Подробиці з церемонії відкриття повідомив керівник УВКР Михайло Ратушний:
"За присутності сина Володимира Макуха, Посла Чеської Республіки в Києві Радека Матули, десятків присутніх - відкрили меморіальну дошку Василю Макуху, котрий в далекому 1968 спалив себе на Хрещатику в знак протесту проти окупації Чехословаччини і України.
Потім його жертву-протест повторили інші.
Виступаючи на відкритті меморіальної дошки Василю Макуху - Євген Гірник, член Президії УВКР, син Олекси Гірника, котрий повторив чин Василя Макуха через 10 років на Чернечій Горі, в знак протесту проти русифікації України, заявив, що його батьку посмертно надали статус Героя України і він проситиме громадськість підтримати ініціативу його особисто і Української Всесвітньої Координаційної Ради про надання Василю Макуху також статусу Героя України (посмертно)".
Нагадаємо про події тих днів:
"У листопаді 1968 р. іноземні інформаційні агентства поширили повідомлення українського самвидаву: “Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти совітського комуністичного режиму, поневолення українського народу і агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед безпрецедентним і мужнім вчинком схиляє голови вся світова спільнота”.
Колишній вояк УПА і політв’язень напередодні річниці “Великої Жовтневої соціалістичної революції”, надвечір 5 листопада 1968 р., на Хрещатику, біля будинку №27А, облився бензином і підпалив себе. Палаючий смолоскип біг у напрямку площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежности) і вигукував: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!” та гасла проти окупації Чехословаччини. Нажахані перехожі розбігалися. Обгоріле тіло міліціонер погасив своєю шинелею. Та від опіків, несумісних із життям, Василь Макух наступного дня помер. За годину до смерті прийшов було до тями. “Ви ж осиротили дітей”, – сказав лікар. Макух відповів: “Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі сироти. Нині Україна сирота...”
Народився Василь Омелянович Макух 14 листопада 1927 р. в с. Карів Сокальського району Львівської області в селянській родині. Під впливом батька та сусідів – Миколи і Петра Дужих (Петро Дужий – редактор журналу ОУН “Ідея і чин”) 1944 року вступив до лав УПА, служив у військовій розвідці. 15 лютого 1946 р. в бою поранений у ногу і схоплений НКВД. Засуджений на 10 р. ув’язнення і 5 р. обмеження в правах. Карався в таборах Мордовії та Сибіру. 8 серпня 1955р. висланий на спецпоселення. Звільнений 16 квітня 1956 року.
Колишнім повстанцям заборонено було повертатися в Західну Україну, тож Василь Макух поїхав у Дніпропетровськ до знайомої зі спецпоселення Лідії Запари, відбудував її хатину, одружився з нею. Працював на тяжких роботах. Закінчивши вечірню школу, вступив на педагогічний факультет університету, але його швидко виключили через те, що приховав від приймальної комісії судимість. Вражало Василя, що в козацькому краю з його дочки Олі (1960 р. н.) та сина Володимира (1964 р. н.) в дитсадку і у школі однолітки насміхаються, бо вони розмовляли українською мовою.
1968 рік – це “Празька весна”, це надії на “соціалізм із людським обличчям” – і брутальна окупація Чехословаччини військами Варшавського договору. Ці події обурили Василя Макуха. У жовтні 1968 р. він узяв відпустку і поїхав до сестри на Львівщину. Звідти з трилітровим слоїком бензину приїхав у Київ. Є неперевірені дані, що він мав з кимось зустрітися в Києві, що готувалася акція протесту проти окупації Чехословаччини, однак вона зірвалася. Тоді Макух запротестував сам…", -написав Василь Овсієнко у "Незборимій нації".