У Мадридському передмісті Лос Молінос (Іспанія) з 27 листопада по 1 грудня відбувається третя всецерковна зустріч Єпархіальних координаторів Стратегії розвитку УГКЦ 2020 “Жива Парафія - місце зустрічі з Живим Христом”. У зустрічі беруть участь 38 єпархіальних координаторів з усього світу, де є УГКЦ.

У Раді Європи у Страсбурзі представлена позиція УПЦ КП, УГКЦ та УПЦ (МП) у вирішенні конкретних проблем біженців та мігрантів

Рим – Кастель Гандольфо – У мальовничій місцевості біля озера Альбано неподалік Рима є український куточок – монастир Святого Теодора Студита «Студіон» і однойменна церква. Про цей духовний осередок мріяв митрополит Андрей Шептицький, реалізував його плани наступник – Блаженніший Йосип Сліпий, та останні десятиліття маєток був забутий і занедбаний. Нині зусиллями Української греко-католицької церкви, посольства України при Святому престолі та місцевих активістів обійстя намагаються відродити. Однієї суботи для його впорядкування зібралися півсотні волонтерів української громади.

26 жовтня у Львівському історичному музеї (м. Львів, пл. Ринок, 6, третій поверх) відбулося відкриття виставки «Апостол душпастирства мігрантів». Експозиція присвячена вшануванню пам'яті координатора для українців Італії, секретаря Пасторально-міграційного відділу Української Греко-Католицької Церкви ‒ отця Василя Поточняка (1974 - 2015 рр.).

У самому серці столиці Естонії, біля історичної оборонної вежі Грузбеке, на вулиці Лаборатооріумі (Laboratooriumi) знаходиться місце, в якому творяться дива. Тут зупиняється час та пульсує трепетне серце Всесвіту.

Тут лунають молитви за все живе, створене Богом, залучають до віри за допомогою іграшок, вирощують думки. Тут навчають стародавнім ремеслам, таким як виготовлення паперу, фарб, каліграфії. Тут дізнаються скільки важать гріхи та що з ними робити. А ще тут лунає українська мова, панує українська культура та віра. Тут за межами Батьківщини живе Україна.

На жаль, це все може скоро зникнути…

Вперше за останнє століття Глава УГКЦ відслужив Божественну літургію у столиці Білорусі. "Я з особливим зворушенням молюся тут з вами і за вас. Великі діла сьогодні Господь Бог чинить перед нашими очима. Напевно, останній раз Митрополит Київський, Глава нашої Церкви, міг молитися зі своїми людьми на цій землі сотні років тому, ще до ліквідації УГКЦ в Російській імперії", - сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав 1 жовтня під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії,молячись із парафією Святого Йосифа в Мінську.

Українці, що проживають у Португалії, не можуть залишатися осторонь страшної війни, яка точиться в Україні, та докладають чималих зусиль, щоб підтримати воїнів, які боронять рідну землю. Цими вихідними відбулася ще одна подія: передача вже другого автомобіля для потреб Батальйону національного захисту "Кривбас". Про перший автомобіль "Стожари" вже писали напередодні, а про другий читайте нижче.  

Українська громада Лісабону передала ветеранам Батальону національного захисту "Кривбас": Данису Золотарьову та Андрію Єрьоменко спеціалізований мінібус, який свого часу Спілці Українців у Португалії подаровала Оксана Шевчишин та агенція "Servilusa".

Про це порталу української діаспори "Стожари" повідомили у Раді Спілки Українців у Португалії.

Ветерани "Кривбасу", яких супроводжувала відомий волонтер з Мадриду - Марія Вертецька, відвідали також УГКЦ у Лісабоні, де подякували українській громаді за допомогу та Посольство України в Португалії, де були прийняті послом України в Португалії - Інною Огнівець, яка передала ветеранам особисту допомогу зібрану українськими дипломатами.

Висловлюємо окрему подяку активістам, що вагомо долучилися до цієї доброї справи, а саме: Миколі Шимоняку, Юрію Кондрі, Оксані Шевчишин, Степану Бику, Олесі Заяць та Андрію Заячковькому.
Слава Україні!

Будівлі, неначе люди. Вони вимагають уваги, турботи, доброти. А ось старі споруди, немов особи похилого віку. Їм потрібна підвищена дбайливість, піклування, опіка, догляд. Це, безумовно, в повній мірі стосується приміщення Ходорівської загальноосвітньої школи №3 І-ІІІ ступеня. І не тому, що я особисто гриз граніт науки у ній вісім років, адже раніше вона була восьмирічною. Навіть не через те, що в її стінах торували шлях до знань відомі, навіть видатні, якщо хочете, особистості (про це ще піде мова трішки далі).

А те, що ця будівля потребує бальш прискіпливої уваги з боку багатьох інстанцій, ясно, як Божий день. І то не гаючись, адже кожен день, чи навіть година, ведуть до занепаду унікальної з багатьох точок зору споруди. Тим паче, що давно пора виводити її на світ із пелени забуття.

МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН

В неділю 18.6.2017 року підчас прийняття - обіду в часі візитації Преосвящшенного Владики Бориса Гудзяка, відомий в світі журналіст Григорій Панчук виголосив доповідь, присвячену отцеві Петрові Костюкові.

Григорій наводить реальність в нашій спільноті в Льєжі. Подаємо доповідь:

...- Преосвящений Владико Борисе, шановні отче мітрате Петре, отче Михайле, Всечесніші отці, Дорогі гості!

Мені випала честь словом відзначити у цей день три знакові події в житті нашої льєжської громади, надто в житті нашої парафії імени Святої Покрови. А саме: проведення нашим єпархальним єпископом пастирської візитації. І заодно, по-друге, прощання з нашим дотеперішнім парохом, отцем Петром, який відходить від нас на заслужену емеритуру після тридцятип’ятирічного душпастирського служіння та, по-третє, практично інсталяція нашого нового душпастира, отця Михайла. Раді ми вітати вас, кир Борисе! Ваша присутність сьогодні посеред нас як Глава єпархії є свідченням вашої особистої турботи про майбутність нашої парафії, про її часову безперервність, про її адекватність з вимогами нинішніх життєвих обставин, про її релігійну та моральну стійкість, а також про її витривалість серед низки подальших тяжких випробувань. А ці випробування породжені саме через нашу приналежність до українського народу, чия доля, яка висить між небом і землею, уся в знаках запитання. Прийміть найщиріші вислови нашої синівської вдячности за батьківську опіку.

Отче Петре, отче Михайле!

Чи згадати минуле, коли напрошується в двері неспокійне майбутнє? Довго зволікав. Бо якось видавалося мені, що ми перебуваємо на якомусь перехресті, де нема дорожніх знаків. Вирішив я таки згадати те минуле як виклик часові та життю. Зрештою минуле повчає.

Отож, колись-то, фактично, нещодавно ще, наче б учора. українська Льєжщина гордилася своїми активними громадськими організаціями, своїми вірними, які заповнювали церкву. І життєздатність Льєжщини була безсумнівною. Слабкостей у цій системі не бракувало, та, зрештою, де їх немає, але важливе було те, що існувало почуття єдности з усіма клітинами української спільноти в Бельгії. І не підрахувати спільних імпрез-заходів з нагоди таких чи таких релігійних свят або національних річниць чи роковин.

Народу не бракувало. І – всі разом – це була сила. Мабуть, тому, що мета була ясна: переслідований здатний зносити нестерпний біль і вміє відштовхуватись од лиха. Та легше жити, коли всіх і все надихає спільний благодатній дух. Нині, маємо те, що маємо, аби не парафразувати президента Леоніда Кравчука.

Природний відплив людей в останню путь скоротив і громаду, відносно, майже до нуля, отож і наснагу, і натхнення. Атомізація нашої громади, яку уособлює певна пасивність до громадських справ за винятком патякання, принади модерного життя, інші негативні явища, зокрема своєрідне знечулення відчуття духовности, навколишня дехристиянизація, все це зробило своє. Наслідки відчутні. Спокуса велика бути фаталістом. Адже, наші активні колись ряди-лави вірян порідшали до одиниць.

Заслуга отця Петра, не зважаючи на різні життєві, скажімо так, нелегкі пригоди і на подвійне душпастирювання віддалене одне від одного на чи не вісімсот кілометрів (Швейцарія не за порогом) полягає у збереженні цілісности церковної організації Льєжщини. Помимо всього. І це заслуга неабияка.

Отче Михайле, Ви не входите в якусь пустиню попри змальовану мною не дуже втішну ситуацію. Я ...тільки так, аби не лякати, а лише тому що береженого Бог береже. Мовою секулярною - Льєжська спадщина, хоча складна, цікава й не така вже мізерна й нікчемна... Та, зрештою, днями оголошений режим безвіз дасть можливість відчинити навстіж двері нашої церкви, і не тільки на ...Різдво чи на Великдень! Принаймні є таке палке бажання . За наших діяспорних обставин Церква завжди була епіцентром та своєрідним соціяльним термометром живучости й життєздатности української спільноти.

І не оціниш людськими словами такої ролі. Хотілося б зберегти такий статус.

Отче Петре, словами такої ролі. Хотілося б зберегти такий статус. Отче Петре, щасливого Вам відпочинку й безмежна подяка за труд. Отче Михайле, жичу Вам великої дози терпеливости і не меншої дози божественної наснаги та розуміння справ...

 

На знимках отець Петро Костюк і отець Михайло Шевцов:

Сторінка 4 із 5