Що думає відомий управлінець, науковець, громадський діяч, який свого часу працював, зокрема, вченим секретарем Західного наукового центру НАН України і МОН України, про нинішню ситуацію в Україні в різних сферах її життєвого процесу, а також – про сучасний вимір української науки, – наша розмова.
«Стан профтехосвіти – похідна від стану промисловості…»
- Пане Михайле! В чому полягає, на Вашу думку, найвищий вияв патріотизму? Можливо, в професіоналізмі – як дехто вважає?
- Професіоналізм – це дуже вагома складова патріотизму. Водночас важливими конкретними його виявами є також ідейність, шляхетність, дієвість українця на будь-якій посаді та постійна праця над собою в контексті державотворення.
- Чи дивитесь правді в очі?
- Намагаюсь.
- То був вступ – так би мовити. Тепер – про Ваш професійний (і не тільки) досвід. Чи вдалося Вам відпрацювати засади горизонтального співробітництва між учасниками інноваційного процесу в регіоні?
- Думаю, що так. Вдалося теоретично обґрунтувати певну модель такого співробітництва та розпочати її реалізацію на Львівщині у формі регіональної інноваційної системи (РІС), до складу якої увійшли структури освіти, науки ,бізнес-середовища, громадські організації та ін.
- Які виклики при цьому виникають?
- Немає стабільності, зокрема у законодавчому полі. Відбуваються постійні зміни, у т.ч. не завжди конструктивні, серед організацій-учасників РІС. Доводиться, як мовиться, "на марші" вносити корективи у систему. А це не завжди комфортно.
- Як здійснюється підтримка вчених, інженерів, винахідників-новаторів для комерціалізації ними інтелектуальної власності?
- Наприклад через Клуб винахідників і новаторів, в якому час від часу збираються творчі люди, щоб презентувати власні цікаві ідеї, ноу-хау та пропозиції. Зваживши і оцінивши, разом відшукують шляхи для їх реалізації. Друге – виставки. Хотів би відзначити також Львівську обласну Малу академію наук та стартап-школу Національного університету «Львівська політехніка».
- Як допомагаєте вченим області у налагодженні міжнародного і двостороннього транскордонного співробітництва у науково-інноваційній сфері?
- Тут у нашому арсеналі є профільні громадські організації, зокрема «Агенція європейських інновацій»(АЄІ), яку ми зі своїми колегами створили у свій час на платформі ЛвЦНТЕІ. Сьогодні нею успішно керує Іван Кульчицький. З моєї точки зору АЄІ є однією з найкращих в Україні структур з надання інформаційно-консалтингових та організаційних послуг нашим вченим та дослідникам щодо можливостей їх участі у міжнародних науково-дослідних та інших програмах Європейського Союзу.
- Де влаштовуєте виставки нових ідей, технологій, приладів, машин, інноваційних проектів?
- У співпраці з Львівським обласним державним Будинком техніки (ЛОДБТ) системи профтехосвіти (ПТО) на території промислової зони по вул.Городоцькій, 174. Зараз ми підготували проектну пропозицію стосовно формування на цій локації Індустріального парку з інфраструктурою для проведення виставок-презентацій та дослідно-конструкторських експериментальних робіт.
- Чи вдається Вам поширювати, ініціювати нові ідеї, технології серед молоді – шкільної , учнів навчальних закладів ПТО та студентської?
- Так, у партнерстві з МАН ,ЛОДБТ, коли проводимо зустрічі наших вчених, винахідників, роботодавців з молоддю. А також шляхом участі у щорічному виставковому проекті Національного університету "Львівська політехніка"- "Інноваційна весна".
- Як здійснюється постійне інформування населення про нові ресурси і енергоощадні технології у житлово-комунальній, аграрній сферах, в охороні здоров’я, у харчуванні?
- В основному – через виставки і семінари.
- У створенні яких інституцій, які би сприяли розвитку економіки та інноваційної культури громад, Вам вдалося взяти участь?
- Наприклад, у створенні Західноукраїнської регіональної асоціації інноваційних фірм «Львівтехнополіс», регіональної асоціації захисту прав винахідників "Атлант", Західноукраїнської інноваційної біржі науково-технічної продукції, Асоціації малих і середніх підприємств "Львівська гільдія" тощо.
- І відколи?
- Ще з початку 90-х років. А також – Агенції економічного розвитку Турківщини, якщо йдеться про досвід співпраці з активом громади гірського району.
- Як вдається Вам співпраця з регіональними та загальноукраїнськими ЗМІ?
- Намагаюся… Були успішні проекти на Львівському телебаченні, присвячені питанням охорони і комерціалізації інтелектуальної власності та популяризації науки. Публікувався в газетах «За вільну Україну», "День", в журналах "Зовнішньоекономічний кур'єр", «Наука та інновації».
- Що Вам здається найбільш важливим під час реалізації таких стратегій: а) «купуй українське», б) «плати українцям», в) «експортуй українське»?
- Перш за все: «виробляй якісне українське». А тоді – «купуй українське». Тобто: головне – це виробництво конкурентоспроможної на світових ринках вітчизняної продукції та імпортозаміщення на внутрішньому ринку, на основі розробок наших вчених і дослідників.
- Чи українську владу вдається переконати, що Державна економічна політика потребує вдалого, розумного коригування?
- З середовища роботодавців завжди йдуть певні меседжі як на рівень центральних органів влади, так і регіональної. Для прикладу важливим документом сьогодні є "Маніфест роботодавців України", який прийняла Федерація роботодавців України. У ньому враховані і наші пропозиції. Зараз на завершенні – Стратегія розвитку Львівської області до 2027 р. Протягом цього року відбулося кілька мозкових штурмів у контексті її обговорення з участю представників ЛОООР.
- І де конкретно?
- У Дрогобичі, Золочеві, Червонограді і у Львові, а також на платформі Громадської ради при Львівській ОДА – де ми мали змогу висловити свою точку зору, побажання і пропозиції. Вони будуть оформлені як конкретні проекти для реалізації Стратегії розвитку Львівщини на період до 2027 року.
- Як допомагаєте працюючим промисловим підприємствам?
- Надаємо ділову, науково-технічну, світоглядну інформацію. Повідомляємо про проекти законів України та інші нормативно-правові акти, щоб промисловці та підприємці включалися на початковому етапі в їх підготовку та обговорення. Прагнемо допомагати у вирішенні конфліктів інтересів, зокрема участю у судових засіданнях як третя сторона.
- Ваше бачення: що діється з профтехосвітою?
- Стан профтехосвіти та й взагалі освіти – похідна від стану промисловості та вартості робочої сили на ринку України. Якщо нема потужного платоспроможного попиту на висококваліфікованих фахівців від українського роботодавця, то це проблема. З іншого боку попит вже з'являється , але якість фахівця "кульгає" і його потрібно доучувати на виробництві, запроваджувати так звану дуальну освіту. А ще є такий фактор ,як можливість працевлаштування наших спеціалістів. за кордоном. Словом, діють серйозні виклики ,на які нам швидко потрібно давати адекватні відповіді. Зокрема, як пропонує Іван Головкевич – виконавчий директор Регіональної агломерації "Дрогобиччина", необхідно розробити нормативно-правову базу для входження іноземного капіталу в Україну за алгоритмом "імпорт в Україну через виробництво в Україні".
- Скільки балів за десятибальною системою Ви поставили б за розвиток культури – як на Львівщині, так і в Україні?
- Умовно – 7. Відвідуючи театри, філармонію,кіноконцертні зали бачимо, що кількість глядачів зростає. Є зацікавлення новими виставами, концертами, кінофільмами. Але щодо загальної людської культури,наприклад, стосовно поводження з побутовими відходами, у т.ч. – на природі , ненормативної лексики , ситуація бажає бути кращою. Є елементи кричущої неповаги до старших ,особливо до пенсіонерів, які сідають у міські маршрутки. Словом, таке життєве розмаїття....
- Коли почнемо реально думати за те, щоб українці не виїжджали так масово за кордон у пошуках робочих місць?
- Влада українська має окреслити чіткі, зрозумілі кожному перспективи розвитку в нашій країні, запалити, як кажуть, "світло в кінці тунелю". Має показати, як саме будемо разом йти до цієї мети та які перешкоди по дорозі долати. Дати людям надію і віру, що все буде добре. Показати: люди – це ваша земля, то ж маєте сюди вертатися. І люди повірять, коли це буде правдиво втілюватися в реальному житті.
- У 1997 році Ви в «Каменярі» видали книжку «Через розвиток інноваційної діяльності та підприємництва – до економічного зростання регіону».
- Я трохи об’їздив світ в 90-х роках – був у Польщі, Німеччині, Угорщині, США, країнах Балтії. Бачив і вивчав, як формується державна науково-інноваційна політика та підтримуються підприємницькі ініціативи людей. Держава просто створює умови для розкриття талантів своїх громадян, щоб кожна людина змогла самореалізуватися і забезпечити добробут своїй родині. А в результаті – і економічне зростання цілої країни чи її регіону. У книзі я опублікував свої враження, погляди, виступи на конференціях, інтерв’ю. Така собі канва. І по тій канві я рухаюся дотепер, перетворюючи набуті знання в уміння, а уміння – в дії.
- Як Вам вдалося налагодити контакти з колегами з Польщі, Угорщини, Німеччини та інших країн?
- Результати своєї дослідницько-організаційної роботи у сфері формування та реалізації регіональної науково-інноваційної політики я доповідав на різного роду конференціях, форумах, дискусійних майданчиках- українських і міжнародних, був на стажуванні з питань підтримки інноваційної діяльності та підприємництва у США. І так пішло-поїхало…
«Буття людини – це здатність знайти себе у земному житті…»
- То коли фінансування науки в 1,7% ВВП – стане реальністю? Чи й взагалі стане колись?
- Як на даний момент часу банально це не звучить – просто не виконується закон. Стаття не відмінена. То ж треба щось робити. Активна позиція наукової спільноти мала би бути.
- Що таке старість?
- Я уникаю такого слова – «старість». Десь я вичитав і це сприйняв – «людина срібного віку чи срібної економіки». Словом, такі, як ми, через своє сріблясто-сиве волосся на голові є активними представниками «срібної економіки».
- Чи маєте лад в душі?
- Мені здається, що – так.
- У що вірите?
- Вірю в добро, вірю в те, що людина має відчути своє призначення, свій життєвий коридор, свою долю. І якщо вона це відчує, то їй стане легше і комфортніше у земному житті… А взагалі, можеш, навіть, в своєму «коридорі» хитатися, проте – знаєш, куди і з ким іти. Але таке розуміння приходить з віком.
- Про що мрієте?
- Про те, щоби мої сини, наші діти взагалі – мали середовище, де змогли б себе зреалізувати, в якому би було модно чи по-молодіжному круто бути шляхетним. І щоб ми до формування цього середовища активно долучалися і, головне, побачили та відчули позитивні результати.
- Чи вірите, що, за Шевченком, дочекаємось Вашингтона?
- Належу до оптимістів… До того йде…
- Чи вважаєте, що українське громадянське суспільство розвивається надто повільними кроками?
- Розвивається, оскільки є активні люди. Але на основі яких джерел? В основному – за рахунок грантів. Є також інституції громадянського суспільства, які мають історичну тяглість: «Просвіта», «Наукове Товариство Шевченка», «Рідна школа» та ін. Є інституції, які самоорганізувалися за професійними та іншими ознаками – вчителі, лікарі, підприємці, фермери, козацькі ГО, Українське шляхетське товариство, міжнародна ГО "Світовий конгрес бойків" та інші організації. Я думаю, що оптимальними темпами розвивається зараз громадянське суспільство. Кількість є. А якість – ще, можливо, потребує певного поліпшення. Бажано, щоб інституції давніші себе таки осучаснили та модернізували і рухали далі українську справу як в Україні, так і у світі.
- Як Ви вважаєте, що потребує більше зусиль: наука чи педагогіка?
- Я думаю, що педагогіка –якраз одна з наук про виховання людини. Це її призначення. Для нас важлива українська педагогіка, яка має свій досвід у європейському контексті, історичні джерела і тяглість. Наприклад, у 1935 році відбувся Перший український педагогічний конгрес у Львові,який організувало діюче тоді в Галичині Товариство "Рідна школа". Коли прочитаєш, які там були виступи і рішення, подивишся на нинішню нашу ситуацію, - маємо майже 1:1. На початку 90-х років діяльність Товариства було відновлено, проведено II, III, IV , V і VI-ий Всеукраїнські педагогічні конгреси. Своєю роботою намагаємося зберегти історичну тяглість та примножити українські педагогічні традиції в умовах Нової української школи.
- В чому полягає суть людського буття?
- Буття людини – що це? Це здатність знайти себе у земному житті, своє призначення і можливість його реалізувати Або – таке: це вміння жити в гармонії з самим собою , з іншими людьми та природою .
- Роксолана Зорівчак, вічна їй пам’ять, казала мені: «Я звикла жити без вихідних – без субот і неділь». А як Ви звикли жити?
- Тут у мене чітка позиція. Я ділю процеси так: працювати думаючи і просто міркувати, думати, простіше кажучи – філософствувати. У звичайні робочі дні працюю. А у вихідні, окрім заняття деякими домашніми справами, – обдумую, читаю, мислю. Як казав видатний американський промисловець Генрі Форд: «Думати – це найважча робота, тому так мало людей нею займаються".
- Чи належно в Україні розповсюджується поезія Василя Симоненка і Василя Стуса?
- Думаю, що ні. Особливо мало поезії В. Симоненка.
- Кого більше любите – себе чи ближнього?
- Виходжу з формули «полюбити себе і поважати ближнього» - тобто, щоб людина завжди була у добрій фаховій формі, здорова, усміхнена, мала певний ресурс для життя і розвитку, знала міру в усьому , не створювала проблем оточуючим та, за можливістю, допомагала тим, хто цього потребує. Тоді кожному добре жити поряд з такою людиною і спілкуватися з нею.
- Глобалізація для України – «плюс» чи «мінус»?
- Я вважаю, що у глобалізаційних процесах присутнє і те, і інше. Глобалізація, як ми знаємо, є – і нікуди від цього не подітися. Це – з одного боку. А, з другого: глобалізація-це, зокрема, інформаційно-комунікаційні мережі, для прикладу: Ротарі-клуби, які дають нам можливість входити у світ та чітко ідентифікувати себе як модерну українську націю. А також показати світу, що українство – це давня цивілізація зі своєю мовою, культурою,традиціями...
- Чиєю творчістю захоплюєтесь?
- Я більше читаю художньо-світоглядну літературу. Мене цікавлять зараз видання наших українських авторів, які з тих чи інших причин у різні часові періоди опинилися в еміграції, їхнє бачення української історії у контексті світової, української справи взагалі. Мені імпонує Осип Мороз, науковець-футуролог, економіст, який емігрував в Америку разом з батьками у дитячому віці. У 90-х роках він приїхав в Україну, був консультантом урядових структур з економічного розвитку, я мав честь співпрацювати з ним. Богдан Гаврилишин, видатний вчений-економіст,управлінець світового класу, член Римського клубу, засновник в Україні Міжнародного інституту менеджменту (МІМ). Петро Яцик-наш земляк зі Сколівщини, відомий у світі підприємець-меценат ряду важливих україноцентричних проектів. Всі вони пішли в глобальний світ, але кожен з них залишився Українцем.
- Чи вдасться нам, українцям, хоча б колись добитися абсолютної єдності?
- Абсолютної єдності, напевно, не буває. Різні точки зору завжди були і будуть. Основне, щоб дискусії між українцями були конструктивними та не доводили до "руїни". У цьому контексті мені цікаві погляди В'ячеслава Липинського та інших інтелектуалів стосовно підходів до творення української держави в різні історичні періоди на основі козацько-селянської та шляхетсько-елітарної моделей.
- Чи вдасться нам таки захиститися від російської агресії?
- Цікаве запитання. Мене це теж турбує: чим закінчиться гібридне протистояння України і Російської Федерації у XXI-му столітті? Сьогодні спостерігається позитив. У XX-му великі держави нас не підтримали, а зараз – підтримує весь цивілізований світ. І це є важливим фактором для нашої перемоги. Все залежить від внутрішньої консолідації думаючої ,прогресивної частини суспільства, швидкості та ефективності політичних і економічних у контексті демонтажу існуючої кланово-олігархічної системи. Громадяни України повинні усвідомити, що українці – державний народ. А раз так – то всім разом треба напружено працювати, щоб побудувати сильну українську державу та багате і щасливе українське суспільство.
- Чи відчуваєте, що влада Львівщини шанує, поважає і пам’ятає науковців?
- Думаю, що так і є. Користується авторитетом Західний науковий центр НАН України і МОН України, як інтегруюче ядро регіональної інноваційної системи. Обласною владою прийнято рішення про щорічне присудження премій для молодих науковців, стимулює науковий пошук і Львівська міська рада шляхом дофінансування наукових конференцій, виставок, форумів.
Це –добрий підхід до вибору способів мотивації дослідників у нашій країні, коли йдеться про науку, а отже – й про майбутнє України. Звичайно, ми будемо тішитися тим і хочемо надалі бути прикладом для інших регіонів України.
- Як досягти результатів у «трикутнику»: наука – бізнес – влада?
«А нові технології дають нам можливість осучаснити і пропагувати у світі наші давні традиції…»
- На даний момент часу на ринку України присутні : наука, що має свої напрацювання ; колишні великі промислові підприємства, які трансформувалися у більшості випадків з державних у недержавні, новостворені малі і середні підприємства та іноземні компанії. І –відсутність тяглості поколінь та постійна зміна облич у коридорах влади при незмінній системі влади, що не дає можливості запровадити зрозумілі для всіх стимулюючі розвиток правила гри у промислово-інноваційній сфері нашої країни. Тому система влади в Україні має стати такою, щоб українська промисловість і наука мали мотивацію до співробітництва, створювали додану вартість, заробляли валюту і творили сильну і процвітаючу Україну, комфортну для щасливого проживання її громадян.
- Коли останній раз відвідували наукову бібліотеку?
- Учора. Я записаний до Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України і до Львівської універсальної обласної наукової бібліотеки, що на проспекті Шевченка у місті Львові.
- Це ж треба так, пане Михайле – ніби я спеціально запитав Вас про наукову бібліотеку?
- Відповім чесно: справді, так і є. То ж я вдячний за абсолютно наукове і коректне запитання.
- Добре, йдемо далі. Прошу сказати: чи завжди знаходите злагоду зі собою?
- Стараюся, але часом сварюся зі собою. Розумієте: десь погарячився, десь вихлюпнулися зайві емоції.
- Дехто вважає, що Україна перебуває під зовнішнім впливом. Якщо погоджуєтесь, то під чиїм?
- Зараз ми є боржниками. Маємо зовнішні борги. І залежимо від того ж Міжнародного валютного фонду та інших інституцій. А це і є елементи зовнішнього впливу.
- «Здорову націю хочемо», – сказав голова ЗНЦ НАНУ і МОНУ академік Зіновій Назарчук на науковому святі нещодавно. Коли досягнемо цього стану?
- Я б сказав так. Будемо її мати здоровою, якщо досягнемо успіху в тривимірному аспекті: охорона здоров’я; зміцнення здоров’я; відновлення здоров’я. Нам треба більше зосередитися на профілактиці і страхуванні здоров’я. Це має культивуватися державою і бути показником культурного рівня людини. Заробляти добре і здоров’я берегти. Але, звичайно, і лікарська медична допомого має бути на висоті – це щодо відновлення здоров'я.
- Оксана Пахльовська якось сказала: «Україна може вижити як Україна поки що завдяки лише культурі». А чи досить цього розуміння владі?
- Я думаю, що суспільство і влада це розуміють, тому що ми є нація , яка має свої потужні культурно-мистецькі, літературні та духовні традиції , яких ніхто більше у світі не має, а також критерії, якщо так можна висловитися, нашої ідентичності. Кобза, вишиванка, писанка, трембіта...
- Чи бачите у владі інтелектуалів?
- (Думає)…Люди, які правильно і захоплююче говорять, - є.
- Книжковий форум у Львові для Вас – свято?
- Свято. Передусім – можемо взяти участь у подіях-зустрічах, дискусіях з відомими ,неординарними особистостями. Пропонуються цікаві книги українських та іноземних авторів. Видання газети «День» кожен рік з’являються на Святі. Цього року презентувалася книга "День вдячності" за редакцією Лариси Івшиної.
- Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології, у жовтні 2018 року сказав: «За релігійністю – ми з поляками на першому місці в Європі. А за воцерковленістю – ні, в нас релігія більш декоративна». Погоджуєтесь?
- Погоджуюсь. Але у нашому церковному середовищі розпочалися і відбуваються трансформаційні процеси. Це – серйозне питання.
- Чи має Україна шанс на Нобеля?
- Має шанс.
- Життя для Вас – багатогранне чи одноманітне?
- Якщо мене хтось питає: "Як життя?", я відповідаю: "Цікаве і багатогранне".
- Казав мені свого часу Роман Іваничук: «Без літератури – як без дихання. І завжди буду вважати її церквою, храмом». Як Вам це твердження?
- Дуже гарно і влучно сказано.
- Чи вдасться нам переконати молоде покоління закликом: «Читайте – буде сильна Україна!»?
- Думаю, що тут з молоддю є така цікава річ . Виглядає так, що робиться різниця між старшим поколінням і молодшим, не заохочується тяглість поколінь. Хоча молодь якраз і потребує плеча підтримки від прогресивних і досвідчених людей. «Ми є різні, - кажуть молоді, - а ви нас запаліть!». Отже, є прохання до старшого покоління: «Запалюйте молодь на добрі справи!». Сьогоднішньому українському суспільству дуже потрібні молоді, шляхетні, патріотичні та дієві люди. Однак, як сказав у недавньому інтерв'ю газеті "День" екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко: "Щоб молодість стала інструментом змін, вона повинна спиратися на критичний аналіз того, що було досягнуто людьми з досвідом". То ж треба з молоддю працювати, вона потребує поваги, позитивного прикладу і дискусії.
- В якому віці Ви стали державником?
- Зараз я вам скажу: напевно, коло п’ятдесятки. А взагалі – патріотом України був я завжди. А коли більше почав читати, віднайшов багато історичних матеріалів, яких не знав раніше, набув певних управлінських навиків, тоді ж сформувався, як державник – як ви запитуєте.
- Що важливіше для процесу удосконалення держави – традиції чи інновації?
- Вони мають гармонійно поєднуватися. Бо традиції – це, перш за все, люди та взаємовідносини між ними. З традицій треба брати у майбутнє те, що апробовано часом. А що не витримало – віддати історії. А нові технології нам дають можливість їх осучаснити, представити світу та ідентифікувати українство у контексті європейської і світової культури. Тоді світ відчує і побачить, що талановиті та шляхетні українці є потужним інноваційним потенціалом розвитку не тільки України, а й усієї Європи.
- Пане Михайле, дуже дякую за цікаву і потрібну розмову.
Спілкувався Богдан Залізняк,
керівник прес-центру
наукової журналістики ЗНЦ
НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ
м. Львів
28 листопада 2019 року