Читаймо і працюймо! Про що книжка Світлани Алексієвич «Час second-hand (кінець червоної людини)»?

Четвер, 23 січня 2020 06:53 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Про що книжка Світлани Алексієвич «Час second-hand (кінець червоної людини)»? Та ж про нас з вами, шановні читачі, про людину. Ось як це подає видатна білоруська і українська письменниця лауреат Нобелівської премії 2015 року в «Нобелівській промові Світлани Алексієвич», з публікації якої й починається надзвичайно цікава і потрібна книжка:

«Мене цікавить маленька людина. Маленька велика людина, так би я сказала, тому що страждання її збільшують. Вона сама в моїх книжках розповідає свою маленьку історію, а разом зі своєю історією – й велику. Звісно, людина говорить зі свого часу, вона не може говорити нізвідки! Але пробитися до людської душі важко, вона засмічена забобонами сторіччя, його пристрастями й облудами. Телевізором і газетами.

Мені хотілося б узяти кілька сторінок зі своїх щоденників, щоби показати, як рухався час… Як помирала ідея… Як я йшла по її сліду…»

Час рухається, безперечно. Книжка, в якій цей час висвітлюється, ділиться на дві половинки: «Частина перша. Розрада Апокаліпсисом. Із вуличного гомону та розмов на кухні (1991-2001): Десять історій у червоному інтерєрі» і «Частина друга. Звабливість порожнечі. Із вуличного гомону та розмов на кухні (2002-2012): Десять історій без інтерєру».

А опісля – ще й конкретна вступна – «Нотатки співучасника», в якій письменниця розповідає і про те, як змінилося життя радянської людини після відходу соціалізму, і про те, що у вільному, так би мовити, світі «завалилися всі цінності, крім цінності життя». У своїх поїздках Росією і не тільки вона запитувала в тих людей, з якими зустрічалася, «Що це – свобода?» Різні покоління відповідали по-різному. Батьки, які народилися в СРСР, вважають, що свобода – це відсутність страху, що російська людина не розуміє свободи – їй потрібен «казак» і канчук. А діти тих батьків уже по-іншому висловлювались. Скажімо, свобода – це кохання, внутрішня свобода – абсолютна цінність, коли ти можеш жити так, щоб не замислюватись про свободу.

Річ ясна, кожна людина, яка мислить, думає про те, як вона живе в цій свободі, чи виконує заповіді Божі – словом, як їй живеться як людині, створеній Богом. Батьки згадують про СРСР, про соціалізм, діти вже відчули, що таке капіталізм – «нерівність, бідність, нахабне багатство».

Письменниця поділяє радянських людей на чотири покоління: сталінське, хрущовське, брежнєвське і горбачовське, до якого й себе відносить. Отже, книжка п. Світлани – це відображення її зустрічей з різними людьми різних країн, що перебували свого часу в рамках СРСР.

time second hand

* Світлана Алексієвич «Час second-hand (кінець червоної людини)». – Київ: Дух і Літера, 2014, 2016, 2017.

Ось перелік цитат, з яких читач матиме змогу зрозуміти, що думають різні люди про те, що було в СРСР до 1991 року, і яким є життя у вільному світі у часи після «будівництва комунізму».

«Комуніст – це той, хто Маркса читав, а антикомуніст – це той, хто його зрозумів».

«Такої Росії, як у книжках і на наших кухнях, ніколи не було. Тільки у нас в голові. Під час перебудови все скінчилось. Настав капіталізм».

«Замість Батьківщини – великий супермаркет. Якщо це називається свобода, то мені така свобода не потрібна…Народ нижче плінтуса опустили, ми раби. Раби! За комуністів кухарка, як казав Ленін, керувала державою, робітники, доярки, ткачихи – а тепер в парламенті сидять бандюки».

«Набрид хаос в країні. Усе раніше було чітко та зрозуміло, все за приписом. Був порядок».

«Ніхто не хотів гарно вмирати, всі хотіли гарно жити».

«У мені радянського було дев’яносто відсотків… Я не розумію, що відбувається».

«Я комуністів не звинувачую, я звинувачую комунізм… Досі не знаю, як мені ставитися до Горбачова… До цього Єльцина… Черги та порожні магазини забуваються швидше, ніж червоний прапор над Рейхстагом».

«Комуністів без партквитків було більше ніж із партквитками, вони душею були комуністи…»

«Я пишаюся радянським часом. Розкішного життя не було, але нормальне життя було».

«Тепер ми – електорат. Наша річ – піти проголосувати правильно – і годі».

«Немає звіра гіршого за людину. Це людина людину вбиває, а не куля».

Отже, ще раз нагадаємо читачам, що, як на мене, підштовхнуло Світлану Алексієвич на творення цієї книжки. Передусім – поняття «людина». Що таке людина? Що вона творить чи витворює? Який відсоток людей все ж таки замислюється над людиною, створеною Богом? «Нам казали, що людина існує для того, щоб віддати себе, щоб згоріти, щоб пожертвувати собою, – читаємо в книжці. – Учили любити людину з рушницею. Якби я виросла в іншій країні, то я б не змогла пройти цей шлях. Зло є нещадним, до нього треба мати щеплення. Але ми виросли серед катів і жертв».

Так, має рацію п. Світлана. Ми, старше покоління, і в Україні, себто в УРСР, виросли в такій ситуації. Але чи часто ми замислюємось над тим, що таке – людина? ЇЇ дії, її думки, її прагнення? Ставлення чоловіка до жінки і жінки до чоловіка. «Нашим жінкам, – вважає одна жінка, з якою розмовляла письменниця, – доводиться бути сильнішими за чоловіків. Вештаються з клітчастими торбами по всьому світу. Від Польщі до Китаю. Купують – продають. Тягнуть на собі дім, дітей і старих батьків. І чоловіків своїх. І країну».

З приводу країни, тобто – ситуації в Україні, ми, українці, мали б думати більш конкретно і реалістично. На жаль, як повідомляє преса, лише три відсотки українців читають книжки. То ж до чого ми дійдемо? Адже наш сусід буде ще більше зусиль докладати, аби Україну притягнути до Росії – як складову імперії. А читати необхідно – аби діяти. Аби наша душа думала про майбутнє. «У Достоєвського є думка, – читаємо в Світлани Алексієвич, – що людство знає про себе більше, набагато більше, ніж воно встигло зафіксувати в літературі. Що роблю я? Я збираю повсякдення почуттів, думок, слів. Збираю життя свого часу. Мене цікавить історія душі. Побут душі. Те, що велика історія зазвичай оминає, до чого вона ставиться із зарозумінням… Розповідаючи, людина творить, вона бореться із часом, як скульптор із мармуром».

Творімо, шановні читачі, свою історію. Читаймо і працюймо. Щоб кожна українська душа замислювалась над тим, що їй належить робити для подальшого становлення України. І в цьому нам допомагає і творчість видатної білоруської та української письменниці Світлани Алексієвич. Читаймо і працюймо!

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів