Українська господарська академія: перша господарська політехніка Рекомендовані

П'ятниця, 09 грудня 2016 13:57 Автор  Стожари Опубліковано в Літературна сторінка Прочитано 1697 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Тривалий перехідний період, економічні кризи, соціальні зрушення та, врешті-решт, війна на сході України – всі ці фактори роками використовуються нашими можновладцями як виправдання байдужості до проблем розвитку національних культури, науки та освіти. Між тим, значення цих сфер людського життя для розбудови сильної незалежної держави дуже добре розуміли представники української політичної еміграції, яка була змушена залишити батьківщину після її окупації більшовиками у 1921 р.

Зокрема, у першому ж числі тижневика «Тризуб», друкованого органу уряду УНР, було опубліковано статтю Симона Петлюри «Перед широким світом». «…Закон розподілу національних сил, – писав С.В. Петлюра, – поклав на нас – тих, що живуть тепер на чужині, – певну пайку праці, яку тільки ми – і більше ніхто – й можемо виконати. Вона полягає в бережному плеканню державних традицій, здобутих під час крівавої боротьби, в утворенню та розвитку культурних цінностів, потрібних для нашого всебічного звільнення, і в широко закроєній програмово-інформаційній роботі…» У реалізації цих завдань головна роль відводилася саме українській професурі, яка мала розвинути та репрезентувати українську науку перед вільним світом, та, крім цього, забезпечити майбутню вільну Україну високоосвіченими та патріотично налаштованими фахівцями.

Приклад українських еміграційних наукових та навчальних закладів, що постали у міжвоєнний період на теренах Західної Європи, і передусім Чехословаччини, мав би примусити замислитися сучасних політиків і чиновників. Адже перебуваючи у вигнанні, всупереч злидням і побутовим проблемам, найкращі інтелектуальні сили української еміграції самовіддано працювали, розвиваючи справжню українську науку та прагнучи передати знання молоді – колишнім воякам армій УНР, ЗУНР та кубанського козацтва.

Майже півтора десятиріччя досить плідно у цьому напрямі працювала Українська господарська академія (УГА) – перша суто українська політехніка.

Ініціатива створення української вищої технічної школи належала празькому Українському громадському комітету, очолюваному колишнім міністром земельних справ Директорії УНР Микитою Шаповалом. З цією ідеєю Шаповал звернувся до управи Всеукраїнської Спілки сільськогосподарських техніків, що тоді перебувала в Польщі. Члени Спілки Іван Шовгенів, Борис Іваницький та інші розробили проект УГА та забезпечили майбутній заклад професурою. Першим ректором став проф. І. Шовгенів, а проректором (пізніше другим ректором) Б. Іваницький.

22 квітня 1922 р. у невеличкому курортному містечку Подєбради неподалік від Праги – у середньовічному замку на березі Лаби – академію було відкрито.

УГА мала досить розгалужену структуру підрозділів і складалася з трьох факультетів: агрономічно-лісового, економічно-кооперативного та інженерного, які, у свою чергу, розділялися на численні кафедри. Дослідники історії УГА зазначають, що кооперативний відділ академії став першою в світі вищою кооперативною школою.

Плани навчання УГА складалися за зразками аналогічних західноєвропейських, передусім чеських вишів. При цьому, як свідчать відповідні документи, окрім викладання фахових дисциплін, велику увагу в академії приділяли українознавчим дисциплінам. Зокрема, у планах навчань кожного факультету окремо зазначалося, що «крім прослухання предметів… та складення іспитів з них, необхідно скласти іспити, або представити відповідну посвідку, про складення іспитів з української мови та української історії».

Більш глибоко вивчати українознавство студенти УГА могли на спеціальних заочних курсах. Навчання проводилося кореспонденційним методом шляхом висилання окремих підручників для самостійного вивчення. Після завершення кожного розділу у кінці наводилися контрольні запитання, а у разі необхідності студенти могли безпосередньо звернутися до викладачів. Курси ставили основним завданням «дати систематичний комплекс знань про Україну, про сучасне й минуле Українського Народу, про його культурні скарби та підстави його добробуту». Програма курсів складалася з таких предметів: українська мова; історія України; фізична географія України; історія українського письменства; українська культура; історія громадських рухів на Україні в ХХ ст.; економічна географія України; націологія.

Таким чином, курси давали ґрунтовні знання з різних аспектів вивчення України та українства.

Як і інші навчальні та наукові заклади, УГА об’єднала досить представницький професорський склад. Серед викладачів Академії були колишні члени уряду УНР Б. Мартос, В. Старосольський, І. Мазепа, автор проекту конституції УНР О. Ейхельман та ін.

Незважаючи на важкі умови життя, українська професура не стояла осторонь трагічних подій, які відбувалися в совітській Україні: у 1929 р. лекторський склад академії виступив з резолюцією-протестом проти масових арештів в Україні, пов’язаних зокрема з процесом над членами Спілки визволення України. Звинувачення у приналежності до таємної антисовітської організації було висунуте серед інших історику літератури С. Єфремову, провіднику української автокефальної церкви В. Чехівському, професору історії Й. Гермайзе та іншим представникам української інтелігенції – у минулому активним учасникам української революції. Автори резолюції, серед яких були О. Ейхельман, Б. Іваницький, Б. Мартос, Ф. Щербина, О. Бочковський, І. Мазепа, порівнюючи більшовицьке ДПУ з іспанською інквізицією, чудово розуміли справжню сутність цього судового процесу. У документі зазначалося: «Мета цього процесу ясна: з одного боку пляновий погром української інтелігенції, цього мозку кожної нації, з другого – відвернення уваги українських народніх мас від започаткованого Москвою нового наступу проти економічної автономії радянської України в напрямку повної ліквідації її державности». Резолюція ставила за мету привернути увагу світової громадськості до червоного терору на українських землях та захистити національну культуру.

Незважаючи на активну наукову та громадську діяльність, академія не змогла забезпечити себе матеріально. У перші роки заклад існував за рахунок дотацій чеської влади на потреби УГА та на стипендії для студентів. Але вже у 1928 р. Міністерство хліборобства, якому підпорядковувалася УГА, заборонило приймати нових слухачів і розпорядилося приступити до повільної ліквідації, яку УГА проводила до кінця 1935 р.

Весь цей час колектив УГА намагався знайти альтернативні джерела фінансування, звертаючись до української громадськості за кордоном. У 1932 р. було підготовлене звернення до небайдужих співвітчизників-емігрантів, у якому містилися відомості про основні досягнення академії протягом нетривалого часу її існування, а також було сформульовано основні завдання і значення УГА для України й українців. Цей досить цікавий документ дає уявлення про масштаби діяльності академії протягом 10 років її історії. Автори звернення, зокрема, звертали увагу на політичне значення, яка мала академія для репрезентації українства у світі: «Українська Господарська Академія своєю працею показала світові, що ми здатні до конструктивної праці: це перший випадок в історії, що еміґрація створила високу технічну школу з трьома факультетами, з сьома фаховими відділами. З коштами дуже малими оборудовано наукові кабінети й лабораторії, зібрано велику фахову бібліотеку, колекції та збірки». За період функціонування закладу було видано більше 200 книг, які також високо оцінювало європейське суспільство. Таким чином, зазначено у зверненні, академія змогла гідно представити українців світові, тепер – перед загрозою ліквідації – настала черга українців допомогти УГА, «виконати свій національний обов’язок, не дати можливості передчасно загинути цій такій важливій для нас установі». Усвідомлюючи, що діяльність академії дозволяє певним чином заявити про українців як націю, здатну до конструктивної праці, гаслом акції на підтримку закладу було обрано: «Нарід собі».

Незадовго до підготовки звернення, у 1931 р., при академії було утворено Товариство прихильників УГА, метою якого, власне, була матеріальна підтримка подєбрадської академії, «доки з її лона на рідних теренах не повстане самостійна українська політехніка». Для реалізації цієї мети Товариство почало збирати кошти шляхом членських внесків, пожертв тощо, але, на жаль, воно не змогло забезпечити УГА повністю, а тому заклад, який за роки існування випустив 559 українських інженерів, припинив свою діяльність.

Життя академії її керівництво вирішило продовжити шляхом запровадження методики позаочного навчання. Взявши за основу досвід курсів українознавства, Товариство прихильників УГА організувало позаочну політехніку. 12 листопада 1932 р. при академії постав Український технічно-господарський інститут позаочного навчання (УТГІ). Як і академія, інститут складався з трьох факультетів: економічно-кооперативного; агрономічно-лісового та хіміко-технологічного. Навчання велося шляхом надсилання студентам підручників або лекцій, інструкцій та відповідних практичних завдань. За період з 1932 до 1937 р. за такою методикою в Інституті навчалося 993 особи.

Серед професорів інституту були не лише викладачі УГА, а й інших українських навчальних закладів у Чехословаччині.

УТГІ функціонував завдяки підтримці Товариства прихильників УГА. Активна робота його членів сприяла отриманню інститутом допомоги з-за кордону. Зокрема, дякуючи О. Бочковському, голові Товариства, який у 1936 р. здійснив подорож до Канади, канадські українці підтримали ідею фінансування національної політехніки власним коштом та зібрали для закладу 2000 доларів. Завдяки цій підтримці в УТГІ було відкрито новий відділ – Школу політичних наук, розроблено нові курси та видано нові підручники.

У травні 1937 р. УТГІ, як прямий спадкоємець, відзначав 15-річчя заснування УГА. Інститут виступив із закликом до української громади провести ювілейні збори, де передбачалося висвітлити значення УГА та інституту, «який має бути розвинутий в повну Політехніку з перенесенням пізніше на Українські Землі і відновленням там Української Господарської Академії».

З багатьох причин ці плани так і не реалізувалися, хоча УТГІ пощастило стати свідком здобуття Україною незалежності. Витримавши випробування війною, у 1945 р. інститут був змушений змінити місце свого розташування – через потрапляння Чехословаччини у межі соціалістичного табору. До 1962 р. заклад продовжував свою роботу у Регенсбурзі (Німеччина), а пізніше діяв у складі Товариства сприяння українській науці у Мюнхені.

Незважаючи на здійснення мрій української еміграції про вільну Україну, на українській землі УГА місця не знайшлося. Певною мірою це можна пояснити, адже в Україні існували політехнічні виші з власною не менш цікавою та складною історією – у Києві, Львові, Харкові, Одесі…

Врешті-решт, не маючи підтримки ані з боку української діаспори, ані з боку української держави, через скрутне матеріальне становище у 2009 р. інститут був змушений припинити свою діяльність.

Можна багато сперечатися та міркувати про те, чому УГА не знадобилася Україні, заради якої, власне, й була створена. Але у будь-якому випадку, історія академії, найкращі її традиції – самовіддана наукова й освітня праця та активна громадянська позиція її викладачів і студентів – варті нашої пам’яті.

А нашій владі наостанок хотілося б нагадати історію, а, можливо, й притчу, про одного американського вченого, який представляв свій проект у Пентагоні.

– Як ваші дослідження, – поцікавилися у нього чиновники оборонного міністерства, – сприятимуть обороноздатності країни?

– Ніяк, – відповів вчений, – але вони зроблять нашу країну гідною оборони.

Автор: Катерина Романова, головний науковий співробітник Центрального державного архіву зарубіжної україніки

Останнє редагування Понеділок, 12 грудня 2016 09:44