Стожари - інформаційний сайт української діаспори

Після закінчення 8 класів сільської школи вступив до Вінницького вищого професійного училища №4, у якому здобув фах "кабельщик - спайщик". З 1992 по 1994 роки проходив строкову службу у Житомирі.

Після демобілізації влаштувався працювати їздовим у колгоспі "Нове життя", доглядав коней та перевозив вантажі. Після цього тривалий час працював у Києві експедитором.

Під час третьої хвилі мобілізації, 29.08.2014 року, призваний на несення військової служби, яку проходив у складі 54-го окремого розвідувавльного батальйону.

Батько Анатолія Олександровича помер, коли він був малим, а мати - 6 років тому, власної сім'ї та дітей у нього не було, хоча він і мріяв про сімейний затишок, але дожити до цього не встиг.

15.03.2016 року Фарік підписав із ЗСУ контракт.

Молодший сержант, помічник гранатометника 2-го взводу 9-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

Він любив життя і хотів жити. Людина з тих, хто не відступав, кожного дня цікавився новинами з мирного життя, постійно щось робив, турбувався за всіх, дуже смачно готував. Сам визвався, окрім своїх війскових обов'язків, готував на весь взвод. А головне - він був патріот і людина, на яку можна було розраховувати, не боявся ворога, ретельно планував своє майбутнє життя, коли скінчиться війна.

Загинув 15 лютого о 23.30 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок осколкового поранення голови, отриманного під час острілу наших позицій 120-мм мінами.

Похований Анатолій Олександрович 18 лютого у рідній Шепіївці. У нього залишився брат.

Осколки не обирають, коли. Осколки не обирають, кого. Вони розлітаються безжальним віялом і падають, падають, падають солдати, розкритими очима дивлячись на автомат, що випав з їхніх рук.

Коли вийдете на вулицю - вдихніть на повні груди. Як вам повітря? Свіже? Дихається вільно?

Цю можливість нам всім подарували люди, які інколи падають на сніг.