СЛОВО ВіД ЛЮБОВІ СЕРДУНИЧ
ГОЛОСИ ПАМ’ЯТИ
– Боженьку! Чи є ти?.. Мамо-нене!
Їсти хочу… Тільки не травички…
Щось на світі сталось незбагненне!
«Батьку наш народний»! Обізвися!
– За рік – один! – мільйони нас не стало!
За півроку у хаті – пустота!..
Сміється тільки із портрета Сталін:
– Досягнута мета!
– Акація розквітне – будуть ласощі!
А матінка чомусь так довго сплять!..
Пасуться діти в спориші й калачиках
І тихо мруть… І сивіє земля!..
– Так тихо, мертво на селі!..
То крокував СО-ЦІ-А-ЛІЗМ!
– І дякувала заграниця
За нашу дешеву пшеницю.
Ціна їй – безмірна: життя
Мільйонів! Нема вороття!
– На ПАМ’ЯТІ – біди і жертви.
На ПАМ’ЯТНИКАХ – ті, що жерли!
Мовчали про рік 33-ій
Америка, місто й село,
Немов не було стільки смерті,
Немовби його не було!..
Біль той не притупився, не стерся:
Чим земля завинила? Чим – ми?!
Плаче свічка, стікає по серці!
Двадцять перший вік… Станьмо ж людьми!
(© Любов Сердунич, 2003).
