В етнографічній групі долинян виділяються марамороський, боржавський, ужанський та перечинсько-березнянський етнографічні райони. Спільні риси вишивки долинян усіх чотирьох етнографічних районів проявлялись у вишивці по збірках, домінуванні геометричних орнаментів, вишивці чоловічих сорочок переважно білими нитками, а жіночих – різнокольорових, техніках вишивки низинкою, вирізуванням, хрестиком, кучерявим стібом та ін. З кінця ХІХ ст. у вишивці долинян поширились стилізовані квітково-рослинні мотиви, а в окремих вишивальних осередках квітково-рослинні орнаменти реалістичних форм. Внаслідок цих процесів виразно проявились локальні особливості вишивальних осередків долинян Закарпаття.
Так, у марамороському етнографічному районі чітко окреслюються дві групи вишивальних осередків. Перша – пов’язана з поліхромною вишивкою довгих жіночих сорочок («довгань») геометричними орнаментами в селах межиріччя річок Теребля-Ріка. Вони компонувались у широкі («заспульниці») чи вузькі орнаментальні смуги. В колориті вишивок домінувала червоно-синя гама, поширеними були рапортні, стрічкові, хрестово-центричні композиції. Друга – пов’язана з поширенням стилізованих квітково-рослинних орнаментів у селах басейну р. Тересва на довгих жіночих сорочках з квадратним вирізом горловини («волоських»). Їх оздоблювали збірками, мережкою та вишивкою на плечиках двох-трьох паралельних орнаментальних смуг, хрестика чи вазона на пазусі. У колориті «волоських» сорочок пониззя р. Тересва домінували світлі відтінки жовтих, оранжевих, рожевих барв, а у селах верхів’я р. Тересва – червоні, чорні, сині зелені барви. В околицях с. Хижа «волоські» сорочки збирались у збірки лише на рукавах, а горловина та плечики оздоблювались широкими смугами геометризованих орнаментів. У місцевій поліхромній вишивці домінували червоно-чорні, червоно-синьо-зелені барви.
Рис. 3. Вишивка жіночої сорочки. Кінець ХІХ ст., с. Нижні Ворота, нині Воловецький р-н. Домоткане полотно, хрестик, зигзагоподібна лінія – «кривуля». Фонди ЗМНАП.
Рис. 4. Вишите плечико жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Руська Мокра, нині Тячівський р-н. Домоткане полотно, хрестик, виколювання, стилізовані рослинні мотиви. Фонди ЗМНАП.
Рис. 5. «Заспульниця» рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., нині Хустський р-н. Домоткане полотно, низинка з напуском ниток на лицьову сторону, стебелевий шов, ромб з вічками, ромб з ріжками. Фонди ЗМНАП.
Рис. 6. Вишитий рукав жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Дулово нині Тячівський р-н. Домоткане полотно, кучерявий шов, вирізування, ромб з ріжками. Приватна колекція Я. Ількова.
Довгі жіночі сорочки боржавського етнографічного району кроєм, орнаментикою, колоритом схожі до «довгань» мараморощини. Вони відрізнялись лише розміщенням, композицією і колоритом вишивки. Рукав оздоблювали смугами вишивки: поперечною – у верхній частині рукава, а під нею вишивали візерунок з чотирьох ромбів («хвіст»). Вздовж шва рукава вишивали ланцюжок ромбів («на жабки», «на стовпчики»). Комірець і манжети вишивались і пришивались до горловини і нижньої частини рукавів. Пазуху оздоблювали пришитим витканим червоними нитками шматком полотна («краску»). З кінця ХІХ ст. у місцевій вишивці жіночих сорочок домінувала поліхромність, проте в ній традиційно домінували червоні і сині барви.
Рис. 7. Верхня частина вишитого рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Довге нині Іршавський р-н. Домоткане полотно, низинка, виколювання, орнаментальні мотиви: «хрест», «хвіст», «рукав». Приватна колекція.
В ужанському етнографічному районі з середини ХІХ ст. поширені короткі жіночі сорочки («опліча»), що збирались у збірки так як і «довгані». Тут виділяються дві групи вишивальних осередків: ужгородський і мукачівський. В ужгородському вишивальному осередку «опліча» практично не оздоблювались вишивкою. Лише в с. Невицьке і Камянецька Гута інколи на плечиках вишивали вузеньку смугу поліхромних квітково-рослинних орнаментів. Долиняни тут, під впливом словацьких традицій, оздоблювали спідниці, що вишивались квітково-рослинним орнаментом гладдю за контуром малюнку.
Традиції народної вишивки на одязі долинян ужанщини збереглись у групі мукачівських вишивальних осередків. Геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти тут компонувались у вузенькі орнаментальні смуги. З перших десятиріч ХХ ст. їх часто поєднували у вишивці сорочок та скатертин. Протягом другої половини ХІХ ст. у місцевій вишивці комбінували білі барви з червоними, синіми чи світло-оранжевими. У ХХ ст. місцева вишивка стала поліхромною. У вишивці геометричними орнаментами домінували білі, червоні та сині барви, а у вишивці стилізованих квітково-рослинних мотивів – червоні, бордові, рожеві та блакитні. Ще одна особливість місцевої вишивки – майже повна відсутність у ній чорного кольору. Долиняни ужанського етнографічного району у 30-х р. ХХ ст. чоловічі сорочки міського крою оздоблювали переважно ромбо-хрестовими орнаментами.
У долинян перечинсько-березнянського етнографічного району побутували довгі та короткі («опліча») жіночі сорочки з короткими рукавами та блузки міського крою. Не дивлячись на це та на певні бойківські, словацькі і міські впливи, традиції народної вишивки тут збереглись до середини ХХ ст. Це проявилось в оздоблені жіночих сорочок збірками довкола горловини, пазухи, плечиків і манжет, вишивкою геометричними візерунками. З кінця ХІХ – початку ХХ ст. тут набула поширення техніка вишивки хрестиком, яким вишивали геометричні і стилізовані квітково-рослинні мотиви. У колориті вишивки жіночих сорочок домінували червоні і чорні барви, а з 20-х років ХХ ст. поширилась поліхромна вишивка, що найвиразніше проявилась при вишивці гладдю квітково-рослинних орнаментів.
Чоловічий традиційний одяг долинян складався з короткої сорочки з широкими рукавами без манжет та широких штанів («гатей»). Такі буденні сорочки не оздоблювались. Святково-обрядові чоловічі сорочки традиційно оздоблювали вирізуванням, виколюванням, циркою, мережкою та по комірі-стійці, у верхній частині рукавів, з обох боків розрізу пазухи та вишивали білими нитками («білим по білому»). Ними вишивали стрічки, зубчики, ромби, квадрати та інші геометричні орнаменти. У боржавському і перечинсько-березнянському етнографічних районах з 30-х років ХХ ст. почали поширюватись сорочки міського крою з стоячим чи відложним комірцем. Вони, за гуцульським взірцем, оздоблювались поліхромною вишивкою геометричними чи стилізованими рослинними орнаментами. Такі ж зміни протягом 20-40-х років ХХ ст. відбулись і в оздоблені бойківських і лемківських чоловічих сорочок.
Рис. 8. Вишита пазуха жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Тур’я Поляна нині Перечинський р-н. Домоткане полотно, хрестик, стебелевий шов, «кривуля», орнітоморфні орнаментальні мотиви. Екзпозиція МТПЗОШ.
Народна вишивка на одязі бойків Закарпаття. Вишивка закарпатської частини Бойківщини характерна зосередженням вишивки на пазусі та верхній частині рукавів коротких жіночих сорочок («опліча»). Давні сорочки вишивались по збірках двома голками зразу: одну грубу нитку протягували швом, як при тканні, а другу-тонку нитку закручували у сітчастий візерунок. Хвилясті стібки («кривулі») на збірках були не лише каркасом вишивки, а й скріплювали збірки («рями»). Щільні складки на пазусі жіночих сорочок протягом другої половини ХІХ ст. декорувались лише стібками і геометричним орнаментом, що утворювались прямими, скісними і ламаними лініями. Їх пересічення і поєднання утворювали різні геометричні фігури: ромби, квадрати, трикутники і т. п. Крім того, у місцевій бойківській вишивці використовувались розетки («звізди»), напіврозетки і т. ін. Поєднанням зубців, ромбів, квадратів, кривуль, спіралей, меандрів створювались стрічкові орнаментальні смуги.
Для вишивки бойків усіх вишивальних осередків характерні техніки вишивання низинкою і хрестиком. Лише з перших десятиліть ХХ ст. у них поширилась вишивка гладдю. У вишивці закарпатських бойків традиційно поєднувались геометричні та стилізовані рослинні орнаменти, а з 30-х років ХХ ст. і квітково-рослинні орнаменти реалістичних форм. Останні самостійно використовувались лише у вишивці жіночих хусток. Крім того, у вишивці жіночих і чоловічих сорочок бойків зустрічались антропоморфні та орнітоморфні орнаментальні мотиви та мережка. Традиційно вишивку компонували у вузькі горизонтальні і вертикальні орнаментальні смуги з великою кількістю дрібних елементів, які були ритмічно укладені. Основні орнаментальні мотиви геометричних вишивок поєднувались з великою кількістю додаткових елементів. Вони ритмічно вибудовувались і використовувались у різноманітних композиціях. Для колориту характерно поєднання червоних синіх та незначне вкраплення білих кольорів.
Вишивка на одязі лемків Закарпаття. Близько 10 сіл верхів’я правого берега р. Уж науковці відносять до лемківських. Вони знаходяться у смузі бойківсько-лемківсько долинянського порубіжжя. Тому в їх побуті та народній культурі, при домінуванні бойківських традицій, прослідковуються ще й долинянські та словацькі впливи. У лемків, як і в інших етнографічних групах українців Закарпаття, були поширені техніки вишивання низинкою і хрестиком, а з 20-х років ХХ ст. – ще й гладдю. До початку ХХ ст. у вишивці на одязі лемків домінували геометричні і геометризовані рослинні орнаменти, які компонувались у стрічки. Лише з 30-х р. ХХ ст. тут поширився квітково-рослинний орнамент реалістичних форм, які вибудовувались у доцентрово-замкнуті композиції. Колорит вишивки закарпатських лемків першої половини ХІХ ст. однобарвний білий («білим по білому»), з середини ХІХ ст. – однобарвний білий, червоний чи синій, з кінця ХІХ – початку ХХ ст. двобарвний червоно-синій, а з 20-х років ХХ ст. поліхромний.
Рис. 9. Вишита по збірках пазуха жіночої сорочки. 30-40-і роки ХХ ст., с. Вишка нині Великоберезнянський р-н. Домоткане полотно, морщення, поверхниця. Екзпозиція Закарпатського краєзнавчого музею.
Загалом народна вишивка українців Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. своїм призначенням, художніми особливостями, збереженою давньоукраїнською термінологією нерозривно пов’язана з народною українською. Зберігаючи давньоукраїнські вишивальні традиції, розвиваючи їх і передаючи набутий досвід вишивального мистецтва, вишивальниці засвідчували високу художню культуру й талант українського народу.
Роман ПИЛИП,
кандидат мистецтвознавства,
викладач Закарпатського художнього інституту.
