Кожного дня спостерігаю, що діється на телеканалах, передусім – у новинах, себто: на чому телепрацівники акцентують свою увагу?
Розпитую людей – не тільки знайомих, а й тих, кого зустрічаю в книгарнях: що купуєте? Якою бачите Україну?
Виявляється, що читають мало, не довіряють владі. І взагалі – багато хто не бачить перспективи. Роблю висновок – можливо, й зрозумілий: суспільство щиро й вагомо рухається, зокрема, тоді, коли люди дбають про читання – і своє, і своїх дітей та внуків.
Пам‘ятаю, як студенти вишу, в якому я мав честь працювати, «заспокоювали» мене: читати багато не обов’язково, врешті, технології та інновації (були в тому переконані) зроблять своє.
Але опубліковані цифри вбивають: у світі кожного дня читають книжку 30%, в Україні – лише 11%. А 56 % опитаних не прочитали впродовж року жодної книжки українських видавництв.
Можливо, комусь видасться, що я дещо перебільшую. Але ж є реалії. На початку 90-х років вже минулого століття Україна за загальним розвитком випереджувала, наприклад, Польщу, в кілька разів. А що маємо нині? Знаємо і бачимо – що. Але чи це бачать практично і знають керівники різних владних рівнів? Хоча, скажу чесно, багато з них бачать. Але річ в тім, що на найвищому рівні немає виробленої стратегії розвитку України, то ж відповідно – і на інших рівнях немає.
А тепер про те, з чого починав. Заходжу до Галини Лаврись, директорки Львівської філії книгарні «Є».
-
Пані Галино, почнемо з кількості закупівлі книжок покупцями. Як той процес виглядає? Він зменшився чи збільшився?
-
Якщо говоримо про фізичні книгарні, то – зменшився.
-
Просто менше купують?
-
Звичайно. Але зменшився продаж книг, на мою думку, через розвиток інтернет-магазинів, які перетягують на себе досить таки істотний відсоток продажів книжок.
-
Можете надати якісь цифри – для порівняння?
-
Так. У 2018 році продано було приблизно 400 тисяч, а вже наступного, 2019-го – приблизно 350 тисяч книжок.
-
А як впродовж січня цього року і минулого?
-
У січні 2019-го – приблизно 30 тисяч, а в січні нинішнього року, 2020-го, приблизно 25 тисяч.
-
Ваше бачення виходу з ситуації, що склалася?
-
Потрібно вивчити досвід європейських країн.
-
І як там працюють?
-
Книжка виходить в світ, продається приблизно 6 місяців за прибутковою ціною. Наступний крок: на залишки видавництва зменшують ціну і ще продають приблизно 6 місяців.
-
Це весь час - так?
-
Це все умовно – залежить від популярності книжки. Тоді ще раз відбувається переоцінка, і нерозпродані наклади книжок надходять у відповідну мережу книжкових магазинів, куди передаються наклади книжок за зниженими цінами. Наприклад, книжка коштувала 59 євро, то приблизно через рік її можна придбати вже за 5 євро. У такий спосіб книжки потрапляють до різних верств населення в різний термін і за різною ціною.
-
І, врешті, знаходять свого покупця?
-
Так. Виявляється, що на кожний етап продажу книжки є свій покупець. Видавництва друкують книжки вже з готовою роздрібною ціною, і, де б ви книжку не купували, вона буде мати однакову ціну. А вже домовленості про відсоткові знижки кожне роздрібне підприємство проводить безпосередньо з видавцем. І тут вступає в силу мистецтво: хто як вміє домовитись.
-
Зрозуміло. А який найактивніший вік покупців книжок у Львівській філії книгарень «Є» ?
-
20-40 років, десь так.
А ось кілька цифр Ольги Огризло – директорки «Української книгарні»: «Процес закупівлі книжок збільшується, відповідно запаси книжок зростають. А от продаж їх – я б вжила таке слово: падає.
У 2019 році продано книжок на 1 млн. 800 тис. грн. Протягом січня 2019-го – на 127 тис. грн.; у січні 2020-го – на 154 тис. грн. Але це – лише протягом місяця.
То ж взагалі суспільство наше деградує».
І, можливо, читачі висловлять свою думку, прочитавши цей матеріал? Адже, як казав минулого року президент України Володимир Зеленський, кожен з нас – президент. То ж вивчаймо ситуацію й діймо – кожен на своєму місці. Передусім – починаймо зі своєї сім’ї. Останнім часом батьки не мають часу (даруйте за тавтологію) приділяти увагу дітям. Контролювати. Самим брати книжку в руки – і сприяти читанню. Бо ж у школі це не завжди вдається вчителям – підтримувати бажання дітей читати книжки і взагалі – вчитися якомога охочіше.
То ж бачу вихід, який і пропоную: Книга. Читання. Розвиток суспільства.
На закінчення процитую свій «Рубай»:
Немов підпільники, у власній хаті
Ми боїмося ворогам вказати
На їхнє місце… Що в святій оселі
Не правитимуть руки волохаті.
Працюймо! Ми ж – українці!
Богдан Залізняк
член НСПУ і НСЖУ
м. Львів
24 лютого 2020 року
