Академік Ігор Юхновський: «Тільки фахова людина може бути патріотом України»

Субота, 25 січня 2020 14:40 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

21 січня у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулось вручення звання Doctor Honoris Causa почесному директору Інституту фізики конденсованих систем Національної академії наук України, засновнику і керівнику Інституту національної пам’яті (2006–2010 роки), Герою України академіку НАН України Ігорю Юхновському. Це вже 51 врочисте засідання Вченої ради НУ «Львівська політехніка».

img 27071

Тож 23 січня розмовляємо з Ігорем Рафаїловичем, з яким знайомий понад 50 років, про життя – і наукове, і повсякденне.

«Основною ознакою нації є гідність…»

  • img 27611Ігоре Рафаїловичу! Що Ви відчували під час вручення Вам позавчора звання Doctor Honoris Causa?
  • Знаєте… Що мені виявили таку велику повагу. І то – така внутрішня специфічна приємність.
  • Читачам цікаво, звісно, над чим зараз працюєте?
  • Розповім тобі так, як на засіданні Вченої ради НУ «Львівська політехніка». Я зосередив свою увагу на трьох останніх досягненнях – в галузях фізики, політики та суспільства. Упродовж 10 років після повернення з Києва я працював над фазами переходів речовини з одного агрегатного стану в інший. Для однокомпонентної системи я повністю опрацював. Я вперше довів існування найважливішої точки, яка характеризує фазовий перехід. Мені вдалося отримати цю точку – однакової ймовірності для кожної молекули речовини бути у газовому чи рідкому стані.
  • Зрозуміло. А щодо Конституції?..
  • Ми зараз утворили проєкт нової Конституції України. Зважаючи на непросту ситуацію у країні, ми повинні мати нову Конституцію, новий політичний лад, притаманний Україні. Ця Конституція складається із виконавчої, законодавчої і судової влади. Кожна гілка влади докладно розписана у зв’язку з новими обставинами. Передбачено створення двопалатного Парламенту, де нижня палата – Верховна рада і верхня палата – Сенат, в якому від кожної області будуть представлені по чотири сенатори. Сенат створюватиме регламенти поведінки усіх владних структур, а Верховна Рада ухвалюватиме бюджет і затверджуватиме уряд держави. Наявність Сенату з рівним представництвом зробить його дуже стійкою структурою. Кожен сенатор працюватиме шість років, а що три роки змінюється третина сенату. Вся владна структура складається із влад найнижчої ланки.
  • Словом, Ігоре Рафаїловиче, Ви працюєте вагомо і далі. Це – чудово!
  • А тепер, Богдане, про суспільство. Хотілось би наголосити, що суспільство може утворити державу лише тоді, коли воно стає нацією. Основною ознакою нації є гідність, яка виховується змалку, в школі, в армії, під час праці. Основне завдання держави і уряду полягає у тому, що кожен новий винахід, кожна нова форма автоматизації управління має бути оцінена з точки зору тієї енергії, яка вивільняється, куди має бути спрямована. Якщо цього не зроблять, то вона витрачатиметься на сміття. Бачимо, що сьогодні більшість молоді просто грає комп’ютерні ігри. Це недопустимо. Ту енергію треба спрямовувати на певні задачі – і це формуватиме внутрішню гідність у кожному, хто це виконуватиме. Оце все, Богдане, маємо (і мусимо) робити.
  • Можна тільки здивуватися: як це все Вам вдається? І взагалі – відколи Ви себе пам’ятаєте, з яких літ?
  • Це, взагалі, таке розумне запитання. Дід мій був священником. Мав два приходи – близько. І от, в другому приході, в селі Перекалі була на горбі церква, де він правив, а біля – його хата. Ця хата була таким старовинним, дуже маленьким замком. Стіни, мабуть, товщиною з метр, вікна подібні на бійниці. І в цих вікнах було дуже приємно лежати і дивитись назовні. Мені було приємно оглядати навколишній світ, лежачи у вікні. Це – з точки зору дитинства.

З точки зору політики, тобто – розуміння суспільства, це був 1939-й. Прихід радянських військ на Волинь. Я вже тоді почав розбиратись в політиці.

  • Шарль Бодлер писав: «Художник перед мораллю не відповідає… У нього повинен бути талант, а не добрі наміри». А – вчений, політик?
  • Частково, як на мою думку, він не мав рації. Бо я не розумію, що він розумів під мораллю.
  • А як Вам отакий присуд Світлани Алексієвич: «Я не можу зрозуміти чоловіків. Вони якось самого себе в собі не допускають». Словом. Ви, пане Ігоре, себе розумієте, відчуваєте7
  • Знаєте, споконвіку люди є часткою природи. А природа накладає природні обов’язки на чоловіків і жінок. У жінок – це народити, виховати дитину. У чоловіків – захистити їх життя.
  • Чи не пам’ятаєте, хто в Україні був ініціатором відмови нашої країни від ядерної зброї?
  • На Верховній Раді ініціював це питання Іван Драч.
  • Папа Іван Павло ІІ вважав, і це часто висловлював, що «письменники, митці – будівничі краси». Кого з таких «будівничих краси» Ви могли б назвати з нинішніх постатей?
  • Таких в Україні багато. Щоправда, я не з усіма ними знайомий. А ще менше бачив, щоб оцінювати їхню вагу в суспільстві. Міг би назвати багатьох. У кожній ділянці. У діяльності політичній, і – не тільки, дуже гарно себе показали: Володимир Івашко, як керівник держави, брати Горині, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Хоча – це недобре запитання.
  • Чому?
  • Через те, що ніколи не треба питати оцінку тих людей, які живуть.
  • Можливо, Ігоре Рафаїловичу, можливо. Як Ви вважаєте, що частіше у Вас переважає – розум чи емоції?
  • Я думаю, що – розум. Емоції – це є переживання як наслідок розумової діяльності. І якщо ви розумне хочете довести, відчуваєте приємність, а як пакість – то жаль.
  • Чому українцеві досить часто важко порозумітися з українцем? Це – тільки наша нація така своєрідна?

 

«Я тепер кілька десятиліть свідомо будую Українську державу…»

  • Щодо інших націй – я цього не знаю. Слово «порозумітися» - досить складне. Бо обмінятися просто інформацією – це просто. Українці є встидливі, можливо, менш відкриті. Мало підхвалюють, недостатньо ставляться до дій інших українців. І це погано. Навіть – до дій членів своєї родини, коли треба розказати назовні. А в інших націях… Думаю. що набагато більше між собою контактують євреї. Вони – близькі, ми їх бачимо весь час. Вони – взаємно більш відкриті. Я мав справу з різними учнями – німцями, поляками, євреями, арабами. Так от, один німецький професор казав якось, коли я йому сказав, що діяльність одного німецького учня незадовільна: «А Ви йому скажіть!»
  • Чого у Вашому житті більше – буднів чи свят?
  • Знаєте, в моєму житті не було більше роботи і робочих днів, ніж зараз. Але від роботи я одержую насолоду. Я працюю неперервно, особливо зараз.
  • Та воно видно, Ігоре Рафаїловичу. Але – вважайте: все ж таки – вік!
  • Знаєте, я працюю і вночі, уві сні. І так само було раніше.
  • Це у Вас, мабуть, від Батька?
  • Мабуть. Він дуже працював багато. Був секретарем гміни за Польщі. Потім – бухгалтер різноманітних установ. На рахівницях своїх він рахував і на роботі, і вдома… Так що, можливо, і від Батька це в мене.
  • Аристотель казав: «Живи просто – думай піднесено». У Вас це виходить?
  • Це притаманно абсолютно кожній людині. Людина думає про свої плани набагато піднесеніше, ніж тоді, коли вона їх виконує.
  • Що для Вас – Час?
  • Основний фактор підведення підсумків. Кожен день я ловлю себе на тому, що я думаю: а що ж я зробив за день, що маю зробити на другий день? І чи вистачить мені часу?
  • Чи часто доводиться погоджуватись Вам на компроміси?
  • У простих речах, щоденних, з моїми домашніми – дуже часто, в дрібницях – дуже часто. А в науці –ні! А в політиці – ні!
  • Вірю Вам, Ігоре Рафаїловичу, бо знаю це! А запитав для того, щоб про Вашу вагому постать ще більше знали читачі. Тепер – про очі і душу. Чи очі і душа – різне бачать?
  • Бачите, слово «бачити» і слово «побачити» мають дещо різне значення. Бачити – це наприклад, спостерігати дорогу. А побачити – це усвідомити.
  • Україна потрібна світові? Як Ви вважаєте?
  • Україна завжди була у світі.
  • Але нині вона, здається, в ямі – між Заходом, який прагне, нині – особливо, якнайтіснішого порозуміння з Росією, і тією ж Росією. Хіба не так?
  • Я не думаю, що в ямі. Україна сама себе заганяє в яму своєю лінивістю. Споконвіку йшла за чужою течією. Але, з іншого боку, Україна була завжди в чужій неволі, яка була різною - чи княжа, чи останніх держав, які нас окуповували. Але Україна ще ні разу не самовизначилась по-справжньому. Тому запам’яталась територією, місцем. Але має недостатній голос у світі!
  • Що для Вас важливіше – братство по духу чи – по крові?
  • Я тепер кілька десятиліть абсолютно свідомо будую Українську державу. І я буду будувати Українську державу весь час – незалежно від обставин. І такі слова – «брати по духу чи по крові» - дуже зобов’язуючі слова. Вони заважають нормально працювати.

 

«Найбільшим вчителем був, все ж таки, мій батько…»

  • Чи вдасться вберегти українське село?
  • Україна має незвичайно врожайні землі. Споконвіку була руською, тобто – хліборобською. То ж основна задача: відродити українське село, бо воно було знищено більшовиками за Радянського Союзу. Знищені добрі господарі. Але земля – родюча. І ця родюча земля має забезпечити стійкість Української держави – тобто великою кількістю добрих господарів. І зараз воно не відроджується. Але мусить відродитися на базі фермерства.
  • Сучасна влада це розуміє?
  • Вона ще себе не показала. Але я думаю, що вона молода, і їй належить вчитися. Я впевнений, що в сучасній українській владі є дуже багато людей, які хочуть вчитися керувати державою. І допомагати їм вчитися конче потрібно.
  • Світ для Вас – який: чорно-білий чи кольоровий?
  • Кольоровий, ясно.
  • Що швидше марнується – час чи здоров’я людини?
  • Ви хочете запитати, що краще: бути лінивим чи слабким? Одне і друге – погано.
  • Читаю у Романа Іваничука: «Без літератури – як без дихання». А яка кількість пересічних українців, на Вашу думку, можуть практично підтвердити цю думку відомого письменника, який, на жаль, відійшов в засвіти?
  • (Думає…) Краще сказати: без роботи – як без дихання.
  • Скільки нам ще іти до української України?
  • Але - іти!!! Постійно іти!!!
  • Чи був у Вашому житті Вчитель?
  • Батько. В кожному віці – був, на щастя, в мене великий Вчитель. Найбільшим вчителем був, все ж таки, мій батько. Він не старався мене вчити. Але старався бути спокійним і працьовитим.
  • Тобто – був для Вас прикладом?
  • Саме так… А в унів6ерситеті в мене було багато добрих вчителів. В науці вчителем був академік Боголюбов.
  • Контактували з ним, чи вивчали праці Вчителя?
  • Спершу – робота з працями, а потім – контакти десятиліттями.
  • Чи поважаєте себе?
  • Я намагаюсь бути здоровим.
  • «Ще – зневажаю політиків», - сконстатував свого часу Василь Стус. Що скажете?
  • Це – неправда. Політика не є просто робота. Вона – незрозуміла для тих, хто від неї чекає якоїсь подачки… Але політиком бути не просто.
  • Юрій Єхануров на одному з телеканалів позавчора висловився ось так: «Інституції в Україні традиційно просідають». Згодні? Доки це буде?
  • Я вважаю, що це сталося тому, що немає нормального переходу влади від покоління до покоління. І тому попереднє покоління є незрозуміле для нового покоління, і стає ніби не потрібним. А крім того, люди мало аналізують що діється. Переважно роблять поверхові висновки.
  • Хто має людей вчити?
  • Це – друге питання. Населення має мати гідність нації. А для того має дуже вчитися і дуже працювати.
  • Хто – все ж таки?
  • Школа.
  • Коли?
  • Повинна, по-перше, мати вчителя – чоловіків і жінок. По-друге, вони мають бути забезпечені в житті, щоби віддаватися вчителюванню. Цього, на жаль, не було за незалежного існування. Зараз – ще менше, аніж було вчора.
  • То хто, все ж таки, має вчити вчителів?
  • Вчителі живуть за державну зарплату. Зарплата дає можливість жити і вчитися, вдосконалюватися. Тому: вчителів створює держава.
  • У що вірите?
  • В Бога і в Україну.
  • Кому більше довіряєте – Президентові, Кабінету Міністрів чи Верховній Раді – нинішнім?
  • Ми написали Конституцію. Я є її редактором.
  • Де буде опублікована?
  • Обговорюється. Ми весь час маємо створювати Державу. Кожен – своїм вмінням, спеціальністю, фаховістю. Тільки фахова людина може бути патріотом України! Людина без фаху створює в державі сміття.
  • І в прямому розумінні, і в переносному?
  • Звичайно.
  • Чи відчуваєте енергетику рідної землі?
  • Відчувати енергетику рідної землі – це поїхати зі своєї землі на чужу. І моментально відчуєте, що ви втратили. Отже, чужа земля – не та енергетика.
  • Свого часу Богдан Ступка сказав мені якось у розмові: «Я такий чоловік, що дуже хотів слави. Я її шукав!» А як у Вас зі славою стосунки?
  • Звичайно, позитивно ставлюся. Але річ у тім, що має бути усвідомлення зробленого тобою. Це і є внутрішнє задоволення, внутрішнє самоствердження. А слава – зовнішнє, вона приходить. Найголовніше, що зроблене дає внутрішній спокій.
  • Ігоре Рафаїловичу! Щиро дякую Вам за розмову. А найголовніше – щиро вітаю Вас зі званням Doctor Honoris Causa. Львівська політехніка любить і шанує Вас. І не тільки Політехніка. Врешті, Ви це прекрасно знаєте. Нехай Бог Вам помагає у Вашій, по суті, надлюдській діяльності. Задля України, задля реалізації себе. Адже я є свідком Вашої діяльності упродовж останніх десятиліть.

 

1DSC 005711Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України,

кандидат філологічних наук,

член НСМПУ і НСЖУ,

м. Львів