Постановою ЦВК СССР «положення про злочини державні» було доповнено статтями «про зраду Батьківщині» — дії, вчинені громадянами/військовослужбовцями СРСР на шкоду воєнній могутності СРСР, його державній незалежності чи недоторканості його території. Покарання за ці дії передбачало розстріл/ув’язнення/конфіскацію майна та колективну відповідальність членів родини підсудного.
Члени сім’ї «зрадника», навіть якщо вони не знали про злочин, що стався або має статися; якщо вони не донесли про злочин, що готується або стався, засуджувалися до позбавлення виборчих прав й заслання у віддалені райони Сибіру на 5 років або позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна.
З’явилося поняття «Член Сім’ї Зрадника Батьківщини», це передбачало обмеження та утиски згідно із законом і поверх нього. Можливо, задум був таким, що «зрадник», йдучи на «державний злочин», подумає не тільки про свою відповідальність, а й про відповідальність своїх близьких. Але якщо людина наважувалась виступити проти радянського уряду, вона все одно діяла, не зважаючи на рідних. Тобто запобігання злочину тут не досягалося.
Враховуючи фактор фальсифікації справ та політичних переслідувань, стає ясно, що прийняті постанови переслідували каральні мотиви та додаткові репресії до інакодумців, що призвело до тюремного ув’язнення тисяч невинних людей. Також було порушено один з основних принципів кримінального права, що до кримінальної відповідальності і покарання підлягають лише особи, які винні у вчиненні злочину.
Наприклад, у Казахстані існував Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини. Було там ув’язнено і 743 українки, серед них балерина Тетяна Афоніна, оперна співачка Харківського театру опери та балету Маріанна Лер, агроном Марія Даниленко та багато інших.
В цьому таборі свого часу перебувала і Мессерер-Плісецька, Рахіль Михайлівна — актриса кіно, мати Майї Плісецької (перебувала в таборі з немовлям).