Професор Олег Шаблій: «Дуже позитивно про його діяльність відгукувались не тільки українці»

П'ятниця, 08 листопада 2019 08:37 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

30 жовтня 2019 р. у дворі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка зібрались науковці Університету для урочистого відкриття пам’ятної таблиці на відзначення діяльності Юрія Полянського, визначного українського вченого-географа, геолога та археолога, дійсного члена Наукового Товариства імені Шевченка Ю. Полянський народився у селі Жовтанці, що на Львівщині, вчився у Віденському та Львівському університетах, 1947 року виїхав до Арґентини.

Пам’ятна таблиця, присвячена Ю. Полянському, встановлена поруч з такими ж таблицями на відзначення діяльності видатних українських постатей – Степана Рудницького, Олени Степанів, Григорія Величка. Вступне слово виголосив проректор ЛНУ ім. І. Франка Володимир Качмар, активну участь в дійстві взяли вчені географічного факультету. А найнесподіванішим гостем була онука Юрія Полянського – Христина, яка прилетіла на свято з Арґентини і виступила зі Словом про свого Дідуся.

Про наукову та громадську діяльність визнаного українця Юрія Полянського, який з’єднав своєю діяльністю всіх географів світу” (Олег Шаблій), я розмовляю з ініціатором проведення цього важливого і приємного заходу – завідувачем кафедри економічної і соціальної географії, заслуженим професором Університету Олегом Шаблієм.

 

Юрій Полянський – фундатор української археології в ділянці палеоліту…”

  • 10 31 memorium 041Пане Олеже! А як Ви “прийшли” до Юрія Полянського, себто – як дізнались про нього, його життєвий і творчий шлях?
  • Почну з того, що 1994 року я мав відрядження в Париж і в Сарсель, де мав свою історичну зупинку видатний український науковець – професор Володимир Кубійович і де він видавав “Енциклопедію українознавства” (21 том, у т. ч. сім – англійською мовою). Я тоді писав книгу про Кубійовича “Професор Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення”, яка побачила світ у 1996 році (до 2000-го року я видав ще два томи цього видатного українського діяча).
  • І, відповідно, наблизились до Ю. Полянського, який співпрацював з Кубійовичем?
  • Так, звичайно. Оглядаючи архів В. Кубійовича, я знайшов листи до нього від Юрія Полянського з Арґентини. І з цих листів я дізнався, що вони інтенсивно співпрацювали ще в міжвоєнний період на ниві розбудови Наукового Товариства імені Шевченка.
  • У яких сферах?
  • В. Кубійович був доцентом Яґеллонського університету, що в Кракові, а Ю. Полянський працював учителем (професором – як тоді називали) географії в Першій українській академічній гімназії.
  • А чому вона називалася “академічна”?
  • Бо в 1874 році Йосип ІІ, австрійський монарх, поновив Університет і при ньому організувалася ця гімназія. Вона з часом стала українською.

Так от, крім листів, я знайшов дві статті Полянського. Перша, очевидно, була написана вже після переїзду вченого до Арґентини. Коли В. Кубійович видав загальну частину “Енциклопедії українознавства”, він попросив Ю. Полянського надіслати йому скорочений варіант опису карти геології України, бо повний опис був опрацьований ще в середині 30-х років попереднього століття, річ ясна, для Першого національного Атласу України під назвою “Атлас України й сумежних країн” (1937 р.).

  • І до чого Вас підштовхнуло знайдене Вами?
  • До подальшого вивчення життєвого шляху і наукової творчості Юрія Полянського. В. Кубійович просив ще в листі до Ю. Полянського описати українську діаспору в Південній Америці – в Арґентині. На жаль, Полянський дав негативну відповідь щодо опису діаспори.
  • І чому?
  • Бо українська діаспора була надто просторово розпорошена, а частина українців записалася поляками, ще інша – росіянами. То ж вписано було їх в категорію імперських націй.

Тепер – знову про своє. З початку нульових років (тобто, з 2000-х) я почав реалізувати свій видавничий проект під назвою “Постаті українського землезнання”.

  • Земле знання – це, очевидно, чисто географічний термін?
  • Так. І серед тих постатей я першочергово вибрав найвизначніших географів ХХ ст.
  • А саме?
  • Володимира Кубійовича, Олену Степанів, Валентина Садовського. До речі, Садовський – це була визначна особистість: двічі міністр в уряді УНР, фундатор української національної новітньої економічної географії. А ще Мирона Дольницького, Володимира Ґериновича та ін.
  • І у що це все “виллється” – зреалізується?
  • Проектую видати 20 таких книжок – переважно проскрибованих окупаційними владами географів України.
  • Вже певна кількість їх побачила світ?
  • Вийшло 14. П’ятнадцята вже підготовлена, – про професора Мирона Кордубу.
  • На урочистості йшлося про те, що Ю. Полянський багато зробив після Степана Рудницького. Можете деталізувати?
  • Звичайно. Адже С. Рудницький – це фундатор новітньої нашої географії загалом.

Отже, що роблено Ю. Полянським після С. Рудницького? По-перше, Юрій Полянський був з’єднувальною ланкою між С. Рудницьким і В. Кубійовичем. Рудницький у 1926 р. виїхав на запрошення Миколи Скрипника до Харкова (в тодішню столицю УССР), де організував Український науково-дослідний інститут географії і картографії. А Кубійович, як ми вже згадували, працював у Кракові. І В. Кубійович, водночас, керував географічною комісією НТШ у Львові, доїжджаючи сюди один-два рази на місяць. Отже, по суті, всю роботу комісії НТШ виконував її вчений секретар Юрій Полянський.

Друге. Полянський продовжив працю Рудницького з вивчення геоморфології (науки про форми земної поверхні) Поділля. Або, іншими словами, – лівобережжя Дністра. Особливо – вивчення терас лівих приток Дністра – Золотої Липи, Гнилої Липи, Стрипи, Серету, Збруча.

По-третє, Юрій Полянський – фундатор української археології в ділянці палеоліту.

  • Для широкого , образно кажучи, читача – прошу розшифрувати цей географічний термін.
  • Гаразд. Палеоліт – це найдревніший період в історичному житті людства. Його стоянки на території України від 0,9 до 1,2 млн років.
  • Ого, пане Олеже, ми з Вами – дуже давні?
  • Та певно, що давні… І четверте, що належить ще сказати. Зазначимо, що в цей період, про який ведемо мову, в географії панувала так звана геологічна парадигма. І як Рудницький, так і Полянський, вони ґрунтували свої теоретичні і практичні висновки саме на цій парадигмі. Але …
  • Ще, є ще і “але”?..
  • Так от, але справжнім геологом Юрій Полянський став лише в Арґентині, де він зробив істинний висновок у дослідженні Південних Кордельєрів – Анд.

 

А як посадник міста зробив для Львова дуже багато…”

  • На зібранні йшлося, в підсумку, й про те, що нам належить якомога ширше й глибше вчити молодь в пошануванні традицій. Як Ви вважаєте, це здійснюється насправді?
  • І так, і ні. Знаєте, для цього краще, даруйте за повтор, знати суспільно-політичний та ідеологічний контекст історії розвитку української географії. Пам’ятати, в яких складних умовах розвивалася наша наука. По суті, тільки НТШ давало простір для її розвитку. А окупаційні режими робили все для того, щоб українська національна наука не розвивалася загалом.
  • Ким, на Вашу думку, більше був Ю. Полянський – ученим, громадським діячем чи патріотом?
  • Відповім так. На надгробнику Юрія Полянського в Буенос-Айресі написано (цитую дослівно): “Тут спочиває професор, доктор Юрій Полянський. Педагог. Вчений. Патріот. І гуманіст, який боровся за його рідну Україну. Збагатив геологію Арґентини своїми працями про провінцію Мендоза у Високих Кордільєрах. Звичайний професор і консультант на факультеті точних і природничих наук. Лауреат Національної премії з геології у 1964 р.”.
  • Чудовий портрет українського науковця. Справді чудовий…А що Ю. Полянський робив у Львові, на Батьківщині?
  • Він також працював тут від 1939-го після того, як прийшли “освободітєлі”, до 1941-го завідувачем кафедри географії в Університеті, а також ученим секретарем Вченої ради Львівського державного університету імені Івана Франка (саме так “освободітєлі” назвали тоді Університет, що у Львові). До влади навіть привели місцевих українців. Дуже позитивно про його діяльність в цей період відгукувались і згадували не лише українці, а й польські вчені, які до того часу кількісно переважали на кафедрі.
  • А пішов з посади, бо?..
  • Бо за німців Університет закрили. А як посадник міста – зробив для Львова дуже багато – для відновлення ситуації в місті після большевиських руйнувань. Після втечі “освободітєлєй” відновив водопостачання, газопостачання, забезпечив місто електроенергетикою, продовольством і навіть, каналізацією.

Коли німці дізналися, що містом керує український учений-патріот, вони провели з ним чотири слідства-допити (протоколи збережені й досі). І залишили його в спокої. Влаштувався згодом у систему шкільної освіти Львова. А наприкінці війни (в 1944 р.) Юрій Полянський перебрався зі Львова до Кракова і Відня.

  • Згодом покинув і ці міста…
  • Так, у 1945-му переїхав до Мюнхена, де викладав антропогеографію і антропологію в UNRRA.
  • Що то за Університет такий?
  • Університет, створений ООН для біженців. А потім – і в УВУ – Українському вільному університеті. А в 1947-му перебрався до Арґентини.
  • Христина, онучка Полянського, яка була у нас в ці дні, сказала на урочистостях, коли відкривали пам’ятну таблицю на честь Юрія Полянського: “Ми повинні працювати ідеями і добром”. Чи вдасться нам це робити, зокрема, прагнути передати вироблені українцями упродовж століть вагомі для нації цінності? Чи працюємо насправді ідеями і добром?
  • Намагаємось.
  • Чи вдасться нам “залучити два Університети двох країн і двох націй”, про що говорила Христина у своєму виступі у дворику?
  • Думаю, що вдасться. Добру справу ми вже й почали, пропагуючи досвід таких українських особистостей, як В.Кубійович, Ю. Полянський…
  • А що відбуватиметься в руслі популяризації діяльності Юрія Полянського в подальшому?
  • Школу в селі Жовтанці Кам’янка-Бузького району, де народився Полянський, є пропозиція назвати його іменем. Це – перше.

Друге. Пані Христина і її родина збираються створити стипендію для студентів імені Юрія Полянського. Міжнародну, звичайно. І для студентів нашого університету (Львівського), а, можливо, і для Університету Буенос-Айреса.

І третє. Обговорюється пропозиція про зведення погруддя Юрія Полянського – визначного українського вченого-географа, геолога та археолога, першого мера-українця в історії Львова. Ще одна деталь: зводити погруддя родина обіцяє своїм коштом.

– Дуже дякую, пане Олеже, за нашу розмову. Справді, ми повинні завжди пам’ятати про видатних людей українського роду, які творили гідне наше майбуття.

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАН і МОН України, член НСПУ, НСЖУ

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається