Вишивка – важлива складова української культури. На початку ХХ ст. сприяла формуванню національної свідомості українців Закарпаття. Традиційна народна вишивка вирізняється локальною варіативністю, різноманіттям функціональних призначень, широким застосуванням у побуті. Вона супроводжувала людину від народження, у різноманітних святково-обрядових дійствах, поховальних обрядах, була найпоширенішим видом декоративно-ужиткового мистецтва. Ніколи не виконувалась тиражовано, мала колективний характер творчості. Традиція вишивання передавалась від матері до доньки, впродовж століть відшліфовуючи та вдосконалюючи свої технічні та мистецькі якості. Художніми засобами у ній відображено складні історичні процеси, що відбувались у житті народу, їх уявлення про всесвіт, красу та художні смаки.
Загально українські та локальні риси сформували самобутній характер вишивки українців Закарпаття. Через природне географічне положення краю у вишивці збереглись вишивальні традиції часів Київської Русі. Зокрема способи крою вбрання, місця їх вишивання, давні техніки та геометрична основа візерунку. Первісно вишивка виникла та розвинулась на вбранні, сформувались її функціональне призначення: практичне, оберегове, естетичне, етнічне і етнографічно-розпізнавальне, соціальне та інші.
Вишивка взаємообумовлена з художньою системою строю, конструкцією одягу, місцем її розміщення на вбранні. За допомогою вишивки скріплювались полотнища і збірки одягу, маскувались та декорувались шви. Всі отвори на сорочці: комір, манжети, пазуху, подолок – оздоблювали вишивкою, що за уявленнями пращурів мало оберігати людину від лихого ока та хвороб. Сама ж тканина вважалась непроникною для злих сил, оскільки виготовлялася предметами (веретена, прялки), на яких вже були нанесені оберегові знаки. Таку ж функцію виконували вишиті орнаментальні мотиви: хрести, вазони, зірки на рукавах та пазусі.
Вишивка на тканинах інтер’єрного призначення розвинулась значно пізніше за одягову, що було обумовлено побутуванням на Закарпатті курного типу житла та традицією декорування скатертин тканими кольоровими смугами. На початку минулого століття вишивка тільки доповнює декоративні ткані смуги грядкових рушників, скатертин. Протягом першої половини ХХ ст. вишивкою, геометризованими мотивами та натуралістичними букетами квітів, що вишивали по периметру чи горизонтальними рядами, оздоблювали серветки та скатертини долиняни та лемки Закарпаття. Вишиті інтер’єрні тканини мали гігієнічне та естетичне призначення, а грядковим рушникам надавались ще й оберегові, обрядові та магічні властивості. Внаслідок міської моди поширились натуралістичні антропоморфні зображення на настінних серветках, що виконувались стебловим швом за контуром малюнку.
Вишивальні техніки характеризуються різновидністю та технічною довершеністю. Серед найпоширеніших лічильні та не лічильні вишивальні техніки: низинка, кучерявий стіб, стебловий шов, рубцювання мережкою, вирізування, гладь пряма і коса, хрестик.
Орнаментика вишивок є ромбово-крапковою, вибудовується з ромбів та різноманітних додаткових орнаментальних мотивів, зигзагоподібних ліній – кривульок. Геометрична основа вишивки є одною з найдавніших, вона трансформувалася у стилізовані рослинні. В 20-30-і роки у вишивку проникають натуралістичні орнаменти, які поширились через популярність техніки вишивки гладдю, перешиванням вишитих квітів із друкованих взірців та фабричних хусток і міських впливів.
Рис. 1. Різновиди мотиву ромба та його формотворчих елементів, що зустрічається у традиційній вишивці українців Закарпаття: 1– вічка; 2-5 – ромбово-крапкові мотиви; 6-9 – ромби з щетинками; 10-11 – ромби із загнутими кінцями «люльки», «піпи»; 12 – ромб з баранячими ріжками. Розробка автора.
Виникнення вишивки вздовж швів полотнищ формувало стрічкові типи композиції традиційної закарпатської вишивки, що розвинулась у трирядні стрічкові на уставках гуцульських сорочок. Комбіновані типи композиції утворювались із горизонтальних та вертикальних стрічкових та розеткових композицій на рукавах сорочок у долинян басейну річок Боржава, Ріка, Теребля. Рослинні натуралістичні букети квітів лемків і бойків Закарпаття компонували у замкнуті композиції з натуральним відображенням кольорів стебел та квітів рослин.
Колорит закарпатської вишивки впродовж ХІХ – середини ХХ ст. розвинувся від однокольорової – «білим по білому», що виконувався різноманітними відтінками льняних, конопляних ниток на білому полотні з додаванням незначних кольорових вкраплень до двоколірної кольорової гами червоно-синьої, а з початку ХХ ст. розвинулась у поліхромні вишивки з домінуванням одного чи декількох кольорів. Колористичні якості творів, велика кількість високохудожніх пам’яток вишивального мистецтва, композиційна виразність, технічна досконалість та локальна варіативність свідчить про високий художній рівень вишивальниць.
В сучасній етнології Закарпаття виділяється в окремий етнографічний регіон. Територіально адміністративні кордони Закарпаття сформовані в січні 1946, не відображають етноспецифіки краю, хоча площа етноісторичного Закарпаття на кінець Першої світової війни складала 21,4 тис. км2. Проте саме в межах закарпатської області, вишивка зберегла свої давньоукраїнські риси.
Виділені на основі локальних та художніх характеристик типи вишивок в основному збігаються з етнічно-етнографічними ареалами Закарпаття. Так тут доволі чітко виділяється етнографічна група українців – долинян, що займають низину, передгір’я та частково високогір’я. Етнографічний район закарпатських гуцулів, бойків та лемків простягаються на високогір’ї Карпат. На Закарпатті проживають такі етноси як румуни, угорці, а в окремих селах та містах, компактно, словаки, німці, євреї та інші.
Роман ПИЛИП, кандидат мистецтвознавства,
викладач Закарпатського художнього інституту.
Традиційна народна вишивка Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст., частина 2
Традиційна народна вишивка Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст., частина 3
