Володимир Пилип’юк: «Прагну виконати Божу волю на цій землі»

Вівторок, 15 жовтня 2019 09:14 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
Володимир Пилип’юк, Володимир Одрехівський,  Мирослава Туркало, Володимир Дубас, Василинка Метко Володимир Пилип’юк, Володимир Одрехівський, Мирослава Туркало, Володимир Дубас, Василинка Метко

26 вересня цього року в Фотогалереї Василя Пилип’юка відбувся «Львівський салон художньої фотографії – 2019», присвячений 180-річчю фотографії. На ній поціновувачі, яких таки було багатенько у фотогалереї, змогли побачити 126 художніх творів львівських фотомитців.

Учасникам фотосалону у своїх виступах подякували: керівник фотогалереї Василя Пилип’юка – його син Володимир Пилип’юк, голова Львівської організації Національної спілки фотохудожників України Володимир Дубас, директор департаменту з питань культури, національностей і релігії Львівської обласної державної адміністрації Мирослава Туркало, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський, фотомитець Андрій Афтанас.

Про те, як син видатного українського фотомитця, який два роки тому відійшов від нас, Василя Пилип’юка – Володимир Пилип’юк, керівник Фотогалереї Василя Пилип’юка, продовжує справу батька, розмовляємо з паном Володимиром.

  • img 90261
  • Володимире! Як виникла ідея провести у Вашій рідній фотогалереї «Львівський салон художньої фотографії – 2019»?
  • Дуже просто. Десять років тому відбувся тут, у нас, «Львівський салон художньої фотографії – 2009». Цьогоріч голова Львівської організації Національної спілки фотохудожників України Володимир Дубас вирішив, тобто – запропонував нам, провести цю потрібну і цікаву, як на мене, акцію.
  • Довго ви обидвоє думали–готувались до цього?
  • Ну, по-перше, нам потрібно було закінчити ремонт у галереї. А оскільки галерея Василя Пилип’юка роками співпрацює з Львівською організацією Національної спілки фотохудожників України, то й, само собою, вирішили, що ця фотовиставка буде саме у нас.
  • Галерея виникла 20 років тому. Пам’ятаєте, як то було? До речі, з якого Ви року?
  • З 1988-го. А перша локація фотогалереї Василя Пилип’юка була ще на проспекті Шевченка. Лише згодом, за деякий час, ми відкрились на Стецька, 3а. Спершу це було поєднання з кафе-баром. То ж місця для виставок було недостатньо. Сталось так, що довелось побудувати будинок – словом, починати з «нуля».

Цього року світовій фотографії 180 років, як й відзначалось на акції. Ми запланували виставку студентів мого батька, яка мала відбутись в Київському національному університеті культури і мистецтв. Батько ці фото студентів зібрав. І привіз їх до Львова. Вони були в архіві – я їх знайшов. І вирішив втілити в життя батькову ідею. Галерея стає просторішою, світлішою. Наша команда – дуже молода. Скажу так: приміщення галереї нині – у стилі мінімалізму: менше меблів, білі стіни. Тішимося, що справа батькового життя не тільки продовжується, а й розвивається.

Володимир Пилип'юк та Дарина Пилип'юк.

  • Ви радо погодились допомагати батькові?

  • Та звичайно. Батько, до речі, завжди був наполегливий. Останні десять років я день у день з ним працював, бував з ним у різних відрядженнях. Батько ділився зі мною і досвідом, і мистецтвом, а тепер довелося – й бути менеджером, стати директором.

  • Тобто – вміти також вести справи?

  • Саме так. А взагалі я по натурі – педант. Батько вчив: «Роби – як для себе». То ж я завжди прагнув робити все якнайкраще. І теперішні фотоальбоми – батькова ідея. Ось перед вами останній фотоальбом «Львів – перлина століть», наш спільний з батьком. Я зробив його інтерактивним.

  • Що це значить?

  • Кожна фотографія має свій QR-код, який, за допомогою смартфону, приводить людину до того місця, яке зображене на фото.

  • Ого! Такого я ще не бачив!

  • А тепер – бачите! Там більшість фотографій моїх, а ще я додав батькові також. І присвятив батькові.

  • Бачу: «Присвячую цю книгу світлій пам’яті мого батька»! Володимире, Ви – молодець. Як виглядає співпраця з Львівською організацією Національної спілки фотохудожників України, якою керує Володимир Дубас?

  • Працюємо спільно. А ще нас гарно й постійно підтримує облдержадміністрація в особі Мирослави Туркало, директора департаменту з питань культури, національностей і релігії. Вона – частий гість наших фотовиставок.

  • Що для Вас означає продовжувати справу свого батька, одного з видатних світових фотомитців?

  • Велику відповідальність. І захоплення – тим, що я маю вміння продовжити справу, натхнення, бажання працювати в пам’ять батька.

  • Володимире, це означає, що Ви маєте бути і фотомитцем, і видавцем – також.

  • Намагаюся.

  • Що ще вийшло останнім часом, крім Вашої спільної праці – «Львів – перлина століть»?

  • Книга «Миттєвості думок», до 85-річчя президента Леоніда Кравчука. У ній – думки Леоніда Макаровича, поєднані з найкращими батьковими роботами.

  • Чим більше працюєте – душею чи серцем?

  • (Сміється). І душею, і серцем!

  • Ваш батько мав визнання. Ви також прагнете таке визнання мати?

  • То вже як вдасться. Я намагаюсь активно популяризувати і надалі батькове мистецтво – його фотоспадок.

  • Чи спостерігається зацікавлення батьковими творами в інших країнах?

  • Запропоновано відкрити його виставку в Італії.

  • Зреалізуєте?

  • Думаю, що вдасться.

  • Батько розповідав Вам про відомих політичних діячів?

  • Ні, він брав участь у мистецьких заходах. Він робив те, що людей обєднує, а не розєднує.

  • Що Вас найбільше хвилює?

  • Прагну виконати Божу волю на цій землі. І зрозуміти свою місію. Батька часто називали літописцем України. Він побував на всіх важливих подіях, що відбувалися в Україні, починаючи від 1991 року. Спочатку був фоторепортером. Багато людей до мене приходить і просить відновити історичні кадри.

  • Ті, що перші?

  • Так, бо батько всюди побував. Його цікавило, чим країна жила в той час.

  • Які плани в подальшому?

  • Планую відкрити нову персональну фотовиставку батька в фотогалереї. Також – в інших залах – окремо виставку про нього. Готуємо меморіальний памятник на Личаківському цвинтарі – на батьковій могилі.

  • Чим для вас є час?

  • Питання філософське. Думаю, що швидко біжить, бо його бракує на наші плани і за­думи. Але я потім згадую, що я – молодий, і сподіваюсь, що на мої задуми ще часу вистачить.

  • Доводилось Вам бувати разом з батьком на виставках у якихось країнах?

  • У багатьох. У Канаді. У Брюсселі відкривав батькову виставку. Піднімався на Ейфелеву вежу, щоб зафіксувати пейзаж з висоти пташиного лету.

  • Чи побували в Новоселиці, батьковому селі, де він народився?

  • На річницю батькової смерті ми були там, звідти батько родом. І далі продовжуємо робити все, для того, щоб Музей поповнювався новими експонатами як «Музей імені Василя Пилип’юка».

  • Дякую Вам, Володимире, за розмову. А головне – за те, що продовжуєте справу батька – відомого в світі фотомитця Василя Пилип’юка.

 

 

1DSC 005711Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається