Історія освіти в Україні. Як раніше одягались українські діти. Українські захоронки

Четвер, 14 листопада 2019 10:44 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Митрополит Андрей серед дітвори «Української Захоронки», 1938 р. Митрополит Андрей серед дітвори «Української Захоронки», 1938 р.

Ніякої коричневої форми і фартухів прислуги, вигаданих совітами

Вишита сорочка завжди була для українця символом самоідентифікації та нескореності. А вже за радянських часів ці сорочки змушені були ховати навіть під землею…

1920 1939

Ці світлини – початку 20-го століття. На них українські школярі і діти захоронок (дитячих садків) у вишиванках. Часто на вишитих сорочках чи домотканих килимах можна розгледіти український герб – тризуб. А коли це робити було надто ризиковано, вишивальниці все одно намагалися нанести українську символіку, іноді зашифровано, наприклад, використовуючи жовто-блакитні кольори в звичайних квіткових і геометричних орнаментах.

За часів Другої Речі Посполитої, яка наче не дуже була прихильною до різних національних українських проявів, все ж вишиванки носили школярі й учителі. А в школах нерідко влаштовували виставки робіт тамтешніх рукодільниць.

На щорічних Торгах Волинських традиційно відбувалися етнографічні свята, де демонстрували національний одяг, виступали аматорські творчі колективи в національних українських строях. Там можна було придбати й вироби майстринь-вишивальниць, які особливо цінувалися в іноземних гостей. Діти теж ходили до школи у вишиванках.

ПЕРШІ ЗАХОРОНКИ

1893 р.  сталася знакова для Галичини подія – у селі Жужелі (тепер Жужеляни) на Сокальщині в приміщенні монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії коштом о. Кирила Селецького відкрито першу українську захоронку (на зразок сучасного дитячого садка).

deliatynv

Звичайна господарська стодола була майстерно переобладнана у простору кімнату, в якій навчалося і бавилося близько 50 дітей щодня. Вбогий інтер’єр гармонійно зрівноважувався чуйним ставленням сестри-виховниці Арсенії Гордашевської (рідної сестри блаженної сестри Йосафати Гордашевської), яка навчала дошкільняток пісеньок, поезій, рухливих ігор і забав. Цей добрий почин викликав значний інтерес і пожвавлення у краї – у містечках та селах поставали нові виховні заклади для діток до 7 років.

Захоронка — це установа для виховання дітей у дошкільному віці, від 3 до 7 років, на зразок сучасних дитячих садків.

Галицькі захоронки, проваджені Сестрами Служебницями базувалися на  виховному методі німецького педагога Фрідріха Фребеля. За його стараннями у 1837 р. був відкритий заклад ігор та занять для бідних дітей дошкільного віку. Саме він вперше ввів назву  для цього закладу – «дитячий садок». Фребель вважав, що дитина повинна всесторонньо розвиватися через: дидактичні ігри, працю, навчання, красу та релігію. У цих виховних закладах виховательками мали бути тільки жінки з належною освітою. Цей тип дитячих садків запропонованих Фребелем згодом почали називати «фреблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захоронки»,  як також педагогічні курси, які готували майбутніх  виховательок називалися – «фреблівки».

Ця педагогічна теорія дошкільного виховання швидко поширилась на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні.

Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захоронок. Згромадження ставили питання заснування захоронок – пріоритетним.  Була велика потреба у відкриті цих захоронок, в яких сестри могли б піклуватися про дітей, дбаючи про їх духовний, розумовий, культурний, патріотичний та фізичний розвиток, при тому виховувати їх на морально-християнських та національно свідомих громадян Української держави.

Каталізатором появи в Галичині інституцій опіки й виховання дітей дошкільного віку стало загальне національно-культурне піднесення й активізація жіночого емансипаційного руху. Назріла гостра потреба протистояти ополяченню українських дітей в польських дошкільних закладах.

У тогочасній Галичині освіта підпорядковувалася світському керівному органу – Шкільній Краєвій Раді, яка вимагала провадження захоронок на засадах Фрьобеля. Ця ж Рада зобов’язувала всіх монахинь, які займаються педагогічною діяльністю, проходити необхідні педагогічні курси, або ж здобувати ґрунтовну державну педагогічну освіту. Сестри, які працювали в захоронках, відбували професійний вишкіл у сфері педагогічної діяльності. Про це сестер зобов’язували Правила: «Сестра, котра провадить захоронку, має бути до того приготовлена і вправлена». Навіть вже в новіціяті (початковій школі духовного життя молодих сестер) приготовлялися лекції та практика старшими сестрами по веденню захоронок, очевидно тут подавалися елементарні засади провадження цими дошкільними закладами.

Для здобуття вищої педагогічної освіти Сестри Служебниці навчались у Державній Захоронярській Семінарії ім. Станіслава Яховича у Львові, також навчалися в Приватній Захоронярській Семінарії ім. священомученика Йосафата, яку провадили Сестри Василіянки. Сестри Служебниці проходили педагогічні курси по веденню захорОнок у Товаристві «Українська захоронка» у Львові, а також навчались у Державній Захоронярській семінарії у Львові, деякі брали участь у Вищому Педагогічному курсі, який відбувався у Варшаві. Захоронки Сестер Служебниць, за словами Митрополита Андрея Шептицького, були «початком і основою морального відродження цілого села та піднесення релігійного життя цілої парохії».

Однозначно, що діти в захоронках виховувалися в дусі католицької педагогіки, сестри плекали в дітях релігійний світогляд. Захоронки стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу.

1920 441939

Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.

До програми в захоронках входили такі виховні елементи, як-от: ритмічна гімнастика, співи, дихальні вправи, малювання, ручна праця, вправи володіння мовою. Сестри-виховательки ознайомлювали дітей з літерами абетки та цифрами. Великою радістю для дітей були прогулянки-екскурсії до лісу, в поле, на річку.

zah14 900x636

Діти мали не лише можливість дихати свіжим повітрям, але також поширювати свій кругозір, пізнавати назви дерев, квітів, птахів, звірі та пори року. Після екскурсій слідували усні математичні вправи.

1920 44441939

У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — «захоронок».

Згідно загальних відомостей про українську захоронку діти, які відвідували цей заклад, поділялися на вікові групи-категорії. Мовою навчання та спілкування була лише українська.

У Правилах 1907 року Сестер Служебниць написано наступне: «У захоронці мають сестри вчити дітей молитов, катехизму, біблійної історії, рахування, діточих забав, віршиків і пісень, згідно з виробленою системою».

Сестри Служебниці запроваджували такі напрями виховання:

релігійне виховання – його здійснювали через молитву, відвідування храму, катехитичні бесіди, оповідання, поезії та пісні відповідно до Літургійного року;

моральне виховання – це вироблення позитивних навичок, товариських відносин з іншими, плекання моральних чеснот;

національне виховання – це формування національної свідомості, патріотизму, любові до рідної мови, пісні та традицій;

інтелектуально-культурне виховання – це розбудження зацікавлення дитини, її уміння мислити, заглибитись у суть предметів та явищ, плекання любові до краси, розвиток естетичних почуттів;

фізичне виховання здійснювалось через активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, іграх, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. Особлива увага зверталася на особисту та спільну гігієну. Сестри брали участь в іграх разом із дітьми.

Захоронки стали місцем не лише релігійного,  але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.

В особливий спосіб діти у захоронках приготовлялись до релігійних та національних свят, зокрема: Різдва, святого Миколая, День Матері, Пресвятої Євхаристії,  Тараса Шевченка.

Отже, сестри-виховниці багато уваги приділяли виробленню у дошкільнят позитивних звичок, моральних чеснот та вміння спілкуватися і домовлятися у колективі. У центрі навчально-виховного процесу був також усебічний розвиток дитини із врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей, плекання любові до краси, підготовка до початкової школи (за методикою Марії Монтессорі). Навіть найменшим прививалися навички особистої і спільної гігієни.

У цей час у Львові також діяли «фрьобелевські огородці»  – дитячі садки для підготовки дітей із заможних сімей до навчання у школі, щоправда, вони не були численними.

У міжвоєнний період, окрім захоронок-передшкіль, діяли також світлиці – дошкільні установи, схожі за своїм призначенням, але значно бідніші матеріально і базовані на простіших виховних засобах. Функціонували переважно у Львові і були менш чисельні. Якщо захоронки і світлиці працювали впродовж усього року, то у літній період діяли дитячі садки і півоселі. Півоселі були призначені для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти у літній час. Виховательок захоронок називали виховницями або учительками, а дитячих садків – садівницями (садівничками) або провідницями.

Зусиллями українських педагогічних товариств та громадсько-культурних діячок вдалося налагодити діяльність інституцій дошкільного виховання і вже у 1930-х рр. вони працювали відповідно до вимог чинних шкільних законів Польської держави, але з національним наповненням.

У 1937 р. у Галичині налічувалося 768 дитячих садків, в яких сезонно перебувало 30 000 дітей.

Вагомим чинником підвищення педагогічної майстерності українських виховниць був фаховий журнал «Українське Дошкілля», започаткований у Львові 1938 р., матеріали якого базувалися на національній виховній основі. На сторінках часопису вміщувалося багато педагогічно-методичних статей і практичних порад.

1938 р. 212x3001

Обкладинка першого номеру часопису “Українське дошкілля”

Значну увагу питанням дошкільного виховання і навчання приділяв журнал «Нова Хата». Редакція публікувала матеріали про організування дошкільних інституцій за кордоном і ознайомлювала українських виховниць із найкращими їхніми традиціями та методиками з метою запозичення позитивного досвіду.

Яскравим прикладом для наслідування вважався один із найкращих у Празі дитячих садків для діток, які потребували соціальної опіки (сироти, малозабезпечені, скривджені у родині), – його облаштування, розпорядок дня, особливості роботи із дітьми.

 

У 1946 році діяльність Української захоронки відмінив тодішній діючий уряд. 

 

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається