Українська гельсінська група - поборник людських прав і свобод

Вівторок, 10 грудня 2019 06:44 Автор  Віра Фазлєєва
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

10 грудня відзначається Міжнародний день із захисту прав людини. Адже саме 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Загальна декларація прав людини.


Понад два десятиліття потому тривав процес із закріплення нових відносин в Європі, щоб забезпечити виконання високих принципів демократії.

Нарешті, 1 серпня 1975 р., у Хельсінкі (Фінляндія) 33 держави Європи, а також США і Канада, підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), відомий як Гельсінські угоди. Держави – учасниці Гельсінкського процесу зобов’язувалися дотримуватися прав людини, дбати про забезпечення її свобод і гідності, а також виявляти факти переслідування людей за їх переконання. Українські правозахисники вирішили скористатися цією нагодою, щоб показати світові, що в Україні порушуються елементарні права людини і нації в цілому.

Адже навіть після приєднання радянської України до вищезазначених угод, практичні заходи щодо їх реалізації не було здійснені. 9 листопада 1976 р., в Києві, постала Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група – УГГ ). Її мета полягала у тому, щоб збирати скарги постраждалих, доводити факти порушення прав людини та націй в Україні, доносити інформацію про ці порушення до відома широких кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, що підписали Заключний акт НБСЄ.

Ініціаторами заснування УГГ були: письменник і філософ Микола Руденко, генерал Петро Григоренко – член Московської Гельсінкської Групи (створена у 12 травні 1976 р.), громадська діячка Оксана Мешко, письменник-фантаст Олесь Бердинка, юрист Левко Лук’яненко. Вони, разом зі своїми однодумцями, підписали Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод та Меморандум № 1. Група приймала письмові скарги про порушення прав людини в Україні і щодо українців за її межами, передавала цю інформацію в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкського процесу.

У фондах ЦДАЗУ, зокрема у ф. 36 «Світового конгресу вільних українців (СКВУ), та довідково-інформаційному (бібліотечному) фонді, представлені документи українських організацій за кордоном, діяльність яких була спрямована на поширення інформації про порушення прав людини в Україні та захист її громадян.

Так, автори Декларації наголошували, що головним мотивом їхньої діяльності буде не політичний, а гуманітарно-правовий.

7766556761

«Декларація Української громадської групи сприяння виконанню
Хельсінських угод», 9 листопада 1976 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. 3, інв. № 327-О, стор. 18, 60

Для виконання Гельсінкських угод в Україні, УГГ поставила такі завдання: знайомити громадськість із Загальною декларацією прав людини ООН, сприяти розширенню контактів і вільному обмінові інформацією між народами, добиватися акредитування в Україні представників зарубіжної преси тощо. Таким чином, учасники Групи постійно нагадували світові про існування поневоленої України і порушували питання про визнання її світовим співтовариством. Насамперед УГГ домагалася, щоб Україна була представлена на наступних нарадах НБСЄ окремою делегацією. Окрім того, Група приймала письмові скарги про порушення прав людини в Україні і щодо українців за її межами, передавала цю інформацію в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкського процесу.

Так, у Меморандумі № 1 політика СРСР щодо України визначалася як геноцид і етноцид. Адже УГГ виступала на захист національних прав не лише українців, а й громадян інших національностей, а також релігійних прав.

6655776657651

Меморандум І «Вплив європейської наради на розвиток
правосвідомості на Україні», листопад – грудень 1976 р.
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 46, арк. 148, 149, 151, 154

Від жовтня 1978 р. у США почало діяти Закордонне представництво УГГ (Петро Григоренко, Леонід Плющ, Надія Світлична), яке видавало щомісячний бюлетень «Вісник репресій в Україні». Матеріали УГГ публікувалися українською та англійською мовами у видавництві «Смолоскип» ім. В. Симоненка. Вони звучали на радіо «Свобода» та інших радіостанціях.

Представники УГГ зазнавали постійного тиску з боку радянських силових структур. Із 1979 р. КДБ розгорнув проти Групи справжню війну, а репресії проти причетних до неї набули масового характеру. Україною прокотилася хвиля карних процесів проти правозахисників за цинічно сфабрикованими справами: «дармоїдство», «опір міліції» «хуліганство», «порушення паспортного режиму», «незаконне зберігання зброї» та ін. Практично ніхто з членів Групи не виходив на волю: незадовго до звільнення, а то й у день звільнення жертві фабрикували нову справу. Тільки такими методами на початку 1980-х років КДБ вдалося фактично припинити діяльність Групи.

13 березня 1988 р. 19 членів УГГ, які були на волі та на засланні, заявили про відновлення її діяльності. Головою Групи обрали Левка Лук’яненка, який ще перебував на засланні, а Закордонне представництво УГГ очолив Микола Руденко.

7 серпня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові було оголошено про створення на основі УГГ Української Гельсінкської Спілки, на базі якої 30 квітня 1990 р. була створена Українська республіканська партія. Проте це вже інша історія.

З огляду на вищевикладене можна констатувати, що діяльність Української громадської групи сприяла виконанню Гельсінкських угод і тому вона займає чільне місце в історії українського правозахисного і національно-визвольного руху, що разом з іншими чинниками привів Україну до незалежності.

Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник

відділу використання інформації документів ЦДАЗУ

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається