. У вересні 2015-го на розгляд ВР було подано законопроект, у січні 2016-го 232 народні депутати закон прийняли (№ 954-VIII), а в лютому — підписав Президент.

Завдання УІК — підтримання книговидання, популяризація читання… З вересня 2016-го Ростислав Семків був обраний в. о. УІК. У травні 2017-го проведено конкурс. І 13 липня ц. року на посаду директора УІК обрано Тетяну Терен…

Я прийшла на вибори як глядач. Була свого часу проблема з виробництвом паперу (начебто). Головне для директора — визначити пріоритетність. Інститут мав би зайнятися промоціями…

Напрями діяльності — державна програма: „Українська книга”. Є ще й „Цифрова бібліотека”. Будемо формувати цю програму. „Цифрова бібліотека” — окрема програма. Такої ще не було. Видається важливим нашу спадщину перевести в цифровий формат. У рамках освітніх подій нас особливо цікавлять регіони — скажімо, в Бучачі відпрацьовують свої заходи. А є малі міста, де немає книгарень. Що стосується видавничих проектів, — вони ще дуже туманно в нас прописані…

Обмеження і виклики. Дуже низькі зарплати працівників (від 1744 до 4464 гривень). Не облаштовано приміщення. У законах немає кодів, за якими можна в держбюджет закласти кошти на заснування резиденцій, грантів, стипендій, проведення конгресів, конкурсів, промокампаній. Немає грошей на поїздки. Держава Україна може брати участь лише у Франкфуртському книжковому ярмарку…

Львів гарно опрацьовує закинуті локації. У Львові видно політичну волю кваліфікованих людей. Хочемо налагодити проведення ярмарків у малих містах, де немає жодної книгарні…

Інститут книги — це ті люди, які мусять тягнути за різні ниточки. Зараз я зайнята організацією, так би мовити, приміщень, пошуком людей. Тетяна Терен також шукає людей, які б очолили різноманітні ділянки…

Прагнемо спілкуватися з місцевою владою в різних міс

Метою діяльності МГО „Український ПЕН-центр” є культурна, просвітня, освітня та наукова діяльність, захист принципів вільного обміну ідеями, сприяння захисту прав літератора на свободу слова і преси, усунення класової, расової та інших форм ненависті. Йдеться про підтримку належного рівня літературного життя в Україні, консолідацію літераторів, що живуть в Україні та поза нею, розповсюдження інформації, пропагування своїх ідей та цілей.

Члени ПЕН-клубу визнають, річ ясна, свободу преси, виступають проти цензури. А ще — протистоять таким порокам вільної преси, як брехливі публікації, свідома неправда та спотворення фактів із політичною чи особистою корисливою метою.

Про те, як працюють українські учасники ПЕН-клубу та їх колеги з багатьох країн світу, про що вони думають, у виступах учасників цього „PEN International Congress”.

тах, щоб та посприяла виділенню приміщень для книгарень. Це можливо і в малих містах…

Стежте за нашими „постами”. Ми будемо намагатись виправити ситуацію”.

Про те, над чим працюють відомі українські журналісти, які проблеми їх хвилюють, розповів

Андрій Куликов, представник „Громадського радіо”, м. Київ, у своєму виступі „Публічна розмова. Журналістська етика vs пропаганда”:

„Професійна журналістика ніби вмерла? Ні. Живуть ще професії. Універсальність життя має більше значення… Правду можна передавати різними способами. Є картинка, враження, відчуття…

Потрібно дотримуватися журналістської етики… Якщо повідомляти про загибель військовослужбовців, треба перед тим поставити до відома родичів. Кожен наш крок має відношення до інших людей…

Ось Сомалі. Жінку вбили. А дитина маленька біля неї залишилася жива. До них повзли солдати з різних боків (протилежних). По солдатах стріляли з обидвох боків. До дитини, аби її визволити, з поля бою поповз солдат із брендом „Преса”. І визволив дитину — ніхто по ньому вже не стріляв…

19 із 20 осіб переважно були прихильниками Революції гідності. Була рубрика — „Голоси Майдану”. Вирішили зробити іншу рубрику — „Голоси Антимайдану”. І що ви думаєте? Останню рубрику послухало втричі більше людей, ніж успішні випуски „Голосів Майдану”. Отже, людям цікаво, що думають інші люди? Як вони думають і живуть?..

Майданівці більше робили спроб говорити з антимайданівцями… Восени 2015-го був я на окупованій території 20 годин. На ДНР-івському посту до мене підійшов хлопець із Кременчука. Він сказав: „Росіяни там правду кажуть”. У цієї людини є своє уявлення про правду. Перевірити, допомогти перевірити це уявлення можемо ми, журналісти.

Ознакою здоров’я української журналістики є те, що серед нас спалахують дискусії: „Що значить бути патріотом під час війни?”. Є така думка, що бути патріотом — це спростовувати те, що є негативне, або навіть замовчувати. Насправді: бути патріотом під час війни — це неухильно дотримуватися правдивих стандартів. Даєш людям змогу орієнтуватися у вирі подій. Адже обізнаний громадянин — активний. Людина, що працює за стандартами, працює на користь народу. І в цьому є патріотизм.

Недовіра в суспільстві — дуже велика, десь: один до одного. Саме люди з окупованих територій зіграли дуже велику роль у тому, що Україна отримала передишку. Тут значну роль відіграла або невправність, або розгубленість київського керівництва.

Натовп у Харкові йде на штурм ОДА. Почули мою українську: „Ти — петлюровец!” Через два роки на тому ж місці підійшли до мене двоє — жінка і чоловік: „Ми хочемо вибачитись, бо ми вам стусана тоді хотіли дати! Тільки передайте в Києві, щоб Кернеса не чіпали!” Як бачите, люди можуть переглянути все, але мати ще щось своє. А ми пишемо: патріот, не патріот… Моє ставлення до кримських татар і поляків було сформовано історією…

Ми часом дуже багато міфів творимо. „Україна була серед засновників ООН”, — кажемо. Але ж української держави тоді не було. Просто Росія підтягнула Україну і Білорусь, щоб вони стали співзасновниками ООН. Я вважаю, що етнічна українська нація включає в себе групи, які розмовляють і іншими мовами… До речі, нам давно пора привласнити російську мову. Бо це мова 5 чи 6 мільйонів людей, які живуть в Україні. „Привласнення” — вона є наша, наш варіант російської мови. Нам потрібна кодифікація української й російської мови…

У Бі-Бі-Сі є два правила для висвітлення терористів. Перше: називати людину так, якою вона є. І друге: намагатися якомога точніше передати суть того, що ці люди роблять… Одна з хиб, що нам дісталася від Радянського Союзу, — компанійщина… Визнання права ще не означає здійснення права. Я не бачу нічого страшного в російській мові як другій державній. П’ять або шість років я працював як пропагандист. Три головні правила радянської журналістики:

1. Якщо події немає, — треба її створити.

2. Тебе не пропускають через двері — лізь у вікно.

3. Брехня на користь радянської влади — це свята правда.

І я зрозумів, що брехня вдарить і по тобі, і по тих, про кого ти писав. Я для переконливості написав, що вона заробляє стільки, що готова накопичити на машину. Мене викликають і кажуть: „Про тебе написано в одній із українських закордонних газет: „А чи цей Куликов підрахував, скільки має Кравченко заробити на цю машину?” Брехня не спрацювала — хіба на день, на тиждень, або — й на 20-30 років…

Кожна людина має зробити щось. У нас є: одне в одного навчитися; не цуратися; не вигадувати ні ангелів, ні демонів”.

І на завершення:

Пол Остер зі США в рамках „Публічної дискусії: обстоювання правди в часи пропаганди”:

„Хочу поговорити про США. Про Америку, з якої я родом… Тема наша: пропаганда та істина… Обама був непоганий Президент, був один з найкращих. Його гідне ставлення до своєї слави мені імпонувало. Суспільством промайнула думка, що Обама — нелегітимний президент. Здавалося, що люди сприймають те, що їм навіюють, за правду. Я зробив висновок: люди навіть вірять у те, що їм навіюють.

… По всіх США є велика кількість шкіл, які не вивчають теорію Дарвіна — це заборонено. Мені це видається шокуючим. Ми працюємо з наукою. Але є певні сфери, де більше, ніж одна істина. Одна з площин — це релігія. У США в Конституції є положення про те, що кожен має право на свободу віросповідання. Але бувають випадки, коли хтось (чи — група осіб) вважає, що він (вони) обстоюють правду, а інші — не мають слушності. Битва релігій триває. Повсюди є релігійні конфлікти. А в математиці є одна істина: 2 + 2 = 4. І ніколи „5” — не вийде, як би ви не хотіли, щоб так було. Я кажу про всіх членів ПЕН. Ми говоримо про фейкові новини. Вони — всюди, вони розпалюють ворожнечу, ненависть. Навіть — часом закликають до вбивства людей. А ми — члени ПЕН — віримо у свободу. А що ж нам ще робити? Як припинити цю кампанію? Якщо цього не зробити, будуть жахливі наслідки. Думаю, що треба подумати над істиною разом. Ті, хто говорить про справедливість, потребують знаходити аргументи…

Я тут, щоб разом із вами боротися…”

Дякуємо пану Полу Остеру з Америки, який разом із представниками багатьох країн світу готовий допомагати нам у боротьбі за справедливість, яка, врешті-решт, повинна запанувати у світовому порядку. Сподіваємось, що так і буде.

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики

ЗНЦ НАНУ і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ,

м. Львів

 

 

Останнє редагування П'ятниця, 29 вересня 2017 13:23