Замок є окрасою відомого туристичного маршруту “Золота підкова Львівщини”. Вважають, що Олеський замок є найстарішим в західноукраїнських землях, а його початки сягають XIII ст., коли було зруйновано татаро-монгольською навалою у 1241 p. Пліснеськ. Щоправда, письмових даних про зруйнування Пліснеська не знайдено поки та й у ньому ще частково продовжувало жевріти життя до кінця XIII ст., про що свідчать археологічні дослідження.
Початки замку. Боротьба між Литвою та Польщею за Олеський замок
Існує припущення, що будівничим замку був один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича. В окремих історичних працях XIX ст. першу згадку про Олесько датують 1327 р. Однак ця дата не підтверджується письмовими пам’ятками. Ян Длуґош, польський історик та дипломат, згадує місто щойно під 1366 р.
Розташоване на межі Волинської та Галицької земель Олесько переходить з середини XIV ст. з рук в руки. Від 1340 р. Олеський замок разом із містом перебував під владою литовського князя Любарта, а в 1366 р. польський король Казимир ІІІ відвоював Олесько, яке потрапило у володіння Олександра Коріатовича, магната залежного від Польської корони. У 1370 p. —місто знову під владою литовського князя Любарта і було приєднане до Волині, а в 1377 р. угорський та польський король Людовик І долучають Олесько, а з ним і замок до своїх володінь. У 1382 р. населений пункт знову опинився під владою Любарта. Постійні зміни влади в 1385 р. нарешті припинив договір про об’єднання Королівства Польського й Великого князівства Литовського в одну державу договір — так звана Кревська унія.
Під владою Польського королівства. Розквіт замку
Заволодіння поляками Олеським замком
Конкретну і першу достовірну згадку про замок в Олеську зустрічаємо під 1390 р. (булла папи Боніфація IX, який дарував замок в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові). До 1431 p., знову не маємо ніякої згадки про Олесько допоки у листі до великого магістра хрестоносців король Ягайло не повідомляє про повстання Свидригайла, який зайняв замки у Збаражі, Крем’янці та Олеську, де в той час старостою був Івашко Преслужич Рогатинський. Королівські війська облягали 6 тижнів Олеський замок, але фортеця вистояла. Лише в кінці 1432 р. замок був здобутий, а оборонцям його було милостиво повернуто раніше конфісковані (за “бунт”) села.
У власності Гербуртів та Каменецьких
У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав Олеський замок з містом і цілою округою Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель перед татарами. Після його смерті замок і місто одержав син Петро, який передав його у спадщину своїм двом дочкам. Так як вони мали своїми чоловіками шляхтичів з родин Каменецьких і Гербуртів, то й замок переходить до цих родин.
Друга пол. XV – поч. XVI ст. важкі й трагічні часи для Олеська. На місто та околиці неодноразово нападають татарські загони, мешканці яких знаходять собі прихисток за мурами замку. 2 серпня 1519 р. у битві під Сокалем гине володар замку Фридерик Гербурт, разом із своїми дружинниками, а інший власник – Марцін Каменецький залишає поле бою. Це був останній набіг татарських загонів на околиці міста. Після цього життя Олеська стабілізувалось і розпочалось відродження ремісництва та торгівлі.
До Олеського замку належала тоді ціла округа — аж до границь з Волинню. У 1546 р. було проведено кордон між Великим князівством Литовським і Польською короною. З цього документа довідуємося, що до “пана замку Олеського” належали цілий сьогоднішній Бродівський район, частина Лопатинщини, Олесько і села по Ожидів включно.
У власності Даниловича
У 1605 р. замок з містом і частиною сіл перейшов до рук руського магната Івана Даниловича. В той час за даними “Історії міст і сіл УРСР”, на місці старого дерев’яного замку було збудовано новий. Невідомо, звідки взято ці дані, адже у 1958 р. відомий археолог О. Ратич знайшов фундаменти — сліди муру в сусідньому Пліснеську, де мав стояти Пліснеський замок. То чого ж би в Олеську мав бути дерев’яний?
У 1629 р. в Олеському замку народився майбутній король Ян III Собєський, а через 10 років — ще інший польський правитель – Михайло Корибут-Вишневецький. Цікаво також, що при дворі Івана Даниловича в Олеську у свій час перебував також батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмель.
Леґенди Олеського замку
Про майбутнього короля існує леґенда, що, коли у замку в Олеську народжувався Ян ІІІ Собєський, на твердиню напали татари, а в той момент, коли повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив такий сильний грім, що він розколовся, а жінка оглухла. Усі витлумачили ці події як ознаку того, що новонароджений хлопчик стане видатною людиною, що й справдилось. Ян ІІІ Собєський став одним із найвидатніших польських королів, який, до речі, ніколи не цурався свого руського походження.
Кажуть також, що в Івана Даниловича дочка Марціана була надзвичайної вроди, а в неї був безтямно закоханий молодий, проте небагатий шляхтич Адам Жолкевський. Батько ж був надзвичайно практичною людиною і хотів мати багатого та впливового зятя, тому не давав однозначної відповіді претенденту на руку дочки. Якось під час гри в карти Адам Жолкевський захотів отримати чітку відповідь. А почувши відмову від Даниловича, відразу ж в залі замку покінчив із собою. Жолкевського, як самовбивцю, не поховали на цвинтарі, а просто викинули в болото, яке оточувало замок.
Данилович не залишив по собі спадкоємців, оскільки молодший син помер ще дитиною, а старший – Станіслав загинув у полоні татарського мурзи Кантеміра, тому Олеський замок і величезні маєтки дістались як придане Марціані та Софії Теофілі, а відповідно перейшли в управління до їхніх чоловіків — Стефана Конєцпольського та Якова Собєського — батька майбутнього короля Речі Посполитої Яна III. Однак Собєські частіше перебували у новому Жовківському замку.
Олеський замок – резиденця короля Яна ІІІ Собєського
В середині XVII ст., тобто підчас національно-визвольної війни українців, замок частково зруйнували і лише у 1680-х роках його було відбудовано та перетворено на королівську резиденцію Яна III Собєського. Оформленням замку в Олесько займалася особисто дружина короля Марія-Казимира де Аркуйон, відома в польській історії, як Марисенька.
Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум записав під 1672 р. у своєму щоденнику: “Це є стара будівля з каменя, на крутому горбі”. З цього приводу слід зауважити, що малоймовірно аби великопанський замок, побудований, як уже згадувалось, у 1605 p., уже через 70 років був старим. Звідси можна зробити висновок, що замок і до 1605 р. був кам’яний.
Зберігся також більш докладний опис з 1687 р., де було сказано, що Олеський замок височів на самотній горі, серед боліт, і лише дві штучні дороги вели з міста до замку. Автор опису, Делярок, порівнює замок з масивною та високою “редутою”. Він захоплено оповідає про величні панські кімнати, про розмальовану фресками каплицю, однак, не згадує ані словом про став в Олеську, що суперечить інформації з привілею Яна III, виданого для Олеська в цьому ж році. Згідно документа король звільняє жителів Олеська від робіт “до ставу Покровського”.
У 1707–1712 роках в Олеському замку перебували московські війська, оскільки Петро І (Російська імперія) і Авґуст II Фрідріх (Польща) були союзниками у війні зі Швецією.
Занепад Олеського замку
У 1725 р. один із синів короля Яна III – Костянтин продав Олесько Жевуським. Цей рід довів замок, по суті, до руїни, а кращі речі, були вивезені в Підгірці. Незважаючи на величезні прибутки, які мали Жевуські, вони через надто “веселий” спосіб життя потрапили у борги, і їхні маєтки пішли в різні руки з молотка (1796 p.). В урядовому описі маєтку присвячено замкові 4 слова: “Palatium muratum cuius ruinae…5 600 flor” (мурована палата, руїни якої [оцінено] на 5 600 флоринів). В 1796 році Олеський замок купив Олександр Зелінський, а пізніше викупили Літинські. У XVIII — на поч. XIX ст. були проведені значні роботи з реконструкції замку, а з середини XIX ст. замком уже ніхто не займався і з того часу замок в Олеську повільно, але постійно руйнується.
Перебуваючи у 1820 р. в Олеську, Нємцевич згадує: “Замок запущений… покій, де народився Собєський, зовсім зруйнований, повно сміття… В іншому крилі замку кімнати краще утримані…В одній з них є портрети Собєського, Жолкевського, Конєцпольського і Костюшки.” У 1838 р. стався землетрус, який завдав величезної шкоди будівлі. Згодом випадково в одній із кімнат був знайдений замурований скарб і вже руйнування замку продовжили самі власники, розбиваючи стіни та руйнуючи каміни в пошуках золота та коштовностей.
Не зважаючи на стан замку, ще навіть наприкінці XIX ст. тут зберігалися ще подекуди сліди давньої великопанськоі резиденції, особливо у західній і південній частині споруди.
У 1882 р. замок в Олеську перебрало галицьке самоуправління та “законсервувало” його, забивши дошками, і так він стояв напівзруйнований. За Польщі і аж до 1939 року замок почали використовувати під сільськогосподарську жіночу школу.
Відновлення замку
Дві світові війни, що прокотились через ці землі завдали також чималої шкоди замкові, а внаслідок кількох пожеж він остаточно перетворився на руїну. Питання про реставрацію замку зрушилось з місця лише після Другої світової війни. У 1970 році Борис Возницький розпочав втілювати задуми з відновлення Олеського замку. Реставрації підлягало фактично все. А вже у 1975 року у приміщенні замку було відкрито музей і відтоді пам’ятка отримала нове дихання. Тепер тут діє музей-заповідник X-XVIII ст.
У відновленому замку знімалось чимало відомих кінострічок, зокрема, «Пастух Янко», «Дике полювання короля Стаха», «Королева Бона», «Три мушкетери», «Борис Годунов», “Вогнем і мечем” тощо.
На сьогодні Олеський замок є відділом Львівської картинної галереї, експозиція якого відтворює атмосферу культурно-мистецького життя попередніх століть. У музеї зібрано твори живопису, скульптури, ужиткового мистецтва X – XVIІІ ст., які представляють різні періоди історії українських земель.
Будучи в Олеську варто також оглянути цікаві надгробки на місцевому кладовищі, де є роботи в стилі скульпторів Шімзерів, готичний костел, зведений у 1481 p., біля якого стоїть кругла дзвіниця у вигляді потужної оборонної вежі та рештки оборонних валів, що колись оточували місто. Їх залишки частково збереглися за кладовищем при дорозі до Підгірців.