13 грудня Львівському відділенню Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України виповнюється 25 років. Про досягнення цієї потужної наукової установи за чверть століття розмовляємо з її керівником – доктором історичних наук, професором Мироном Миколайовичем Капралем.

Нещодавно, в останній день осені, у Львові сталася довгоочікувана приємна подія: в актовій залі НУ „Львівська політехніка” відбулася зустріч із ведучою, головним редактором і керівником української служби „Голосу Америки” Мирославою Гонгадзе, яку (зустріч) і викладачам та студентам, і іншим зацікавленим львів’янам довелося чекати аж чотири роки. Саме стільки часу, за свідченням ініціатора цієї зустрічі — директора Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків з діаспорою (МІОК) Ірини Ключковської, минуло відтоді, коли почалася розмова про можливі відвідини Мирославою Гонгадзе Львівської політехніки.

09 листопада 2017 року в загальноосвітній школі № 1 міста Золочева, що у Львівській області, відбувся перший захід в рамках проекту «ПРОСТІР ШАШКЕВИЧА. prostir shashkevycha. SHASHKEVICH SPACE», проведений з нагоди уродин (06 листопада) Будителя західноукраїнських земель Маркіяна Шашкевича. Про те, як виник благородний проект, його характерні особливості, дізнаємося в ініціатора даного проекту - помічника голови Західного наукового центру НАН України і МОН України з питань міжнародного співробітництва (Львів) Євгенія Захарчука.

«Сьогодні день української писемності. Дуже приємно, що відбувається презентація книги про одного з корифеїв української літератури Івана Чендея. Нас пятеро приїхало. Говоримо: чи був вечір Івана Чендея за його життя – у Львові? Нинішній вечір – це реабілітація. Отже, книга «Іван Чендей у колі сучасників». Це – перше видання із запланованої нами серії. Книжка має кілька частин: Іван Чендей про сучасників; сучасники про Івана Чендея; Іван Чендей у листуванні… Маємо Сидора Кіраля – чендеєзнавця. Він – зі Сколівського району. Сидір розповів нам про зв’язки Івана Чендея зі Львовом.»

2 і 3 листопада 2017 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася Всеукраїнська наукова конференція до 120-ліття від дня народження Євгена Маланюка — „Його постать роки одягають у бронзу…” (голова Оргкомітету — ректор ЛНУ ім. І. Франка професор Володимир Мельник).

У конференції взяли участь також науковці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Подаємо тезово виступ на пленарному засіданні в Дзеркальній залі Університету завідувача кафедри української літератури Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м. Кропивницький) професора Григорія Клочека. На нашу думку, цей виступ цікавий і для науковців, і для молоді, яка студією українство в університетах, прагне пізнати себе, історію та літературу своєї нації ще в шкільних аудиторіях.

Життя — це зустрічі. У школі, у вищих навчальних закладах — запізнаєш друзів, з якими вчилися, планували приємне проведення вільного часу. А вже згодом, коли, скажімо, у Львові, духовній столиці, мабуть, не тільки Галичини, відбуваються розмаїті фестивалі, конгреси — кожен із їх учасників має змогу зустрітися з цікавими людьми як зі своєї країни (найбільшої за територією в Європі), так і з-за кордону.

Так було і цього разу. На вагоме засідання ПЕН-клубу під промовистою назвою „Публічна дискусія: обстоювання правди в часи пропаганди”, що мало розпочатися в актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка, я прийшов другим. Першою була Ніна Славгородська (у шлюбі — Шахін), українка — мешканка США.

Поспілкувалися, послухали виступи закордонних учасників Міжнародного ПЕН-клубу і вирішили наступного дня зустрітися і поговорити. Адже, як виявилось, пані Ніна вже 28 років живе і працює у Сполучених Штатах — тож, вважаю, приверне увагу читачів своїми роздумами. Розмовляємо.

Понеділок, 06 листопада 2017 11:48

Богдан Залізняк: "Пісня Олі"

Сорок п’ять літ тому…

Покохалися… Списалися…

Не сталося… А сподівалися…

То ж про це й поетична пісня Олі.

 

***

знову

ніяк не дочекаюсь

листа від Тебе

ну ніяк

ми мало

бачилися

каюсь

й життя у нас

пішло навспак

 

***

добраніч

я Тебе цілую

і напівсонна

ще й жартую

мабуть

побачимось колись

Ти принесеш

чудові квіти

і світ

чудовим стане

весь

а поки

час себе жаліти

чому

Ти так далеко

десь

 

***

який

Ти був тоді

я згадую завжди

і прошу у листі

приїдь-прийди

і ми опинимось

у київській колибі

а поки

вже від сліз

у мене очі сині

***

та й справді

„от якби”

нас понесло

в Лубни

Ти б гарно

здивувався

„невже

курорт почався”

 

***

чомусь

нічого не читаю

що в світі діється

не знаю

мене ж цікавить

близький світ

я бачу добре

Твій політ

 

***

тут спить

одна лиш голова

та місце є

і для Твоєї

прокинулась

і вже вдова

а я ж

не вчилась

бути нею

 

***

усе співаю

як Тебе зустріла

і дуже скоро

зрозуміла

що Ти напевно

твір мистецтва

і це триває

безконечно

бо я ж уперше

закохалась

і досі ще

„не розібралась”

чому сміюся

або й плачу

чи я для Тебе

дещо значу

бо Ти для мене

милий-милий

Іванку рідний

особливий

 

***

Ти

такий гарний-гарний

і розумний

вважаєш мене

дитиною

а мені ж здається

Ти такий хлопчак

така дитина

що Тебе по голівці

можна погладити

і все ж

якби Ти був тут

було б як у раю

не знаю

яка з мене жінка

буде

шкода

що ще не була

нічиєю жінкою

і тому

Тобі доведеться

мене вчити

якщо…

розумію

все у світі

відносне

тому листовно

розмовляю і розмовляю

 

***

знаєш

вперше потрапила

у таке оточення

навколо

тільки посередності

навіть нижче

зібрані так докупи

вони

викликають подив

Боже

як же ж їх багато

навколо нас

біля нас

хоч би

не збожеволіти

тому

хочу до Тебе

щогодини щохвилини

щомиті

 

***

Іванку

коли я була

з Тобою

душа моя

перебувала

в повній гармонії

світ був

„мереживом казковим”

а Ти в ньому

найбільша казка

після розмов

з Тобою

мені так захотілось

працювати читати

писати

удосконалюватись

а найголовніше

відчувати руки Твої

на собі

 

***

знаєш

це так добре

коли можна

весь світ

своєї душі

відкрити назустріч

іншому світові

і водночас

вбирати в себе

світ

тої іншої душі

і все в ньому

розуміти

 

***

мені хочеться

аби наш син

який

може бути

був би схожий

на Тебе

очі карі

ніс рівний

брови густі

але то насправді

буде не скоро

хіба що тоді

як боги

присудять нам

бути разом

 

***

уявляю

як уперше

приїду з Тобою

додому

Тато

буде зачарований

Твоєю інтелігентністю

Мамі

Ти видашся

великим аристократом

брат

буде в основному

мовчати

дивитиметься на Тебе

і певно

захоче Тебе

малювати

 

***

я не піду

без Тебе

в гори

я хочу відчувати

їх красу

в Твоїй

і Ти скажеш

щоб я вела себе

чемно

бо гори дивляться

а може

Ти й нічого

не скажеш

ще й поцілуєш

на очах у Карпат

а я буду

втікати від тебе

стежечкою вузькою

так

старанно втікатиму

що й не втечу

і ми

лежатимемо серед

квітів

під нашим небом

я відчую це

правда

 

***

у хлопцеві

я завжди

хоч і підсвідомо

прагнула

знайти душу

близьку до моєї

людину

яка б мене

розуміла

а вони на жаль

цього не помічали

що я у них

душу шукаю

і здається

ніколи

не шукали її

в мені

 

***

ой Іванку

я відчуваю

що можу так багато

відчувати

і все те

тільки з Тобою

я цілую Тебе

багато-багато

і всього-всього

бо Ти

такий гарний

такий розумний

то ж будьмо

і будемо

 

***

ще згадала

коли

ми були разом

коли я

була з Тобою

то нітрохи

майже не стомлювалась

від того

і весь час хотілося

аби Ти

щось робив зі мною

це певно добре

правда ж

як до речі

і в романі

„По кому подзвін”

в неї щоразу

земля пливла

з-під ніг

і в мене

було щось подібне

 

***

знаєш

в мене

десь в душі

стільки ніжності

зібралось

що з нею робити

бо Ти так далеко

і водночас

в серці моєму

якби Ти був тут

Коломия

стала б для мене

казковим містом

 

***

а щодо того

що в нас

такі близькі світи

дивуюсь і дивуюсь

як то так

могло статися

(„ти — на півночі,

я — на півдні”)

але так уже трапилось

що я Тебе розумію

як нікого ніколи

я Тебе відчуваю

як нікого ніколи

більше навіть

я відчуваю все

одночасно з Тобою

це

історичний факт

і тому

немає підстав

для песимістичного песимізму

 

***

читаю

„Лебедину зграю” Земляка

як прочитаю пришлю

так і не збагну

за віщо на неї

так накинулась

озброєна

постановою партії критика

певно голодна

і захотіла лебедятини

ще купила для Тебе

„Вітчизну”

(звучить символічно)

поезія в Коломиї

не продається

тільки проза

зрозуміло

 

***

я так часто уявляю

вечір

чекаю Тебе з роботи

я приходжу раніше

Ти

ще з друзями на каві

прибираю

готую щось їсти

(їй-богу навчуся)

і чекаю Тебе

хвилююся

потім дзвінок

і Ти на порозі

я кидаюсь звичайно

Тобі на шию

і заціловую

Боже

коли ж то буде

хто знає

 

***

пригадую

у Волосянці ту ніч

коли

ми були разом — не

разом

моя голова

лежала в Тебе

на грудях

вона намагалась

дуже обережно

там лежати

бо в тих грудях

стільки пісень чаїлося

 

***

от

іще один день

наближається до вечора

ще один день

без Тебе

зовсім втрачений день

я повертаю його

до життя

пере-

читуючи Твої листи

живу отже

***

Тебе нема

і ця відстань

зв’язує мені руки

затуляє вуста

не можу

Тебе обійняти

не можу поцілувати

сиджу

в цивілізаційному полоні

і малюю на папері

поцілунки

якими

цілувала б Тебе

сьогодні

малюю обійми

як би обіймала

Тебе сьогодні

па коханий

***

так багато днів

ми не разом

це сумно

і несправедливо

моє тіло

багато чого

знову забуло

і знову я

відчуватиму

усе те уперше

хоч би швидше

небеса

прискорили нашу

зустріч

мені з Тобою

так затишно

так спокійно

мовби

цей чорно-білий світ

з усіма його

умовностями

обов’язками

зоставався там

за дверима

і я мовби

біля Тебе

захована

від усього світу

***

а взагалі

як не буде

буде дуже гарно

Тебе

відпустять з частини

і Ти

допоможеш мені

все відчути

і я помиратиму

в Твоїх обіймах

і буде нам

всього мало

Боже

зроби так

щоби дні скоріше

побігли

висилаю тим часом

себе на знимці

і заздрю їй

вона

бачитиме Твої очі

Твою посмішку

а я ні

а я так уже

скучила

поцілуй мене

так як уперше

а я притулюся

до Тебе

і втрачу голову

 

***

як сумно Тобі було

коли Ти писав

цього листа

а я

не змогла з’явитись

до Тебе

обняти за шию

поцілувати

у душі побоюючись

а чи записано це

в кодексі норм поведінки

дівчини з хлопцем

що вона цілує його

коли їй хочеться

але

незважаючи на кодекс

я б поцілувала все одно

навіть

вмостилася б Тобі

на коліна

і закрила б

черговий том Золя

який Ти читаєш

бо в моїх очах

теж щось написано

і на губах також

і нам би було

гарно

і не сумно

правда Іванку

Сторінка 7 із 7