СЛОВО ВІД УКРАЇНЦІВ
ГОЛОСИ ПАМ’ЯТИ
– Боженьку! Чи є ти?.. Мамо-нене!
Їсти хочу… Тільки не травички…
Щось на світі сталось незбагненне!
«Батьку наш народний»! Обізвися!
– За рік – один! – мільйони нас не стало!
За півроку у хаті – пустота!..
Сміється тільки із портрета Сталін:
– Досягнута мета!
– Акація розквітне – будуть ласощі!
А матінка чомусь так довго сплять...
Пасуться діти в спориші й калачиках
І тихо мруть… І сивіє земля!..
– Так тихо, мертво на селі!..
То крокував СО-ЦІ-А-ЛІЗМ!
– І дякувала заграниця
За нашу дешеву пшеницю.
Ціна їй – безмірна: життя
Мільйонів! Нема вороття!
– На ПАМ’ЯТІ – біди і жертви.
На ПАМ’ЯТНИКАХ – ті, що жерли!
– Мовчали про рік 33-ій
Америка, місто й село,
Немов не було стільки смерти,
Немовби його не було!..
– Біль той не притупився, не стерся:
Чим земля завинила? Чим – ми?!
Плаче свічка, стікає по серці!
Двадцять перший вік…
Станьмо ж ЛЮДЬМИ!
(© Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка «Барва смерті – 33-ій», 2004, с. 62).
***
Димищем тягне од страшних садиб,
Од тих, що ненароком почужіли…
У тій діжі, що дарувала
Хліб,
Не тісто сходить…
Ходять чорні сили!
Замшілий хрест на власну тінь
Упав,-
Ридма ридає, кличе допомоги.
Свистить бабак,
Недоленька сліпа
Втомилась виряджати всіх в дорогу.
Лише в сільраді свайба чимала, –
Гуляють комісари й комнезами!
І п’ють гірку:
«За упокій села!»
«За упокій!..»
«За звершену програму!..»
Замшілий хрест
Вже сірим димом став,
І нікому на дим отой молитись.
Йшов Молох повз сільраду,
Йшов і став:
Не може на Вкраїну надивитись!
І так стояв до осені з весни,
Аж поки й сам від видив знепритомнів.
І лиш Харон, затято-навісний,
Возив човни на той бік – повним повні!
А потім утомився і Харон.-
Він подолав останній рубікон!
